Четвер, 26 травня 2022
• На Тернопільщині відновили роботу камери фіксації порушень правил дорожнього руху • Внаслідок бойових дій постраждав 281 працівник, 96 з них загинули • У Тернополі тривають поточні ремонти доріг • Сергій Надал: «Українці – нація Героїв» • Інформаційна допомога українцям за кордоном – від Goodacity • Володимир Труш: “Немає кайданів, які зможуть скувати українців” • У Тернополі вшанували 161-річницю перепоховання Тараса Шевченка • Маріуполь — болюча рана. Історії маріупольців, які знайшли прихисток на Тернопільщині • Сергій Надал: «Тернопільські освітяни-волонтери на своєму прикладі навчають дітей любові до України» • “Щоб відволікти дітей від війни”. У Тернополі відсвяткували День Європи • З нагоди Дня Європи у Тернополі підняли прапор Європейського Союзу • Вкрали з банківського рахунку жінки з Бережанщини 48000 гривень • У Тернополі триває поточний ремонт ключової дороги міста – вулиці Богдана Хмельницького • “Почалася війна — зник ковід. А нас далі змушують вакцинуватись…” • Трагедія в селі Глібів: в річці втопився 45-річний чоловік • Побили, а потім вкрали скутер • Шахрай “продав” на пів мільйона неіснуючих бронежилетів • На війні загинув Михайло Яцковський з Теребовлянщини • Відійшов у Вічність Олександр Смик • Загибель двох хлопців у Теребовлі: справа пів року в суді, а її ще не почали слухати
Вірші Любові, що боронять на війні

Автор: Опубліковано: 8 Червня о 11:38 4376


Така Дзвінка. Але… “Дзвінка — то не зовсім я, хоча з іншого боку — таки я…” — каже тернопільська журналістка і письменниця Любов Бурак.


“А хто така Дзвінка Торохтушко? — питає перед концертом свого сусіда чоловік у залі. “Ну, як тобі сказати… То така женщіна крута… Ти от Подерв’янського читав?” — “Читав.” — “І як?” —“Кр-у-у-то!” — “Так от вона — ше крутіша!!!”

Пишучи про Дзвінку Торохтушко, я, напевне, почала би з такої фрази. І, взагалі-то, цією фразою можна було би й обмежитися. Бо Дзвінка — вона така, що все решту й сама скаже. Її бойовий суржик — “високий глагол, як не крути”, а вона — “цинічна Змія в соціальному серпентарії для неповносправних”, така “красіва і розумна, що Афродіта нєрвно докурює Евклідову геометрію, а Ейнштейн скептично відноситься до теорії відносності”… І коли її просять, “шоб ото чесно розказала, як докотилась до такої жизні, як жиє та які висновки робить по ходу свого пересування по пересічонній жизнєній мєсності”, попереджає: “Я ж до сповіді не хожу ісключітєльно через человєколюбіє. Ну, шоб піп вночи не заїкався… Якось мені ще вдається в нашому складносурядному світі відпрацьовувати свій життєвий підряд, не покладаючись на іменники і залежність від прийменників при владі, котрі поступово стають жирними дієчислівниками на грунті роздерибанених часток держмайна і народних вигуків. Завдяки безособовій і неозначеній формі існування народу. На відміну від багатьох, я не мотивую свої життєві халепи обставинами місця, часу і простору. Не крию нікого феєричними означеннями і не навантажую додатками. Я просто дію…”

Така Дзвінка. Але… “Дзвінка — то не зовсім я, хоча з іншого боку — таки я…” — каже тернопільська журналістка і письменниця Любов Бурак, яка насправді стоїть (яке там стоїть, сидить і пише) за цим творчим іронічним псевдонімом. А про Любов Бурак у нас буде уже зовсім інша розмова…

Те, що боронить під бронею

З сином і кумом Дмитром Ярошем.
З сином і кумом Дмитром Ярошем.

Дивлячись на неї, таку маленьку й тендітну, таку вразливу й таку сильну духом, мимоволі пригадую Костенківську “Марусю Чурай”:  “Що нам було потрібно на війні? Шаблі, знамена і її пісні”.  Поправка на ХХІ століття єдина: міняємо шаблі на потужну сучасну зброю. Все ж решта — як і чотири сотні років тому. Вони — воюють, вона — їх “пісня і душа”.

“Там, потойбіч нашої реальності, де життя існує лише в трьох площинах: ти, твій ворог і твій Бог, хлопці потребують не лише тепла, їжі та зброї. Вони ще потребують Слова.”

І це — її Слово. Її вірш “Молитва” висить чи не у кожному солдатському окопі — як щит. Його  неможливо читати без сліз, без мурашок по шкірі. Він став солдатським оберегом  — спершу його просто переписували від руки і передавали бійцям на передову, згодом волонтери, що шили так звані “розгрузки”, почали вкладати видруковані аркушики поміж пластини бронежилетів…

“Коли солдат приходить на ротацію і показує тобі, діставши десь з-над серця зім’ятий, тертий-протертий на згинах аркушик із твоїм віршем — це відчуття, якого не переповісти, — зізнається Любов Бурак. — З “Молитвою” узагалі багато усіляких казусів було: її навіть вважали… віршем, знайденим в криївці ОУН-УПА! А віднедавна він став ще й піснею — на неї його перетворили чудові хлопці із гурту “TaRuta” та відомий композитор Борис Севастьянов. Коли виникла потреба трохи продовжити вірш, його останні рядки дописувалися під час київського літературного “квартирника” на плечі у нашого “кіборга” “Богеми” — Андрія Шараскіна. Ну, бо це була на той момент єдина доступна площина для нотатника…”

«Посеред світу, посеред болю…»

У п’ятницю, 3 червня, у Тернопільському народному домі “Перемога” відбувся благодійний концерт “Наче немає війни”. Дзвінка Торохтушко, гурт “TaRuta” та   Борис Севастьянов презентували пісню “Молитва” для тернополян та збирали кошти для потреб бійців АТО.  Про потреби бійців АТО Любов Бурак знає не з чуток.  Її чоловік та двоє синів — на війні. Отець Петро Бурак пішов туди просто з Майдану і на передовій ось уже другий рік. Він — головний капелан 5-го Окремого батальйону Української Добровольчої Армії,  правив Службу Божу навіть у Пісках під Донецьким аеропортом. З цієї весни разом із батьком служать і двоє їхніх синів.

Навіть не намагаюся питати, чи їй за них не страшно. Вони — в Авдіївці, тій, котра щодня у випусках новин… А вона з сарказмом та гіркотою зізнається: “Заздрю мамам, котрим вдалось виховати дебілів. Іде ото синочок з нічного кабака, дівка якась його попід ручку тягне п’янючого. Фейс об бордюр розгепаний, сорочка об пубертатні проблєми роздерта, під оком карт-бланш від судьби сяє. Співає голосно “как упоітєльни”… Життя. Ніц голова в мами не болить. Дитьо виросло біологічно досконалим, соціалізованим і бикувато активним. Що ще треба для мами? Таке ні в жисть на війну не попреться. Буде жисть свою творити. Хату збудує, посадить дерево, або сам сяде, або через нього хтось, дітей народить. Таких самих…

А я своїх не виховувала. Як то було немудро. От в любистку купала, Україною голову мила. Навіть сорочки в дитинстві вишивала. Та якісь книжки підсовувала читати, про світогляд їм тринділа, про народ і націю, генеалогічного баобаба їм малювала, Древо Роду, шлях із варягів у греки і мріяла з ними, вчила всякого непрактичного. Розумне, добре і вічне сіяла. Тепер пожинаю…”

13414556_1718666865038243_925035531_nСім’я Бураків з дітьми та внуками.

Зізнається, що війна розділила її життя на “до” і “після”. Згадуючи щось із того, “минулого життя”, зітхає: “Боже, як давно це було! Війна тоді лише починала кричати круками, тільки тінь від крил лягала. Ще всі друзі були живі, світ вмивався дощем і світлів від передчуття свята…”

А коли війна забирала друзів, вони оживали у віршах, у книжках. Так 2015 року з’явилася казка “Світлячок-охоронець”, присвячена нашому земляку, загиблому бійцю “Азова” Андрію Дрьоміну.  Вірші і казки, каже Любов Бурак, — це пам’ятник нашої любові, нашої віри у все те, що ми любимо, і найбільша пам’ять на світі для “Світляка” і тих людей, яких обпалила війна.

Дзвінка Торохтушко, вона ж — Любов Бурак. “Нестандартна” їмость, що не цурається “перченого” слова і “бойового” суржику, дружина фронтового капелана, кума Дмитра Яроша, мама шістьох дітей, волонтерка, кулінар вищого ґатунку, інтернет-блогер, авторка поезій, дитячих казок і гострої політичної сатири… 

Народилася в м. Кременець 2 лютого 1972 року. Там же навчалась у школі і написала перші вірші. “Писала я, скільки себе пам’ятаю, — розповідає. — Перший “серйозний” вірш написала у 10 років — щось про весну, як хмарки біжать, струмочки течуть… Його навіть, як не дивно, журнал “Барвінок” надрукував. А спеціально заради мене до Кременця “сам” Дмитро Павличко приїжджав — “заопікуватися” місцевою творчою молоддю, тобто мною. Йому не давали спокою “лаври” Євтушенка, який на той час “носився” з Нікою Турбіною, і він хотів зробити з мене її український аналог. На щастя — не його, звісно ж, а моє, українською Нікою Турбіною я не стала, була не та дитина… Уже дорослішою якось поїхала в Ірпінь на семінар молодих поетів: усі понапивалися, а мені стало нецікаво. Згодом — провал на вступі до Тернопільського педагогічного, робота-де-попало, заміжжя,  навчання на факультеті журналістики у Львові та Дніпропетровську, котре так і не закінчила. Бо — діти були важливіші. Потім  переїзд до Дніпродзержинська, “творча пауза” від середини 90-их до наших днів, заповнена вихованням шістьох дітей…”

Авторка поетичних збірок “Заквітну деревієм” (1993 р.) та “Звуки та знаки” (1994 р.), авторка казки “Світлячок-охоронець” (2015 р.), співавторка книги віршів “Час В” (2015 р.), перекладач (разом із Тетяною Комлик)  книги “Цинкові хлопчики” нобелівської лауреатки  Світлани Алексієвич. Першу книжку видала в 1993 році у видавництві “Наш край” м. Дубно.  Певний час проживала з родиною на Сході України, в м. Дніпродзержинськ, потім — у Кам’янці-Подільському. Нині живе в Тернополі.

12647426_1674853586086238_2390019571317373401_n

Молитва

Побудь, мій Боже, отут, зі мною,
У цьому полі, у розпал бою.
Серед руїни і серед краху
Не дай пізнати глибини страху.
Не дай упасти в зневіру й розпач
І побратимам розбігтись врозтіч.
Побудь, мій Боже, отут, між нами
Душею батька, сльозою мами,
Сестри любов’ю, брата плечима,
Чеканням милої, її очима.
Побудь, мій Боже, отут, зі мною,
Посеред світу, посеред болю.
Храни від смерті, від кулі вражої,
Будь мені, Боже, вартою, стражею.
Я тіло й душу Тобі офірую.
Побудь, мій Боже, зі мною…
Вірую!

***

Отак ходжу землею. Кажу собі: я не сплю.
Уникаю алхімій, схиляюсь до алхіботанік.
Десь під небом надгірним, крисатим, як капелюх,
Пізнаю свої сни – золоті горішки циганік.
Земля піді мною тепла і пахне хлібом насущним,
Журавлі із криниць розливають студені зорі.
Бо ще є мій народ. І сливе він іще невмирущим.
Тінь Вітчизни над ним надто легка й прозора.

***

Любити – щодня, мов завчено,
Шукати твого плеча.
І небо хотіти бачити
Лише у твоїх очах,
І серце якось приборкати,
Притишити гуркіт хорди.
І пам’ятати доторки
– Звуками.
Мов акорди.
Любити – то без керунку
Піти і шлях не спитати.
І пам’ятати твої цілунки,
Як історичні дати.
Любити – то відстань тугою.
Шкала затяжна й нерівна.
Любити – то бути другою,
Бо першою – Україна.

***

Вже й квітень. Зиму відбула,
Мов у штрафбаті.
Спалила ирій. А зола
Ще на бушлаті
Біліє, ніби первоцвіт
І пахне димом.
Твоїх очей далекий світ
Мені – незримий.
А дощ так шибами пливе,
Як світ вмиває.
Зітхає небо грозове
І я зітхаю.
Бо – квітень. Зиму відбула.
От зняти б хакі…
Та недомовлені слова –
Суцільні знаки.
Наче три крапки, краплі три.
Синонім – повінь.
Захочеш – висушать вітри,
Захочеш – в слові
Застигне сіль – кришталь сльози.
Холодна мова.
Хитає вітер терези
Не випадково.
Замість тепла твоїх долонь
Палають знаки.
Вітер роздмухує вогонь –
Не зняти хакі.
А дощ так шибами пливе
У першім листі.
Зітхає небо грозове…
Нема амністій.

Із ночі в ніч – слова.
Всі через соти.
Війна на відстані.
І відстань, як війна.
Душа скрипить і крижана на дотик.
Вгортаєш її в тепле,
А вона говорить щось про час і
Що він мчиться,
І час – холодний.
В ньому не зігрітись.
А ніч приходить чорною лисицею,
Така пухнаста, хоч надворі літо.
Очима світить.
Зорі чи вуглинки
Куріють в небі аж
по видноколо.
Ніч має запах хлібної скоринки.
І медом з липи скрапує додолу.
А ніч слова шукає. Полювання. Фонетика вкладається у соти.
Яка там відстань?
Звуки у коханні,
Тривалістю подовженої ноти.

На межі співпадінь і збігів,
Ще землі не було і неба,
На зорі світових релігій
Я придумала віру в тебе.
Іще Бог монтував шаблони,
Світ кроїв по своїх лекалах,
Всі ще вірили в забобони,
Але я вже тебе кохала.
Коли світ ускладнював мову
Для торгівлі і спілкування,
Мені все уміщалось в слово
Однозначне й складне — кохання.
Крізь віки, крізь доктрини й секти,
Через всенощний вхід до раю,
Я проходжу твоїм адептом,
В тебе вірю. Тебе кохаю.

***

Ти знаєш, як ходить дощ?
Тихо й невпевнено дуже,
Посеред вулиць і площ
Оминаючи теплі калюжі.
Так ходить смичок струною,
Так рими блукають віршами.
Цей дощ між тобою й мною,
Його не бува між іншими.
Цей дощ не вловити поглядом,
Й не видно його керунку.
Він просто іде, без огляду,
Легкий, як твої цілунки.

***

Тріпочуть офірки над холодом цинку.
Зів’ялі слова і гірким пахнуть квіти.
А тиша спеклася – гаряча скоринка
На першому сонці гарячого літа.
А тиша обвуглена. Чорно зі Сходу,
То звідти волхви не вернулись допіру.
А тиша така, що змовкає природа.
Говорять офірки про честь і офіру.
Вертають. А їх же насправді немає.
Вертають. Нікого із них не вернути.
Хтось в темному небі за ними ридає.
Чи мати, чи янгол…
На землю не видно і не чути…


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

Перевищення швидкості – одна із найпоширеніших причин дорожньо-транспортних пригод. За чотири місяці на дорогах області через недотримання швидкісного режиму поліцейські зафіксували майже 200 аварій...


Опубліковано: о 19:49


З початку війни внаслідок бойових дій на підприємствах України зафіксовано 132 випадки травмування та/або смерті працівників, більшість з яких групові...


Рубрика: , Опубліковано: о 17:36


З початку війни внаслідок бойових дій на підприємствах України зафіксовано 142 випадки травмування та/або смерті працівників, більшість з яких групові...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:33


На сьогоднішній час значна кількість потерпілих внаслідок нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань потребує тієї чи іншої допомоги, у тому числі й допомоги на реабілітаційні заходи (медична, соціальна та професійна реабілітація)...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:28


Від початку війни фахівці Фонду соціального страхування України не призупиняли роботу ні на день, часто виконуючи свої обов’язки попри активні бойові дії, тимчасову окупацію та навіть зруйновані будівлі...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:19



Теми дня
25 Травня
24 Травня
22 Травня
21 Травня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео