Війна «проявила» справжнє обличчя ФСБшників у рясах і дала шанс нарешті очистити від них православну церкву. Останніми тижнями правоохоронці активно взялися за розслідування зв’язків УПЦ (МП) із росією та завітали з обшуками до їхнього духовенства. Президент Володимир Зеленський 2 грудня підтримав рішення РНБО щодо заборони діяльності в Україні релігійних організацій, афілійованих із центрами впливу в росії. Запроваджено персональні санкції проти десятка діячів УПЦ (МП). Невдовзі Верховна Рада розгляне законопроєкт про заборону російської православної церкви та її філій в Україні. Має бути поставлено край підступній духовній окупації України.

Про ситуацію на духовному фронті «НОВА…» поспілкувалася з громадським активістом, представником «Правого сектора» Василем Лабайчуком, який давно відстоює питання очищення церкви в Україні від кремлівських агентів.

— 9 грудня оголошено підозру ректору Почаївської духовної семінарії архиєпископу Іову (Смакоузу) за антиукраїнську діяльність. Натомість стосовно Почаївської лаври, яка є оплотом «русского міра», наразі жодних новин. Як думаєте, чому?

— Почаївська семінарія розташована на території лаври, а отже, вже є певні дії. Тривають слідчі дії, мабуть, тому деталей не розголошують. Провели обшуки у настоятеля Києво-Печерської лаври, бо, на мою думку, він і його оточення більш проросійські і мають вагомішу функцію всередині УПЦ (МП). Настоятель Почаївської лаври — другоряднішу. А що там насправді, знають лише у центральному апараті СБУ та в Адміністрації Президента. Впевнений, що зміни будуть кардинальні і то в найближчі місяці. Позитивний момент — реєстрація монастиря Києво-Печерської лаври у складі ПЦУ та очікувана передача їм у користування одного храму і частини приміщень лаври, які нині не використовує УПЦ (МП). Це стане альтернативою для вірян і можливістю для ПЦУ розгорнути там монастирське життя. До них також зможуть долучитися монахи із УПЦ (МП), які готові перейти, але не готові покинути визначну святиню. Звичайно, можуть бути конфлікти, але на це є правоохоронні органи.

— Мешканці Тернопільщини очікують певних юридичних кроків і щодо Свято-Успенської Почаївської лаври…

— Усе поступово відбудеться. Людям, вік яких обмежений на цьому світі, хочеться швидких дій. У житті церкви інший вимір: навіть рік — це не час, для змін потрібні століття. Емоційно нам би хотілося, щоб усіх батюшок московського патріархату посадили в корабель і в одну мить відправили у відомому напрямку. Проте такі складні питання так швидко не вирішуються, але позитивні зміни — незворотні. Від початку масштабного вторгнення росії близько семиста парафій УПЦ (МП) приєдналися до ПЦУ. Це 10% від релігійної мережі московського патріархату. А від об’єднавчого собору і отримання Україною Томосу вже понад тисяча парафій покинули російську церкву. УПЦ (МП) заявляє про 12 тисяч підпорядкованих їй парафій, але ця цифра далека від реальності.

— Що може у цьому напрямку зробити керівництво Тернопільщини?

— Навіть банальне рішення про заборону московської церкви у межах громади, яке не сильно на щось впливає, декларує позицію. На жаль, органи місцевого самоврядування на Тернопільщині не висловилися з цього приводу. Потрібно докласти максимум зусиль у Кременецькій, Шумській та Вишнівецькій громадах, де є парафії московського патріархату, щоб безболісно перейшли до ПЦУ. Влада Тернополя повинна підняти архіви й подивитися, яким чином така велика церква московського патріархату перебуває у центральній частині. Хто виділяв ділянку? Хто лобіював? Можливо, є варіант повернення у власність громади? Такі питання треба вирішувати на місцях, з Києва ніхто не приїде.

— Маємо історичний шанс для утвердження в Україні української церкви.

— Безумовно! Це шанс не тільки для церкви, а й для цілої нації позбутися духовного впливу країни-агресора. Шанс знищити троянського коня з московських боліт, який пригнічує нас вже три століття. Як тільки московити брали під контроль нашу територію в різних варіаціях, завжди намагалися призначити свого настоятеля Київської митрополії. Намагалися підпорядкувати під московський патріархат, який був визнаний лише через шантаж і взяття в полон Константинопольського патріарха, потім були ще хабарі… Як на мене — нині благодатний час змін. Хоча наш народ терпить великі випробування, але це Богом посланий шанс позбулися духовного та іншого підпорядкування від російського лайна, яке приперлося на українську землю і хоче навчити нас жити.

— Що вам відомо про духовенство УПЦ (МП) на Тернопільщині? Багато хто вважає митрополита Сергія глибоко духовною людиною…

— Російська православна церква утворена за наказом Сталіна як підрозділ у складі КДБ. А відповідно більшість «вирощених» у радянські часи єпископів і священників були завербовані, пройшли вишколи, отримували інструкції від спецслужб, періодично «капали» в москву одні на одних. Думаю, що на Заході України ключові посади в УПЦ (МП) обіймають тверді ФСБшні агенти. На початку Незалежності України владика Філарет чинив певні спроби від’єднання українського екзархату від російської православної церкви, проголосити автокефалію. Усі єпископи тодішньої української частини російської церкви звернулися з листом до москви, але згодом троє відкликали свої підписи. Серед них — нинішній очільник УПЦ (МП) Онуфрій і митрополит Тернопільський Сергій. Тож як би хто не розказував, що це — наближені до Бога святі люди, нема певності, що насправді ховається за їхнім образом.

— У перші місяці масштабної війни на державному рівні не зачіпали церковне питання. Лише тепер взялися. Чому зволікали?

— Те, що все-таки за нього взялися, — це політична воля Зеленського. Раніше в оточенні президента «робив погоду» нині вже колишній голова СБУ Іван Баканов. Якщо заґуґлити, то цей чоловік цьогоріч на Великдень був на літургії в митрополита Онуфрія. Якщо очільник спецслужби є парафіянином московського патріархату, то погляд президента на цю тему — викривлений. Торік в Офісі Президента працював Сергій Трофімов — відвертий лобіст московського патріархату. Державну службу України з етнополітики та свободи совісті до грудня цього року очолювала Олена Богдан, яка відстоювала інтереси московського патріархату, стверджувала, що УПЦ — незалежна від росії. Проте обшуки в єпископів показали, що кожен із них має кураторів у москві, комунікує з ними, виконує їхні вказівки, мають російські паспорти. Про незалежність та українськість не йдеться.

Але Баканова і Богдан звільнили. В.о. голови СБУ призначили Василя Малюка. Думаю, що від цієї структури почали надходити до президента зовсім інші звіти. Почало з’являтися все більше інформації про батюшок-колаборантів. При цьому — жодної реакції керівництва УПЦ (МП). Вочевидь, СБУ здійснювала і здійснює певні негласні слідчі дії. Зеленський нарешті зрозумів, що історія нібито відходу УПЦ (МП) від росії — імітація, і що ця церква залишається п’ятою колоною кремля. Потрібно було приймати рішення. До того ж Зеленський залучив консультанта — фахового релігієзнавця пана Єленського, який був одним із архітекторів теми єдності православної церкви та отримання Томосу. Всі ці фактори врешті зрушили з місця церковне питання.

— У травні УПЦ (МП) нібито спробувала відмежуватися від російської церкви, переписавши статут, але насправді залишилася в її складі…

— Я моделював можливі сценарії. Батюшки обрали найгірший. Наймудріше з їхньої точки зору було б проголосити автокефалію і відділитися від москви. Митрополит Онуфрій мав би кинути об стіну медалі від путіна, виступити із письмовою заявою про вихід УПЦ з російської церкви і відправити в москву рекомендованим листом та повернутися до діалогу з Константинопольським патріархатом. Це їх би на певний час врятувало. Але вони вирішили змінити статут, щоб вивести себе з-під дії статті 12 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації».

У законі йдеться про те, що релігійні спільноти, керівний центр яких перебуває в країні-агресорі, у встановлений термін мають відобразити приналежність в назві, інакше втрачають юридичний статус, втрачають право користуватися храмами, більшість із яких є державною власністю. Цей закон чинний і стосується УПЦ (МП) — мали б назвати себе російською православною церквою в Україні. Наша влада мала б це застосувати, але вирішила піти довшим шляхом. Утім, з іншого боку, добре, що всі батюшки кагалом не зайшли в ПЦУ, бо це би суттєво погіршило якість нашої церкви. Служителі кремля помалу самі утікають за «порєбрік»…

— Парафіяни УПЦ (МП) сприймають все це як порушення права на віросповідання, як переслідування церкви… Що на це скажете?

— Україна — демократична держава, де кожен вільно думає і говорить до того моменту, поки не висловлює антидержавної позиції. Держава має широко висвітлювати нинішні кроки щодо церковного питання. Правоохоронні органи в релігійній сфері мають діяти чітко за законом. Акуратно — по тонкій грані. Я б не хотів, щоб у цій ситуації хтось із духовенства чи парафіян московської церкви видавав себе за мученика і щоб це використала їхня пропаганда. Громадськість не повинна бути байдужою — треба відстоювати заборону церкви ворога. Від цього залежить і наша перемога у війні, і майбутнє України.