Понеділок, 18 грудня 2017
• Борці з… самими собою • Сяй, ялинко, лампочками! • «Любов — це коли обом шалено добре» • Олександр Вільчинський: «Якщо людину любиш, то любиш і її недоліки» • «Золотий м’яч» — знову в Криштіану! • У книгарні «Є» репрезентували книги видавничого центру «Академія» • Василь Ломаченко познущався над «кубинською легендою» • «Кінопрорив» по-тернопільськи, або Все буде кіно! • Районні чиновники вирішили «виїхати на горбі» батьків діток у садочках і посварити громади • Олег Боков чверть століття грає Святого Миколая • Едуард Кольцов: «Усі нові закони, проекти та сервіси Мін’юсту допомагають людям і спрощують їм життя» • Костю жорстоко катували, а потім кинули в криницю… • Сергій Надал: «Військовим на передовій важливо відчувати підтримку з дому» • Збаразький військовий коледж цілодобово забезпечений гарячою водою, і це стало можливим завдяки співпраці з польськими партнерами • «Вбивця мого єдиного сина може утекти до Росії…» • Незгода руйнує, а згода будує • Голова Тернопільської ОДА Степан Барна: «У 2017-ому ми залучили в область більше іноземних інвестицій, ніж за 25 попередніх років» • Щоб приховати замовника, підозрювані у вбивстві Віталія Ващенка говорять про побутовий конфлікт з активістом • Народ вирішив жити по-новому! • В аварії на проспекті Степана Бандери загинула 21-річна Марта Зінчук із Борщова
Військовослужбовці Віталій Михайлишин із Бережан та Наталія Тимчук з Івано-Франківщини справили фронтове весілля на Луганщині

Автор: Опубліковано: 16 Червня о 14:00598



Їхнє фронтове кохання спалахнуло рік тому, а 4 червня вони офіційно стали подружжям. Реєстрація шлюбу була скромною: без шампанського та музики, без святкового вбрання — у камуфляжі та берцах.


Хвилюючий момент реєстрації шлюбу.

Поміж обстрілами військовослужбовці 24-ої механізованої бригади Наталія Тимчук та Віталій Михайлишин змогли вирватися на кілька годин з передової до… РАЦСу! Їхнє фронтове кохання спалахнуло рік тому, а 4 червня вони офіційно стали подружжям. Реєстрація шлюбу була скромною: без шампанського та музики, без святкового вбрання — у камуфляжі та берцах.  Закохані несуть службу в селі Катеринівка Попаснянського району Луганської області, де не вщухають ворожі обстріли. У райцентрі, куди вони прибули з надією розписатися, їх не змогли прийняти, однак порадили їхати до Сєвєродонецька, що більш як за 50 кілометрів, — там можна оформити шлюб за прискореною процедурою. У міському РАЦСі  їх радо зустріли і, оформивши документи за якихось півгодини, оголосили дружиною та чоловіком.

Повернули одне одного до життя!

Бойові побратими чекали військове подружжя Наталі та Віталія з найщирішими вітаннями і подарунками, проте весілля поки що не гуляли — не дозволено на передовій. Справлять забаву, коли повернуться на мирну територію. Нині подружжя безмежно щасливе, але у кожного в душі досі не до кінця загоєна рана з минулого. Наталя втратила на війні чоловіка, а виплакавши усі сльози, поїхала на фронт допомагати нашим бійцям. У Віталія війна забрала сім’ю — перша дружина не витримала втоми через воєнні реалії й подала на розлучення. Кожен із них пройшов важкі внутрішні випробування, та, на щастя, доля звела їх і нині вони допомагають одне одному повернутися до життя.

—  Відтепер у нас спільне прізвище — Михайлишин — і спільне життя на лінії вогню, — усміхається Віталій. — Наш шлюб — не на показ, а радше як оберіг  у боях. З цього моменту мені є для чого жити, є бажання повернутися з війни живим… Справді, я наробив чимало помилок у житті, але повинен усе відпустити в минуле і йти далі. Колишня дружина не сприйняла мого рішення воювати й подала на розлучення. Коли я останній раз приїхав у відпустку, вона заявила: «Хочеш жити для себе — живи!» Перед від’їздом до мене зателефонував місцевий суддя і повідомив, що дружина подала заяву на розлучення. «Може, ще вирішите між собою?» — запитав мене. «Ти точно хочеш розлучення?» — перепитав я у дружини. «Так!» — відповіла. Отож, мені не залишалося нічого іншого, як написати заяву, щоб справу розглядали без мене. Після того намагався помиритися, але це були марні спроби. Нині все ж підтримую стосунки з колишньою дружиною, допомагаю 9-річній донечці Мар’янці. Абсолютно не дорікаю екс-дружині, бо розумію, що їй непросто було впустити війну в нашу сім’ю, перебувати в постійному стресі… Проте вона навчила мене жити… Нехай їй щастить! Дуже сумую за донечкою, яка болісно сприйняла наше розлучення, та, сподіваюся, підросте — все зрозуміє.  Прикро, але все частіше наші вояки платять за громадянську позицію найдорожчим…

Віталій (зліва) з побратимами.

«Романтична» ніч із «феєрверками» — вісім 120-их, шість 80-их…

У зоні АТО Віталій несе службу більше двох років. Півтора року воював на Донеччині, згодом його бригаду відправили служити на Луганщину.

— Не знаю, чи виживу, але самотньо помирати не хочу… — каже Віталій і миттю проганяє важкі думи. — Наталя засвітила світло в кінці тунелю, коли, здавалося, все в житті пішло шкереберть, вона допомогла повірити в себе. З перших днів на війні ця дуже сильна жінка піклується про бійців — надає медичну допомогу пораненим. Є жінки, котрі утікають від війни, а є жінки, що допомагають перемагати. Мені пощастило зустріти таку людину! Не вагаючись, ми вирішили узаконити наші стосунки саме в зоні АТО, бо розуміємо, що кінець війни ще неблизький. Напередодні шлюбу заледве вдалося замовити срібний перстень для Наталі аж у Сєвєродонецьку, собі ще не придбав. Бойові друзі радіють за нас, обдарували грошима — подарунків на передовій ніде купити. Але що нам потрібно?.. Підтримка, розуміння і віра. Коли ми надвечір повернулися із РАЦСу, окупанти почали сильно гатити по наших позиціях. Побратими жартували, що сепаратисти зустріли нас «феєрверками» — випустили вісім мінометів калібру 120 мм та шість — 82 мм. «Романтична» була ніч…

За ці страшні роки війни довелося різне пройти… Але мусимо захистити нашу рідну землю — ні кроку назад! Коли повертаюся на Тернопільщину, у свої рідні Бережани, боляче бачити, як молоді хлопці та повні сил чоловіки замість іти до війська сидять по барах та ресторанах, часто за гроші батьків, які трудяться за кордоном. А ще більше прикро чути зневажливі слова на адресу учасників АТО. «Навіщо мені та війна? Треба бути дурнем, щоб воювати за нинішню владу…» — мудрують. Влада владою, а український народ, хто б там що не говорив, хто, як не ми, захистить від окупантів? Це ми й робимо із побратимами!


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , ,

Перегляньте також:

Loading...
Світлина від Юрка Веселовського.
Нещодавно опубліковане

Відсталі люди все-таки оті функціонери з ООН — додумалися до ідеї боротьби з явищем, яке ставить під загрозу діяльність  усіх основних інституцій, аж у 2003 році...


Автор: Рубрика: , Опубліковано: о 18:00


— Надзвичайно подобається процес створення ялинкових прикрас, а результат взагалі зачаровує! — ділиться враженнями майстриня...


Автор: Рубрика: , Опубліковано: о 16:00


Жінки у житті головного ревізора країни...


Рубрика: , Опубліковано: о 14:00


Письменник Олександр Вільчинський вважає, що кожна жінка – це досконалість. Чому він так думає, коли насправді знає, що нічого нема досконалого? Сьогодні пан Олександр розповідає «НОВІЙ…» про те, як він розуміє жінок і кохання...


Автор: Рубрика: , Опубліковано: о 12:00


У протистоянні з Мессі португалець відігрався з 1:4...


Рубрика: , Опубліковано: о 10:00



Світлина від Юрка Веселовського.
Теми дня
16 Грудня
15 Грудня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео