Вівторок, 07 липня 2020
• На Тернопілля сунуть грози • Через спалах коронавірусу дитячий садочок №6 у Тернополі тимчасово призупиняє діяльність • З 6 липня аераційний фонтан на Тернопільському ставі працюватиме цілодобово • Сила грошей. Мама ексдепутата продала приміщення у центрі Тернополя майже за мільйон доларів, а син просить в людей пожертв • Перша онлайн вистава у Тернополі! “Рятуйте, мене женять!” (відео) • «Заплітати довге волосся дуже важко для рук. Але це єдиний мінус» • На пікнік! Курячий шашлик у маринаді з йогурту • На Тернопільщині живе 2113 переселенців з Криму і Донбасу • Ті, заради кого Мартен Фуркад завершив свою блискучу кар’єру • Катя Бужинська вперше показала личка своїх двійнят • «Боротьба за справедливість триває…» Суд оголосив вирок фігурантам справи щодо вбивства Віталія Ващенка • В обласному центрі запроваджують шкільний громадський бюджет • Тернопільська «Нива» вийде з відпустки 15 липня • Сергій Надал привітав військовослужбовців 44-ої окремої артилерійської бригади • Сьогодні суд оголосить вирок по справі щодо вбивства Віталія Ващенка • «Казав – повернуся за рік, а повернувся у труні…» На війні загинув сержант із Тернополя Іван Дедюх • Де навчають… «на тата», або «Тато-клуб» для тернополян • Легендарні львівські «Карпати» не дограють сезон? • Тернопіль оновлюється попри карантин та різке зменшення фінансування • І син, і фільм! Щедрий червень для Джамали
Відомий журналіст Михайло Маслій представив у Тернополі «Золотий вік…»

Автор: Опубліковано: 17 Грудня о 13:36 277


"Я, звісно ж, переживав перед презентацією тритомника у Львові, Чернівцях, Києві... Але такого хвилювання, як перед тернопільською публікою, ще не було: уже три ночі не сплю", - таким щиросердним зізнанням розчулив тернополян автор тритомника "Золотий вік української естради" відомий журналіст, знавець та поціновувач справжнього мистецтва Михайло Маслій.


На фото (зліва направо): Світлана Мичко, Михайло Маслій, Жанна Демидова (гостя з Женеви), Михайло Ратушняк, Ірина Демкура, Богдан Нагайло, Тарас Демкура.

Минулого тижня, 7 грудня, Український дім “Перемога”, де наш  земляк репрезентував своє “дітище”, занурився в атмосферу спогадів.  На екрані —  люди-легенди, котрі творили і творять історію української пісні. На сцені — тернопільські легенди: співачка Адріана Онуфрійчук, актор Володимир Лотоцький, музикант Руслан Іщук, доньки Бориса Демкова Світлана Мичко і Анатолія Горчинського Ангеліна Гак.  З Швейцарії, з  Женеви, прилетів друг Михайла Маслія  журналіст-міжнародник Богдан Нагайло з дружиною Жанною, завітали й меценати видання родини Демкурів (Ірина і Тарас) та Ратушняків (Галина і Михайло). І у всіх — теплі і щирі слова вдячності тому, без чийого золотого серця не було б «Золотого віку…»

Видання, праця над яким тривала понад 12 років, воістину унікальне — за концентрацією неповторних емоцій легенд української естради,  спогадів, подій… У  трилогії “Золотий вік української естради” (антологія хітів 60-80 років ХХ сторіччя) зібрана повна інформація про поетів, композиторів, співаків, режисерів, костюмерів, які творили і творять історію української пісні. Героями тритомника Михайла Маслія стали 216 виконавців, музикантів та композиторів того періоду, які нині живуть у різних країнах, але всіх їх єднає українська пісня.

“216 героїв того часу. Із цього списку, — зазначає автор видання Михайло Маслій, — тільки про 10 відсотків розповідали рідні або найближчі друзі (про тих, хто відійшов), а решта розповіли самі про себе. Своїх героїв знаходив в Аргентині, США, Канаді, Ізраїлі, Польщі, Сербії. Спілкувалися через скайп. Бувало, що людина не знала, що таке інтернет, тому її приводили до комп’ютера, садили, і так я розмовляв. У результаті таких героїв назбиралося аж у 19 країнах світу…”

— Дванадцять років роботи над книгою — чималий відтинок часу. Чи і як вплинула на ваше життя робота над “Золотим віком…”?

— Лише тепер відчуваю, що справжнє народжується з болю. І вислів Бертольда Брехта “Творчість — це насолода, замішана на стражданні”, також пройшов чорною смугою через усі складні останні роки мого життя. Та й важко навіть найближчим і найріднішим зрозуміти того, хто живе для інших. Творча людина у таких випадках переважно залишається самотньою. Хоча прекрасно розумію, що кожному з нас Господь дає народження, дає і призначення. Тому жодного разу не скаржився на долю. Розумів прекрасно, що таким є мій хрест.

Я — дитина села, виростав у важкій щоденній праці, чесно кажучи, люблю й досі будь-яку роботу і шаную людей-трудівників. Ще змалечку сам усвідомив і зрозумів: основне — бути людиною на землі. З вірою і правдою Божою, з добрим серцем і чистою совістю. ”Єдине, що від нас іще залежить, — принаймні вік прожити як належить…” — так реально резюмує сутність земного життя велика Ліна Костенко.

Не раз задумувався на власному прикладі: навчався у Бродівському педагогічному училищі за спеціальністю ”вчитель праці та креслення”, згодом — у політехнічному інституті на механіко–машинобудівному факультеті за спеціальністю ”технологія та обладнання зварювального виробництва”. Педучилище закінчив з відзнакою, а в інституті три роки успішно займався науковою роботою, навіть отримав авторське свідоцтво за розробку ”установки для зварювання кільцевих швів газопроводу ”Уренгой–Помари–Ужгород”. І на роботу міг потрапити в славнозвісний Київський інститут електрозварювання імені Євгена Патона. І мені це було надзвичайно цікаво. За державним направленням потрапив на Тернопільський комбайновий завод, де з головою — і, здавалося, надовго — поринув у технічний вир виробництва.

Але не так все сталося…

Тепер чітко розумію, що був і Господній план. Відтак далекого 1989 року взявся за перо. Свій перший текст написав для заводської багатотиражки, а невдовзі майже весь розворот з моєю статтею на підтримку першого фестивалю ”Червона рута” у Чернівцях опублікувала тернопільська обласна молодіжна газета ”Ровесник”. Правда, тоді вже приятелював з Ігорем Білозіром, Василем Зінкевичем, Лілею Сандулесою, Євгеном Коваленком.

Журналістської майстерності вчився на текстах львівського аса Максима Міщенка. У Тернополі здружився з Анатолієм Горчинським і Борисом Демковим, у Львові — з Ігорком Білозіром,  у Чернівцях — з Левком Дутковським і Лілею Сандулесою; з Яном Табачником, Юрієм Рибчинським, Ігорем Покладом, Євгеном Коваленком, Вадимом Крищенком і Олександром Злотником — у Києві; з Василем Зінкевичем і Валерієм Мареничем — у Луцьку. Ось ці легенди естради стали для мене хрещеними батьками на тій творчій дорозі, яка мене чекала.

З роками журналістика відтіснила все інше, я занурився в те, що любив найбільше. Господь подарував мені щастя, адже улюблене заняття стало улюбленою роботою. Сам того не сподіваючись, почав писати про те, що стало фундаментальним у тих трьох томах, які закінчив лише тепер. Усе, немов пазл, склалося докупи і стало історією української естради 1960-1980-их років.

Та й доля так склалася, що у 55 років став студентом, через два місяці закінчую магістратуру в одному з Київських вишів і, нарешті, отримаю фах журналіста.

— “Золотий вік…” виник з великої любові: любові до української пісні і тих, хто її творить. Мало кому відомий цікавий факт: ви, будучи добрим другом та “літописцем” багатьох українських співаків, могли стати їх колегою по сцені…

— Але не став. Не знаю тепер, чи на жаль, чи на щастя. Не щастя створює людину, а людина — щастя. Щастя — коли тебе розуміють, велике щастя — коли тебе люблять, справжнє щастя — коли любиш ти. А найбільше щастя — коли Богові частіше дякуєш, аніж просиш. І я дякую Татові Небесному за кожний прожитий день. За те, що маю, і чого не маю.

Мій дід (Царство йому Небесне) був весільним лабухом–скрипалем. Пригадую, як на світанку влітку далекого 1965 року він, веселий та захмелілий, розбудив бабу і радісно промовив, що добрався додому конем і щоб вона дала тварині їсти. На все життя я запам’ятав того ”коня”:  це була дерев’яна палиця, на якій дідо зі скрипкою під пахвою, вимахуючи смичком, проскакав п’ять кілометрів з весілля у сусідньому селі додому…

Нот не знав, а грав так, що люди від почутого вмлівали. Перші танці у нашому старенькому сільському клубі на Львівщині також він грав, а першою танцівницею популярного тоді шейку була моя баба Мілька по батьковій лінії… У молодших класах я  мав гарний голос, співав на шкільних заходах.

Учителька музики Галина Іванівна якось сказала: ”Співай, може, прийде час і станеш, як Маслій Магомаєв!”

У 1960-их Муслім Магомаєв мав величезну популярність. Ба більше, також співав і українською. Проте мрія моя так і не здійснилася: довелося перенести дві операції на горло і голос пропав. Але Господь дав мені щастя писати про тих, хто народжував нові й нові шлягери і тих, хто своїми голосами приносив їм безсмертя. І сам не збагну, як вдалося, живучи у відносно провінційному Тернополі, охопити такий великий пласт кумирів, які проживають у багатьох країнах світу, але кожен з яких вніс своє животворне зерно для становлення і розквіту рідної пісні.

— Інтерв’ю з ким із героїв трилогії  було для вас “найвистражданішим” у журналістському плані: вони ж і в різних країнах живуть, і різного віку, і  не всі, певно, охочі до спогадів?..

— Таких було чимало. Переважно розповіді про тих, у кого складні життєві долі, і про тих, хто відійшов у засвіти. Одна з них — про Людмилу Гримальську і Олега Ледньова, дует ”Два кольори”. Вони мали свою слухацьку аудиторію, свого шанувальника, адже полюбилися мільйонам українців їхні манери та стиль. А потім доля жорстоко вдарила і пройшлася довжелезною чорною смугою у житті популярної співачки. Її Олежика не стало ще в грудні 1997-го. Людмилі випали складні та жорстокі випробування. Вона тривалий час лікувалася в психоневрологічній лікарні. А хтось написав в інтернеті, що Людмила померла у 2001-ому (за іншою версією — у 2003-ому). Я ж її знайшов у лютому 2013 року. Вона самотньо мешкала в кімнатці колишнього радгоспівського гуртожитку в Київській області (благо, світ не без добрих людей). Безпорадна і безпомічна співачка–пенсіонерка ледь зводила кінці з кінцями (отримувала мізерну пенсію), перешивала старі костюми і пальта, розмальовувала і добирала до них чобітки й туфельки. Проте тримала себе у формі, її завжди виділяли у натовпі: йшла Артистка, хоч і з тростинкою! А найбільша біда — Олежика вона нікому не віддала!!! Урна з прахом покійника уже 17 років була разом з нею, де б не була… Замість переконати жінку, щоб дала спокій душі померлого, один із місцевих священиків з монастиря сказав співачці: ”Ето нє запрєщєно… Можетє дєржать рядом…” Ми з Милкою (так ніжно називали рідні та близькі Гримальську) спілкувалися більше року. Ба більше, якось вона мені надіслала в листі обкладинку “Двох кольорів” з журналу “Україна” кінця 1980-их зі своїм автографом і… Олежика!!! Ніби з того світу Ледньов мені бажав усього найкращого.

Гримальська померла у вересні 2014 року. Тіло її кремували і поховали разом з прахом Олега Ледньова в одній могилі разом з батьками співачки…

— Якщо 1960-1980 рр. ви цілком справедливо назвали золотим віком української естради, то, на вашу думку, на який “титул” заслуговує період двохтисячних років: мідний, бронзовий, бляшаний? 

— Період, охоплений у книзі, — від початку 1960-их років і до 1990-го — є найбільш плідним і цікавим у національному традиційному естрадному піснетворенні. Саме він став золотим, адже тоді писалися воістину Золоті сторінки.

Від часу вкраїнської незалежності на естраду вийшло покоління, про пісні якого колись досить вдало відгукнувся Ігор Білозір: ”Я не можу зрозуміти, хто то може зрозуміти!”

Як кажуть у народі, під час прання виявиться, що то за матерія. Час же підтвердив, що саме у 1960-1980-ті було написано і створено те, що завжди залишатиметься справжнім, добрим, світлим і вічним. Пісні ці писалися не заради грошей, а для душі (щось схоже до віками відшліфованих народних взірців).

Усе народжувалося від серця й осідало у вдячних серцях слухацьких навічно. Нехай мені пробачать новітні кумири, все ж мова йде про тих, хто мав і має повне право називатися першим. І перед талантом кожного з них низесенько схиляю голову.

— Ви — автор багатьох інтерв’ю не лише з корифеями української естради, а й з нашими сучасниками, співаками часів незалежної України. Чи можна чекати на вашу антологію сучасної української естради? Кого б ви, не вагаючись, записали до її героїв?

— Як і у відомому афоризмі: лише заклеїш конверт — відразу ж приходять свіжі думки. Чи писатиму — покаже час. А ось список тих, хто би там мав бути, уже склав. Якщо розумію, відчуваю і знаю про що писати стосовно творчості гурту “Соколи” Михайла Мацялка, то ніяк ще не можу збагнути, як підніметься рука бодай щось добре сказати про Дзідзя. Саме про нього найбільш влучно висловився Ігорко Білозір. Але подивимося, що воно дасть для історії так років через 10. На жаль, у минулому часі доведеться говорити про дорогих мені (та й, мабуть, мільйонам українців) Івана Мацялка, Андрія Кузьменка, Славу Хурсенка…

— Яка музика звучить у вас вдома? Ви зізнавалися, що у вас зі старшим онуком Володею схожі літературні смаки – обидва любите Франка більше, ніж Шевченка… А чи завжди поділяєте музичні смаки дітей та онуків? Чи близька вам “їхня” музика?

— Стосовно Івана Франка, то я до цього йшов майже півстоліття, а внук зрозумів його геній, його велич і відчув рідний бунтарський дух Каменяра десятирічним. І це вельми приємно. До речі, Володя й досі любить пісні Кузьми, вони були знайомі. Якось Андрій приїхав до Тернополя і мав виступ в одному з нічних клубів . Мрія мого онука збулася: вони стрілися і довго розмовляли. Кузьма навіть запропонував разом заспівати. Володя чомусь спасував, сказав: “Може, наступного разу…” А наступного разу не було… Кузьми (його любив я, мої діти і мої онуки) не стало 2 лютого 2015 року… Звісно, що я поїхав на похорон, а внуки тепер провідувати будуть місце його останнього спочинку…

Стосовно музики, впевнений, що у моїх чад — старших і молодших — гарний смак. Діти (Оксанка і Михайлик) навчалися гри на фортепіано, в музичній школі тепер старший внук Володя, а наймолодший трирічний Остапчик вже добирає своїми пальчиками перші мелодії на трьохсотлітньому раритетному роялі, який я подарував йому і Володі.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Про це повідомили Державна служба з надзвичайних ситуацій та Укргідрометцентр ...


Опубліковано: о 18:19


Контактні особи пацієнтів з підтвердженими випадками COVID-19, перебувають на самоізоляції...


Опубліковано: о 17:18


Найдовший аераційний фонтан в Україні був встановлений у Тернополі в 2017-2018 рр....


Опубліковано: о 17:14


Днями тернопільський осередок політичної партії «Сила людей» звернувся до громадськості з проханням підтримати їх фінансово для перемоги на найближчих місцевих виборах. Та чи насправді потребують члени цієї команди пожертв простих громадян? Чи заслужили довіру, щоб в них інвестували?...


Рубрика: , , Опубліковано: о 19:26



Теми дня
6 Липня
5 Липня
4 Липня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео