Понеділок, 09 грудня 2019
• Міцніший за міст! Легендарному академіку Борису Патону — 101 рік! • Допінг-раша: країну-агресора можуть залишити поза світовим спортом на чотири роки • Коли «Ціна правди» — життя • У Тернополі опублікували Карту відповідальності за прибирання доріг, проїздів та дворів взимку • «Не дозволимо зрізати ялинки в центрі Кременця!» • Завдали 80 ножових поранень і спалили… • «Х-фактор» – з «тернопільською ноткою»! • Хто відповідальний за прибирання Тернополя взимку? • Зустріч із лікарем через 33 роки! • Модель з Тернополя Соломія Кропельницька – про життя в Дубаї та зйомки для авіакомпанії «Emirates» • На «Східному» і «Сонячному» – цілодобово гаряча вода! • «Застрелилися…» Тернопільські біатлоністи на старті сезону розчаровують • Шостий «Золотий м’яч» Ліонеля Мессі • Вийшов з дискотеки і пропав… • До Тернополя завітала журналістка і телеведуча Яніна Соколова • Олег Сиротюк: «Укрупнення» громад усупереч бажанню людей — антиконституційне» • Мерія у смартфоні: запрацював новий сервіс для мешканців – помічник “Назар” • Надувний Семен, «Пересувний корабель» і… «квартирники» на сцені – чим дивуватиме тернополян «Файне зимове містечко» • До нас їде «Бог скрипки» Олександр Божик • Маленька Швейцарія в Потуторах
Валерій Чоботар: «Опозиція – це політичний термін, що має право на існування, але у випадку України це програш. Можна бути в опозиції до певних дій, вчинків, проте в жодному разі не до людей»

Опубліковано: 12 Червня о 16:00 1064


За його плечима — місяці запеклих боїв на Донбасі, серед яких славнозвісне селище Піски біля Донецького аеропорту. Сьогодні ж йому доводиться протистояти на мирній території, воюючи за свідомість українців.


Відповідальний громадянин, довкола якого об’єднуються патріоти, — саме таким знають в Україні й поза її межами нашого земляка, військового добровольця Валерія Чоботаря (псевдо «Гатило»). Сьогодні він активно відстоює свою життєву позицію, ставши співзасновником громадської ініціативи «Захисти Україну».
В ексклюзивному інтерв’ю Гатило відверто розповідає про те, що найбільше тривожить його на даний час, про загрози, що нависли над усіма нами, а також про вирішальні фактори для єдності українського суспільства.

— Порівнюючи теперішні події у державі з тими, що мали місце п’ять років тому, що слід вважати найбільш небезпечним?

— У 2014-ому чи не вперше за сотні років українці  об’єдналися заради спільної мети — боронити державу. Ми продемонстрували усьому світові, що, незважаючи на наші мовні чи ментальні відмінності, можемо порозумітися і з повагою вислухати один одного. Проте, як не парадоксально, вдається це нам лише в умовах прямої загрози. Сьогодні ж, коли загроза стала прихованою, в суспільстві сіється розбрат… Прикро, що після усього, що довелося пережити, багато моїх бойових побратимів почали стверджувати, що, мовляв, сьогодні нема за кого воювати. Але ж воюємо ми насамперед за майбутнє наших рідних, близьких, за свій дім, за землю, за державу, і відступати не маємо права.

— Чому ж так сталося? Як після стількох років спільної боротьби єдність нашого народу опинилася під загрозою?

— Маніпулятивні технології в дії. Мовний закон, який є, на мою думку, життєво необхідним для нашої країни, завдяки інформаційним маніпуляціям спричинив ефект, абсолютно протилежний очікуваному. Є дуже багато корисних і життєво необхідних законів, проте спосіб донесення їх доцільності до людей має бути максимально інформативним, виваженим і продуманим. Варто детально пояснювати кожному, що це дає у перспективі для всіх. Тож цілком природний і зрозумілий страх виникає у тих, для кого українська мова, на превеликий жаль, не є рідною. Причина в тому, що люди й досі черпають інформацію через телевізор, сприймаючи так, як її «подадуть». Якщо російськомовним громадянам насаджують переконання, що, мовляв, їхні права зазнаватимуть утисків, то україномовних переконують, що це перемога… А перемогою це може бути тільки у випадку єдності нашого народу.

— Поняття «влада» і «народ» тісно пов’язані між собою. Який, на ваше переконання, повинен бути алгоритм взаємодії між ними?

— Історично склалося, що у наших людей сформоване доволі викривлене поняття влади. Вона сприймається нами як щось міфічне й недосяжне або навіть гірше — вороже й злочинне. Насправді ж в усьому цивілізованому світі влада належить пересічним громадянам, які делегують владні повноваження певним особам, при цьому створюючи можливості й органи контролю.

Результати останніх виборів в Україні — це, з одного боку, наслідок неусвідомлення народом того, що найвища державна посада являє собою лише певну функцію, керувати якою повинні вони самі, люди, а з іншого — їх безмежна віра в те, що з приходом нового президента неодмінно має статися диво. Сумно, що слухаючи його першу промову, люди під Верховною Радою плакали від радості… Якщо сподівання нашого суспільства не виправдаються, існує ризик того, що люди остаточно втратять залишки довіри до влади. Пересічний українець може настільки розчаруватися, що взагалі перестане ходити на вибори.

Такі технології спрямовані на цілковите знищення почуття власної відповідальності кожного з нас. І найважче буде людям визнати, що помилилися. Натомість вони підтримуватимуть будь-які ініціативи нової влади, навіть якщо вони суперечитимуть національним інтересам. А це, безумовно, викликає не лише сум, а й страх за майбутнє.

— Чи є реальний шанс закінчити новітню російсько-українську війну шляхом певних домовленостей?

— Смішно слухати осіб, які висловлюють намір  вести перемовини з Росією, не поцікавившись перед тим, чи сама Росія хоче говорити з нами. В будь-яких перемовинах мають бути дві зацікавлені сторони.

Перспектива, безперечно, лякає, проте я не налаштований скептично. Більше того, переконаний: ми не дамо знищити те, що вдалося досягти за попередні роки. Багато українців заплатили за це надзвичайно велику ціну. Серед них я бачу й себе.

— Напередодні парламентських виборів як, на вашу думку, має формуватися ефективна комунікація з електоратом?

— Коли я задумуюся, якою була б моя передвиборча концепція, то розумію, що потрібно говорити людям те, що вони хочуть почути. Та це суперечить життєвим принципам і переконанням. Я на 99 відсотів упевнений, що не досягнув би в цьому великого успіху.  Як на мене, варто керуватися християнським принципом і доносити до людей правду, що ніхто й ніколи за них у цій країні нічого не змінить. І рушійною силою має бути відчуття власної відповідальності, обов’язку, а також ефективний контроль над діями депутатів. Обираючи їх, виборці укладають з ними свого роду угоду про втілення передвиборчих обіцянок. Якщо ж цього не відбувається, умови не виконуються, необхідно позбавляти людину владних повноважень і розривати суспільний контракт.

— Ви налаштовані бути в опозиції до нової влади?

— Будучи в опозиції до іншої частини населення, ми від’єднуємо себе від неї. Нам не з Росією треба домовлятися про мир, а з людьми, яким роками насаджували інші погляди і стереотипи. Опозиція — це політичний термін, що має право на існування, та у випадку  України це програш. Можна бути в опозиції до певних дій, вчинків, проте в жодному разі не до людей. Замість того, щоб звинувачувати когось у чомусь,  варто достукатися до кожного задля відновлення і збереження нашої єдності.

Згідно з біблійними оповідями, що зробив Господь для того, аби люди не звели вавилонську вежу аж до самісінького неба? Забрав у них можливість спілкуватися. Що роблять сьогодні вороги України? Все, щоб ми, українці, втратили здатність і можливість домовлятися між собою. Сьогодні, як ніколи, нам необхідно спілкуватися, проводити реальні зустрічі, а не «списуватися» у соцмережах. Серед населення було б добре провести з терапевтичною метою курси зі спілкування, адже це свого роду мистецтво, опанувати яке самотужки дано не кожному.

— Якщо провести паралель світосприйняття й стосунків між людьми на війні та мирній території, що хотілося б змінити чи додати?

— На Сході у мене завжди була впевненість, що поруч є люди, які завжди прикриють спину і рятуватимуть в разі поранення. Це було свого роду мікросередовище чесних, спроможних, поєднаних між собою людей, в якому нема місця обману. Померти брехуном ніхто не хоче, тож кожен день минав, наче у колективній сповіді.

На мирній території все по-іншому. Чи не кожен намагається видаватися кращим, аніж є насправді, будь-якою ціною відстоювати власні інтереси. Для прикладу, коли їдеш по дорозі, як не дивно, кілька десятків людей тут же намагаються тебе обігнати, очевидно, вважаючи себе кращими. Насправді ж вони  просто невиховані й позбавлені відчуття поваги до ближнього.  А на війні повага є завжди. Там усі в однакових умовах. Це і є справжнє самодостатнє суспільство, яке  можна творити й тут. Для цього варто лише берегти свою гідність і єдність, проявляти повагу. А ще усвідомлювати, що всі ми залежимо один від одного. І людина, яка порушує правила на дорозі, повинна розуміти, що таким чином наражає на небезпеку всіх взаємопов’язаних та взаємозалежних учасників руху.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки:

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

27 листопада Борис Патон відсвяткував 101 рік. Він незмінний з 1962 року президент Національної академії наук України та Інституту електрозварювання...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


«Ми думали, що це дно, але знизу постукали», — цими словами з «бородатого» анекдота можна охарактеризувати ситуацію, що нині склалася в російському спорті...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:00


У Сінема Сіті репрезентували історичний трилер про Голодомор...


Рубрика: , , Опубліковано: о 16:00


Дана карта розміщена на інтернетсайті міської ради...


Рубрика: Опубліковано: о 15:00


У четвер, 28 листопада, більше сотні мешканців Кременця вийшли на акцію проти знищення дерев у центрі міста, що заплановано у рамках реалізації проєкту «Благоустрій площі «Майдан Волі»...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 14:00



Теми дня
6 Грудня
5 Грудня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео