Неділя, 22 липня 2018
• До бару, де збираються іноземні студенти, тернополянка змушена була викликати поліцію • Намагаючись вчинити самогубство, ледь не вбила чоловіка та сина • Садочок для іногородніх дітей: львівські правила жорсткіші за тернопільські • Люди, смакуйте льоди! • Олександр Усик: «На Москву в доброму гуморі» • Хто ви, Юліє Володимирівно? • Сергій Надал: «Традиція, єдність і спільна праця — основи сильної України» • Бійка біля “Алюру”: підозрюваний у вбивстві Віталія Гнитишина відмовився від апеляції • Котельні на альтернативному паливі: вимогу часу підтвердив суд • Розпочалася третя черга ремонту дамби Тернопільського ставу • Тернопільська «Нива» програла у попередньому етапі Кубка України • «Файне Місто»: буде вибухово! • Померла п’ятирічна дівчинка, яка втратила маму і бабусю у ДТП • За підтримки держави чотири родини з Тернопільщини отримали сертифікати на нове житло • Президент України Петро Порошенко у Зарваниці: «Ми з вами молимося за мир, за Україну. І я переконаний: Господь почує нашу молитву» • Руслан Друк та Уляна Джигринюк: «З глини можна зробити все!» • Щоб райський відпочинок не обернувся… пекельними випробуваннями • Скільки коштують труси у брендового Ляшка? • Омріяний мотоцикл став фатальним… • Некрасива, зате розумна…
Він навіки став соняшником…Світлій пам’яті поета та прозаїка Івана Драча

Опубліковано: 5 Липня о 16:00 16


19 червня після важкої хвороби на 82-ому році життя помер Іван Драч. Один із найяскравіших поетів з когорти шістдесятників, прозаїк, кіносценарист, громадський діяч — це все замалі категорії для митця його масштабу. Людина-легенда, людина-епоха….


«Бог все поставить на місце, а ти йому все ж поможи», – так він писав колись. Здавалося, такі люди — вічні, але тепер його не стало. Пішов до Бога, який все поставить на місце…

19 червня після важкої хвороби на 82-ому році життя помер Іван Драч. Один із найяскравіших поетів з когорти шістдесятників, прозаїк, кіносценарист, громадський діяч — це все замалі категорії для митця його масштабу. Людина-легенда, людина-епоха… У літературі доби “шістдесятників” його поезія свого часу наробила чимало шуму. В кінематографі саме на сценарії Драча було створено низку справді культових фільмів — “Пропала грамота”, “Криниця для спраглих”, “Камінний хрест”.
Драча називали Гоголем у поезії. Поет та видавець Іван Малкович так відгукувався про нього: «Поезія Івана Драча у 60-ті роки стала таким свіжим вітром, який пробудив інтерес у багатьох не тільки до української поезії й української літератури, а ширше — взагалі до всього українського… Із натхненням жонглера він закручував в одну поетичну орбіту і золоту цибулину, і теорію відносності, і випрані штани, і комуністичну партію, і Леніна, і зворушливу бабусенцію, і «пропалакінограмоту», і Чорнобиль, і Рух, і дух. Він був лідером, в якому все природно вживалося». Сам же Іван Драч на запитання про те, чи вважає він себе живим класиком літератури, адже його твори вивчають у школах, скромно віджартовувався: «Та який я вам класик, я “клацик”, клацаю на машинці… Я був, як робочий віл, робоча бджола, я не був людиною, що б’є в барабан і кричить про себе”, — так він говорив про себе.

«Яка на світі тиша без Тичини!», – писав колись Драч. Подібне можна сказати й про нього… Письменниця Ольга Смольницька зазначає: «Багато хто напише спогадів про Івана Драча і його життя, за поетовою творчістю захищатимуться дисе-
ртації (сподіваюся, і про кіно теж будуть), вірші й надалі розійдуться на афоризми, а від себе хочу побажати: цінуймо поетів за життя. І якими б складними не були стосунки всередині творчих кіл, але краще пам’ятати лише творчість – бо за автора промовляє його текст. Який і соняшниковий, і крилатий…»

«Тінь політика заступила поета…»

Іван Драч — неоднозначна фігура українського культурного простору. За свою творчу і політичну діяльність Іван Драч встиг побувати членом КПРС, одним із засновників і перших керівників Руху, двічі лауреатом Держпремії СРСР і Шевченківської премії з літератури. Йому дорікали за прагматичні компроміси, коли він визнавав, що славив у віршах Леніна заради проходження своїх книжок крізь цензуру, критикували за надто рівні взаємини з будь-якою владою. За СРСР Драч отримав дві державні премії — премію УРСР імені Тараса Шевченка та Державну премію СРСР. За доби правління Кучми — орден князя Ярослава Мудрого, а за Ющенка — звання “Герой України”, при уряді Януковича Драч брав участь у Гуманітарній раді (згодом, щоправда, він вийде із неї на знак протесту проти “мовного закону” Колесніченка-Ківалова).
Письменник Сергій Осока пише про Івана Драча у статті для opinion.biz.ua: «Дати об’єктивну оцінку настільки неоднозначній і багатовимірній постаті, якою був Іван Драч, та ще й зараз, по зовсім ще свіжих слідах, неможливо. На нас неодмінно тиснутиме те, яким ми знаємо його з часів перебудови й незалежності, коли він фактично перейшов зі стану поетів у стан політиків. Тінь політика заступила поета…»
Іван Драч народився в Теліжинцях на Київщині в родині робітника радгоспу 17 жовтня 1936 року – якраз тоді, як радянська репресивна машина вкотре гострила свої залізні зуби на українців. Після закінчення місцевої середньої школи одразу ж викладав російську мову й літературу в сільській семирічці. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ. «…Я був органічним піонером, органічним комсомольцем і був щасливий, коли став кандидатом у члени партії. Вірив, що нарешті матиму під ногами ту дорогу, коли можна буде змінювати цей світ. Після ХХ з’їзду КПРС я по-справжньому вірив у війну чесних ленінців із лютими ворогами сталінцями», — згодом скаже про себе поет.
Далі Драч служив в армії, навчався в Київському університеті, звідки був виключений «через творчі та політичні погляди». Були у нього в той період творчості і такі вірші, за які можна було потрапити за ґрати надовго:
“Куди йдемо, яка нас віра кида на кам’яні вітри,
Якого діждемося звіра, щоб з ним сконати до пори,
Атомні цвяхи, мудрі бляхи і філософські манівці
І сита морда костомахи з кривавим прапором в руці”, — писав Іван Драч.
Коли він дебютував як поет – поемою-трагедією «Ніж у сонці», його поезія просто приголомшувала. Ті, такі трагедійні для української поезії шестидесяті, були початком його найпліднішої, найблагодатнішої й найщедрішої творчої десятирічної дороги. Щоправда, не без компромісів: «… коли редагувалась моя перша книжка “Соняшник“, мені сказали, що їй не вистачає якогось ідеологічного прапорця… Що ж, будь ласка, я буквально на ходу, на коліні нашкрябав віршика про Лєніна… Не задумувався, що в майбутньому воно може зовсім інакше потрактуватися». «Дихаю Леніним до останнього подиху…”, — писав Драч у вірші “Дихаю Леніним” у 1965-ому. У поетичних колах ще довго, як анекдот, переповідали, як Ліна Костенко якось підійшла до нього і попросила: «Іване, ану, дихни Леніним…»
Іван Драч мав контакти з українськими дисидентами. Зокрема, брав участь в акціях на підтримку дисидентів Михайла Осадчого, Мирослави Зваричевської, братів Богдана і Михайла Горинів, В’ячеслава Чорновола. Однак після розгону та арештів дисидентів радянським режимом він написав відкритий лист, у якому каявся в своїх зв’язках з ними (1966). Стосунки з владою покращилися. У стосунках із собою, схоже, поглиблювався компроміс. «Я себе ніколи не вважав дисидентом. Я ніколи ним не був. Я вважав себе людиною з патріотичними поглядами, — скаже він згодом. — Я не прагнув виступати та голосно говорити про ці погляди — я хотів їх втілювати за допомогою своєї реальної роботи. Я 30 років був членом КПРС. Гріх було б не вважати мене конформістом. Але “конформіст” для мене — не лайливе слово. Це людина, котра знає ситуацію, розбирається в ситуації та робить ті кроки, які вважає потрібними…»
Іван Драч написав сценарії до трьох фільмів – без перебільшення трьох кінематографічних шедеврів, яким судилося стати золотою скарбницею українського поетичного кіно. «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка (1965), «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968) і «Пропала грамота» Бориса Івченка (1972) – ці назви, без жодного сумніву, такі промовисті, що потреби в додаткових оцінках немає.

«Вибачився би перед Богом за те, що я такий»

Історик Юрій Шаповал так писав про прихід Івана Драча в політику: “Зі своєю політичною реальністю Іван Драч почав зливатися з 1986 року, пов’язаного з фатальною для України (і як стверджують, для людства) Чорнобильською катастрофою. Саме з того часу для комуністичної влади він став проповідником бунту, руйнівником, здавалося б, вічних істин і канонів. Сам Драч, говорячи про мотивацію своєї тогочасної поведінки, максимально заземлює її: зрозумів, до якої міри система брехлива і безжальна, а тому вирішив йти до кінця, не боячись навіть за власне життя”.
“Сіль пізнання — це плід каяття…
Несе сива чорнобильська мати
Цю планету… Це хворе дитя!..” — писав Іван Драч у поемі “Чорнобильська мадонна” в 1987 році. Сам поет зізнавався, що у радянські часи він написав цикл віршів “Подих атомної”, де оспівував будівництво атомних станцій. “Я ніколи не задумувався над можливістю вибуху. І коли сталася аварія, я сприйняв це як свою вину за оспівування. Мій син, будучи студентом, отримав променеву хворобу, працюючи на ЧАЕС. І тому цей біль,Чорнобильський біль, спонукав мене до написання поеми “Чорнобильська мадонна”, — розповідав він в інтерв’ю lb.ua.
«1989 року Івана Драча обрали головою Народного Руху України за перебудову. З того часу він уже жив, здається, між літературою й політикою, але вже ближче до останньої», — пише Сергій Осока. «Я дуже мало досяг. Жалкую, що багато сил, волі, енергії витратив на політичні справи. Вони мало дають поживної людської радості. Якби я більше працював у літературі, вона дала б мені більше радості». Іще одна цитата, аж ніби пропалена гіркою іронією: «Відчуваю, що я не збувся як письменник — як прозаїк, драматург і кінорежисер. Так що у 76 років можна казати, що все попереду…»
І насамкінець. Якось Іван Драч заявив в одному з інтерв’ю, що якби зустрівся з Богом, то «Я би вибачився за те, що я такий». Він уже, певно, десь там, у тих високих канцеляріях, де врахують усі здобутки й усі компроміси. Там нічого не пропустять, будьмо певні. Терези хитнуться – і щось переважить. Хочеться вірити, що то все ж буде сонях сонця, який стоїть на асфальті…»
В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина,
і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце, —
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі…
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
— Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Взимку ще менше було чути, а з настанням теплої пори у закладі почали відчиняти вікна і сусідство із Diamond стало нестерпним...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


Відчувши запах газу, чоловік забіг на кухню, перекрив газ і почав відчиняти вікна. У цей момент і сталося загоряння...


Рубрика: Опубліковано: о 17:00


Міська рада кілька разів переносила введення оплати, щоб батьки, які постійно проживають у Тернополі, мали змогу зареєструватися у місті, а громади могли у законному порядку укласти угоди...


Рубрика: , , Опубліковано: о 16:00


Усі дієтологи погоджуються з думкою, що молочне морозиво має не лише високу поживну цінність, а й заспокоює нервову систему...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 15:00


Я говорив це раніше і повторю ще раз: уболівальникам варто очікувати красивого фіналу...


Рубрика: , , Опубліковано: о 14:00



Теми дня
20 Липня
19 Липня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео