Середа, 19 грудня 2018
• До дня Святого Миколая подарунки від Держпродспоживслужби • Чому ми не любимо владу, або Про причини, чому ми виплескуємо агресію і невдоволення проти тих, хто «потрапить під руку» • Наставники у торгівлі – хто вони? • Мерія Тернополя продовжує боротися з незаконними забудовами • Паралельна ВІР-туальність • Заробітчанство: що і де шукає риба? • Більшість тернополян обрали електронний квиток • До Тернополя їдуть сучасні великі автобуси! • Новий рік без олів’є? Вибір є! • Колеги-нардепи підготували багато неприємних запитань до Юлії Тимошенко • Віктор Ющенко закликав українців об’єднатися • Невдала помста рейдерів-«радикалів» Яциковських • Які ще дурні можуть голосувати сьогодні за афериста Ляшка?! • Все буде кіно: Тернопіль втретє накриє «КіноХвилею» • В «Укрпошті» діє резиденція новорічного чарівника • Як Петро Порошенко зміцнив позиції української мови на радіо, ТБ, в кіно і освіті • Майже 350 мільйонів гривень залучили громади Тернопілля на реалізацію інфраструктурних проектів • «Йде Різдво» –жива автентика від Ірини Музики • Поджазували на славу! • На Тернопільщині створили громадську організацію Спілка воїнів та волонтерів АТО
Валерій Чоботар:«Наша спільна місія — усвідомлення кожним власної відповідальності, адже те, яким буде наше життя і якою стане наша країна, залежить лише від нас»

Опубліковано: 11 Жовтня о 10:00 519


Обличчя нашої армії змінюється, проте досі відчувається відсутність критичної маси фахових військових.


Напередодні виборів, переконаний наш співрозмовник Валерій Чоботар, слід остерігатися нечесних маніпуляцій, а для того, щоб наша держава стала сильною та незалежною, кожному з нас варто навчитися особистої відповідальності за те, що відбувається довкола. Пан Валерій упевнений: незважаючи ні на що, позитивні зрушення в суспільстві та країні є і вони очевидні. Валерій Чоботар (псевдо «Гатило») — відома й непересічна особистість, яка, в принципі, не потребує свого представлення, та все ж зазначимо, що у складі Добровольчого Українського Корпусу «Правого сектора» був призначений командиром роти 5-го батальйону ДУК. Брав участь в обороні Донецького летовища, нагороджений орденом «Народний Герой України». І це — далеко не весь перелік його досягнень. Сьогодні Валерій Чоботар надає психологічну підтримку ветеранам та учасникам російсько-української війни. В ексклюзивному інтерв’ю відповідає на актуальні запитання, що сьогодні хвилюють багатьох небайдужих краян.

– Як, на вашу думку, чи змінилося наше суспільство, якщо порівняти його із тим, коли нашої країни ще не торкнулася війна?

– Певна частина суспільства, принаймні ті, з ким спілкуюся я особисто, змінилися надзвичайно. Страх війни дуже дивно й абсолютно по-різному діє на людей. Одних він паралізує, а інших, навпаки, мотивує до дій. Багато людей, які до війни жили «у своєму світі», сьогодні не пройдуть байдуже повз тих, кого ображають, чи повз порушення, свідком якого стали мимоволі. Однак, незважаючи на весь негатив у соцмережах, пресі й телебаченні, особисто я бачу колосальні зміни у суспільстві.

– Поширення інформації про те, що начебто всі наші зусилля та жертви є марними, — один із методів впливу ворога…

– Треба не забувати, що людина сама собі може стати ворогом, навіть не підозрюючи про це. Російському агресору насправді достатньо лиш підтримувати те, що, буває, ми робимо собі самі. Ось, наприклад,  невеличке віддалене село, про існування якого вище керівництво держави може й не знати. У всіх свої бідах (чи то незаконне вирубування лісів, чи видобуток корисних копалин, засміченість тощо) люди, як не дивно, звинувачують тих, хто «при владі». А де ж відповідальність місцевих мешканців, освічених людей, активної молоді? Чому вони допускають, щоб у їхній домівці творилося безчинство? І ворожий вплив тут цілком відсутній… Найстрашніше — це бути ворогом самому собі, перекладаючи свою відповідальність на інших.

– Незважаючи на те, що країна у стані війни, все ж відчуваються зміни на краще?

– Особисто для мене — так, відчутні. Я це бачу, мандруючи Тернопіллям та Україною. Інфраструктура значно покращується. Чи задовольняє мене все? Очевидно, що ні. Як і будь-хто інший, я хотів би кращого, проте не помічати позитивних зрушень, що відбуваються вже нині, я не можу. Чи добрі у нас дороги? Однозначно, що ні. Та, разом з тим, чи стають вони кращими? Направду, так. Якщо раніше навіть за подвійним тарифом неможливо було найняти таксиста, аби поїхати автошляхом (який ще донедавна нагадував розвалини) до Львова, то сьогодні це моя улюблена дорога, прямуючи якою, отримую величезне задоволення. І я радію з цих змін.

– Напередодні виборів, зважаючи на непрості обставини, у яких відбуватимуться вони, що порадите виборцям?

– Я б не радив, а радше просив би увімкнути здоровий глузд та критичне мислення. Якщо ці чинники розуму працюватимуть, людина не прийматиме нав’язаних чи маніпулятивних рішень, відтак саме питання «За кого ж голосувати?» не розглядатиметься взагалі, адже будуть враховані очевидні речі.

У психології є поняття «мавпячий мозок» – емоційна або лімбічна частина нашого мозку. Це лише еволюційна складова людського мозку, і дуже сумно, коли саме вона бере гору над здоровим глуздом. Якщо регулярно підживлювати «мавпячий мозок» певним негативом, систематично насичувати його інформацією про так звану зраду й створювати атмосферу нагнітання, — рівень тривоги, злості та роздратування невпинно зростатиме. А потім, коли хтось «на білому коні» пообіцяє нам «світле майбутнє», ми несвідомо з цим погоджуємося… На жаль, такі маніпуляції нині широко застосовуються, і людям необхідно розповідати про ці речі.

– Українська армія впевнено й послідовно відроджується. Що потрібно для того, аби ще більше зміцнювався її авторитет?

– Обличчя нашої армії змінюється, проте досі відчувається відсутність критичної маси фахових військових. Говорити, що все погано, буде злочином, але й стверджувати, що у нас все чудово, — також неправда. Нашому суспільству необхідно викорінити зі свідомості поняття «відмазати від армії». Людьми, звісно ж, керує величезний страх за рідну дитину, і як батько я їх чудово розумію. Проте ті, кого сьогодні призивають на строкову військову службу, не потрапляють у зону бойових дій.

Важливим також є усвідомлення відповідальності  багатьох працівників військкоматів, які доволі тривалий час робили багато для того, аби дискредитувати сам процес призову. Щоб повернути авторитет військкоматів, у них повинні працювати люди, які безпосередньо воювали на фронті.

Всім нам необхідно зрозуміти: якщо у нас не буде армії, не буде структури, що виступатиме гарантом нашої безпеки, українська держава приречена на забуття. Ми на шляху, який не буде безболісним, та, однозначно, мусимо його пройти. І я вірю у те, що Україна стане сильною та самодостатньою державою.

– Що потрібно для того зробити кожному із нас?

– Людина повинна добровільно обрати свою відповідальність. Чим більше відповідальності кожен зможе взяти на себе, тим більше зможе принести користі як громадянин чи як працівник у будь-якій сфері діяльності.

– Чи можна прищепити почуття відповідальності демократичним шляхом?

– Весь здоровий і розумний світ прагне позбутися авторитаризму й тиранії. Приймає закони, що можуть видатися суворими, та разом з тим вони діють як своєрідний суспільний договір. Якщо я, перебуваючи за кордоном, порушив правила дорожнього руху, той, хто побачить це, обов’язково повідомить правоохоронцям. У нас же дотепер на дорозі продовжують блимати фарами, попереджаючи таким чином про присутність поліцейських. Справа у тому, що наші батьки й діди жили в суспільстві, в якому панувала каральна система і де могли вижити, тільки допомагаючи один одному. У нас сформований хороший імунітет до таких авторитарних законів, тож набагато важливіше й ефективніше — проводити роз’яснювальну роботу, організовувати просвітницькі заходи. Культуру поведінки з побутовими відходами, правила безпеки на дорозі та інші суспільно важливі догми необхідно прищеплювати ще змалку. Я не вірю в ефективність примусу, особливо у нашому суспільстві. Але хто б там що не говорив, ми, українці, зберегли найважливіші людські цінності — совість та гідність. Про це свідчать Майдан, добровольчий та волонтерський рухи, допомога мешканцям окупованих територій.

– Вірите у те, що Крим та Донбас повернуться до України?

– Насамперед повинна бути боротьба за свідомість не лише тих людей, які мешкають на українських землях, що захопив агресор. Окремі наші співгромадяни можуть прожити без Криму, проте не уявляють свого життя без поїздок на закордонні заробітки. Допоки всі ми не усвідомимо, що Крим та Донбас — це частинка кожного з нас, над нашими головами наче дамоклів меч нависатиме небезпека, що й решту територій України можуть так само відібрати.  Я вірю у повернення цих земель, адже там залишилася частинка моєї гідності, ідентифікації, мого світогляду. До того ж на Тернопіллі проживають багато моїх друзів та їхніх батьків, які змушені були покинути свої домівки, проте їхня душа залишилася там.

Одна з причин, чому я поїхав на Схід, розуміння того, що там проживають наші українські співгромадяни, а не якісь міфічні «москалі». Переконаний, що Україна поверне ці землі, проте відбудеться це зовсім не найближчим часом.

До слова, кожен українець, який працює за кордоном, також може багато зробити для своєї країни: усім, з ким там спілкується, він повинен розповідати, що в Україні йде війна, що наша держава потерпає від російського агресора, який окупував наші землі. Якщо це робитимуть тисячі, то зміниться сприйняття світом того, що сьогодні відбувається на Донбасі.

– Розкажіть детальніше про психологічну підтримку, яку надаєте ветеранам та воїнам АТО…

– Перш за все допомогу я надаю сам собі, бо також є ветераном цієї війни. Відтак своїми знаннями та навиками, отриманими за кордоном у школі тілесно-орієнтовної психотерапії, ділюся з оточуючими, зокрема, працюю з фахівцями, хлопцями й дівчатами, також учасниками війни. Воєнні дії тривають досі, тож нелегко допомагати людям, які не мають завершеної фази певного етапу життя.

Співпрацюю як психотерапевт з організаціями «Побратими» й «Рівновага». Спільно беремо участь у групових зустрічах, тренінгах, де ділимося власним досвідом. В Україні це вже набуває доволі масштабного руху, адже самі ветерани та  учасники війни починають розуміти, що збереження морального, психічного й фізичного здоров’я — їхня особиста відповідальність. Загалом наша спільна місія — це донести до кожного усвідомлення власної відповідальності, адже те, яким буде наше життя і якою стане наша країна, залежить лише від нас самих.

 


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Квитками та солодкими подарунками юних глядачів забезпечили працівники Держпродспоживслужби...


Автор: Опубліковано: о 20:28


Такі прості методи дозволяють уникнути надмірного стресу. Вони дають змогу мислити тверезо і захистять нас від зовнішніх маніпуляцій...


Рубрика: , Опубліковано: о 18:00


У мережі «АТБ» впроваджено систему передання знань досвідченими співробітниками новачкам...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:00


Виконавчим комітетом ТМР прийнято рішення демонтувати тимчасові споруди, незаконно зведені на вул. Князя Острозького...


Рубрика: , Опубліковано: о 14:00


Міцно заплющила очі, щоб зосередитись на проханні до Неба, щоб мрія неодмінно здійснилась...


Рубрика: , Опубліковано: о 13:00



Теми дня
18 Грудня
17 Грудня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео