Неділя, 18 листопада 2018
• Новий секс-символ українського кіно Олег Москаленко: «Катя сказала мені: «Не гальмуй!» Я подивився на неї… і все» • Сергій Тарута: «Маємо побудувати таку країну, яку будуть поважати в усьому світі» • Завдяки депутатам-націоналістам в Тернопільській області більше не поширюватимуть російський медіа-продукт • Тернополянка Леся Голик пішки пройшла 300-кілометровий Шлях Святого Якова • Василина Зозуля — співачка на мільйон… переглядів! • У Тернополі — урочистості з нагоди 100-річчя відновлення незалежності Польщі • Газові олігархи знову збагачуються, або Чому ростуть тарифи на тепло? • Військового контрактника з Тернопільщини вбили у Дніпрі • Тернопільська міськрада підняла тарифи на проїзд • Справа Франіва: що вирішить апеляція? • «Душу свого сина Романа не продаю!» • Біатлонний сезон покажуть телеканали UA: ПЕРШИЙ і СПОРТ1 • Завідуюча дитсадком у Бучачі з… підробленим документом • Посол США Марі Йованович: «Тернопіль — одне з небагатьох міст, де мерія оплачує навчання студентів з подальшим працевлаштуванням» • Архів Тернопільщини переїде у нове приміщення • Олександр Усик захистив усі пояси, проте в поєдинку з Белью йому було дуже непросто • Лідер «Батьківщини» змушує владу знизити тарифи • Юлія Тимошенко: «Прошу всю потужну команду нашої партії стати на захист людей» • У ДТП загинув чемпіон Європи та світу Андрій Пушкар • Інна Богословська: «Якщо на виборах ми не змінимо ситуацію, то через 2-3 роки замість держави залишаться Київ і кілька прилеглих областей»
Володимиру Мариновському — 60! «Стараюся завжди чинити по-людськи, щоб не було соромно ні мені, ні моїй родині»

Автор: Опубліковано: 8 Листопада о 14:00 49


Невдовзі ми вступаємо у грізні 19-ті роки, де на нас чекають президентські й парламентські вибори, потім місцеві у 2020-ому, тому вірю, що в країні нарешті щось має змінитися.


Із старшим сином Віталієм і внуком Артемом на матчі збірної України.

Володимир Мариновський — неординарна особистість для Тернопілля. Успішний підприємець, активний громадський діяч, футбольний менеджер і меценат, голова міської організації Аграрної партії і перший заступник голови обласної організації Аграрної партії. 26 жовтня Володимир Миколайович відзначив 60-річний ювілей. Гратулюємо!
«Усвідомлюю, що таке 60 років. Не хотілося б, звісно, щоб вони промайнули так швидко… — зізнається Володимир Мариновський. — Пригадую, коли моєму покійному батькові було десь близько 50-ти, я, хай мені Бог простить, думав: «Який тато мій старий!..» Тепер не хотілося б, щоб мені так казали мої сини чи внуки… Зрозуміло, що людина оцінює свій вік залежно від стану своєї душі, від справ, якими вона займається, від життєвої енергії. Тому не зараховую себе до глибоких пенсіонерів. Планую ще багато зробити, допомогти дітям і внукам. Буду далі керувати фірмою, займатися футболом, не полишати політики, старатися приносити користь і собі, і суспільству. Думаю, багато ще попереду».

«Сім’я — найважливіше»

— Які свої досягнення вважаєте найбільшими?

— Для мене найважливіше — моя сім’я. Не скажу, що в нас ідеальна сім’я, бо буду не чесним, але у нас нормальна родина, де всі один одного розуміють і підтримують.

— Який у вас подружній стаж?

— 15 жовтня з дружиною Галиною відсвяткували 35 років з дня одруження.

— Чому саме вона?

— Та просто сподобалася! Була красива, молода, вона молодша від мене на сім років.

— Молодих красивих багато. Чим запала в душу?

— Була симпатична, струнка, а головне – щира у стосунках. Пишаємося двома синами, допомагаємо виховувати четверо внуків — є для кого жити. Пригадую, перші роки, коли ми одружилися, з двома дітками жили з мамою дружини разом. Коли я отримав першу квартиру — радість була безмежна! Уже потім, коли міняли житло на краще, просторіше, не було таких емоцій. А народження першого сина – під пологовим на Замковій я цілу ніч з квітками ходив!

З дужиною Галиною — разом 35 років!

— Ви який батько? Суворий?

— Думаю, що так. Суворий, але справедливий. Вчу своїх синів, а також уже й внуків, що для того, аби завоювати авторитет і мати повагу серед друзів, колег і  всіх оточуючих, треба передусім бути порядним і чесним, і тоді це повертається до тебе.

У Віталія двоє діток – 8-річна Аня і 12-річний Артем, у Максима – 8-річний Мартін і 3-річна Єва. Крім найменшої, всі ходять у школу. Хлопці займаються спортом, грають у футбол, з батьками ходять у зал, Анечка ходить на гімнастику і танці. Сини з сім’ями живуть окремо. Зустрічаємося часто у неділі, дні народження святкуємо разом, найбільші релігійні свята. На Свят-вечір обов’язково збираємося усі в нас – це традиція моїх покійних батьків, яку ми підтримуємо.

Сини Максим (ліворуч) і Віталій зі своїми дітьми.

— Згадайте найяскравіший момент у дитинстві.

— У дитинстві все було яскравим і все подобалося. Мої батьки, як колись писали в анкеті, були робітниками. Мама Ірина Петрівна понад 40 років працювала швеєю на швейній фабриці, а батько Микола Данилович — 45 років водієм в автоколоні 16-154. Я пишався і пишаюся своїми батьками. Батьки були дуже працьовиті. Бачив, як вони важко трудилися, коли зводили будинок. Я тоді навчався у 6-7-ому класі, теж допомагав їм, носив розчин. Пам’ятаю, як у шостому класі у сусідньому Чистилові працював на току. Батьки ще додали грошей і купили мені велосипед. Займався спортом: і у футбол грав, і боровся, продовжував це в інституті й після. У фінансово-економічному інституті, тепер ТНЕУ, навчався добре, був у числі перших по розподілу на факультеті бухгалтерського обліку у будівництві. Поїхав за направленням у трест «Ялткурортбуд», відпрацював півроку, звідти мене забрали в армію, а вже з армії повернувся сюди. Не секрет, що у ті часи, якщо твої батьки не були великими начальниками, треба було добряче працювати для того, щоб чогось добитися. Так Бог розпорядився, що я все заробив своїми руками.

«Бізнесом змусило займатися життя»

— Від кого вам передалася бізнесова жилка?

— Не було в родині у нас бізнесменів. Життя змусило займатися ним. Коли Союз уже ледь жеврів і закінчилася робота у молодіжній організації, мої колеги надіслали мені перший статут малого підприємства, тоді це в Україні тільки починалося. Так я пішов на свої хліби і з того часу досі займаюся бізнесом.

— Бізнес залежний від влади?

— Трохи залежний. Втім, відколи я займаюся бізнесом, а це вже майже 30 років, ніколи не працював з бюджетом. У мене совість чиста, мій бізнес ніколи не був пов’язаний з бюджетними коштами. Не скажу, що сьогодні умови ведення бізнесу погані. Якщо працюєш, платиш податки, то не можна сказати, що влада заважає бізнесу. Інше питання, що якби умови життя були кращі, коли в людей було б більше грошей, тоді й бізнес був би кращий. Якщо багато людей нині перебувають на межі виживання і думають, як прогодувати сім’ю, відправити дитину до школи і заплатити за комунальні послуги, то такий і бізнес в країні…

— Що нині входить у вашу бізнесову господарку?

— Починали з торгівлі, громадського харчування, потім займалися нерухомістю, будівництвом. Сини зі мною в компанії. Вони ще окремими своїми напрямками займаються, але в основному працюють зі мною. Думаю, що надалі будемо розвивати будівництво — і житлове, і промислове. Син Віталій займається ІТ-технологіями. Не  буду розповідати конкретніше, коли все зробимо — обов’язково це представимо окремо.

«Тернопільщина зобов’язана мати успішну футбольну команду!»

— Ви — один із кращих футбольних менеджерів на теренах області. Любов до футболу у вас коли з’явилася?

— Насамперед я у дитинстві сам грав у футбол, навіть у чемпіонаті області. Пізніше не пропускав жодного матчу «Ниви», вболівав у будь-яку погоду: сніг чи дощ — я завжди був на стадіоні. І коли мені запропонували, у тому числі влада, врятувати команду, яка розсипалася, ми з друзями, порадившись, зважилися на це.

— Коли ви були президентом ФК «Нива», три роки команда грала у вищій лізі. Як вам це вдавалося?

— Всі пам’ятають, коли наш стадіон був вщерть заповнений. Ми приймали вдома і «Динамо», і «Шахтар», і «Карпати», і «Таврію». Всі чудово пам’ятають, скільки радості було, коли вдома вигравали у лідерів. Зрозуміло, що була купа проблем. Це багато роботи, непроста господарка, тим паче у нашій області. Знаю, що нині робиться в «Ниві», яка грає у другій лізі. Думаю, що Степанові Рубаю треба щиро дякувати і вклонятися за те, що він утримує ту команду. Хотілося б, аби влада – міська і обласна – підтримала їх, тому що потреба, щоб була футбольна команда в нашому обласному центрі, — дуже велика. На щастя, кількість дітей, які займаються нині футболом, росте у десятки разів. Окрім того, є й матеріальна база: з’являються футбольні поля зі штучним покриттям, багато уваги приділяється й натуральним полям. Підвищують свій рівень тренери, які займаються дитячим і юнацьким футболом. Тому, звісно, потрібна команда, яка грає у професійний футбол, щоб діти мали на кого рівнятися.

Своїми синами Володимир Мариновський пишається.

— Понад 15 років ви очолювали Тернопільську обласну федерацію футболу. Як оцінюєте цей період?

— Так, після того, як я залишив президентство, мене обрали головою обласної федерації футболу. На жаль, сталося так, що кілька років тому мене неправдами звідти забрали. Чесно мене обійти на конференції не вдалося, тому у грубій формі «обскакали» за допомогою влади. Зрозумівши, що чесно не виграють, створили іншу федерацію і таким чином нас виключили, а інших прийняли. Чесно скажу, я вірю, що прийде час і розставить все на свої місця, тому що нас таких дуже багато — тих, кого нахабно викинули, людей, які зробили великий вклад у футбол області. Прийде час — і правда восторжествує.

— А ви не шкодуєте, що пішли з «Ниви»?

— Якщо покласти руку на серце, я співчуваю Степану Рубаю, бо я знаю, що це таке: 30 людей треба погодувати тричі на день, відправити на змагання, організувати тренувальний процес, зустрічатися і розмовляти з тренерським штабом, адміністраторами і т. д. Чи шкодую? Шкодую, звичайно. Але в мене тоді були напружені стосунки з владою. Чому я пішов? Коли мене запросили, то обіцяли, що всіляко будуть допомагати. У Тернополі такого бізнесу, який би міг утримувати команду у вищій лізі, просто нема. Це мільйони «зелених» грошей! Вважаю, що правильно було б створити акціонерне товариство за прикладом київського «Динамо», серед яких влада та бізнесмени. У найближчі роки не бачу, що ми можемо повернутися у прем’єр-лігу. Для нас було би добре 1-4 місце у першій лізі. А для того, за нинішніми мірками, потрібно мати бюджет — щонайменше 15 мільйонів гривень на рік. Ну, не може сьогодні футболіст отримувати зарплату, нижчу за 10 тисяч гривень! Зрозуміло, що одному при таких бізнесах, що нині є в області, таке важко потягнути, але при бажанні влади це реально. Тернопільська область просто зобов’язана мати хорошу футбольну команду мінімум у першій лізі!

«У країні потрібно змінити правила гри»

— У вас, як в успішного бізнесмена, є свій рецепт виходу країни з ситуації, у якій ми нині перебуваємо?

— Насамперед ми повинні у країні поміняти правила гри. Поки не буде однаково що для мене, що для сина міністра чи його родичів – нічого не зміниться. Поки рівень корупції буде такий, як він є сьогодні, теж нічого не зміниться. Ми дійшли до того, що скоро у Тернополі не буде кому працювати. Як жити у країні, де на кожній вулиці по два-три магазини секонд-хенду?! Невже сьогодні в Україні не може працювати легка промисловість, щоб ми не звозили з цілого світу сюди хлам, купуючи його за валюту? Але невдовзі ми вступаємо у грізні 19-ті роки, де на нас чекають президентські й парламентські вибори, потім місцеві у 2020-ому, тому вірю, що в країні нарешті щось має змінитися. Інакше наші люди, які повиїжджали за кордон, не те, що не повернуться сюди, а ще й дітей-батьків позабирають. Поки ще можна, треба рятуватися різними шляхами, щоб решта працездатного молодого населення не покинула нашу країну.

— Будете йти на мера Тернополя?

— Ще зарано щось казати. Час покаже. Але партійні амбіції є, тож наша команда буде боротися за місця в міській та обласній владі, думаю, що хтось буде йди і до Верховної Ради від обласної організації Аграрної партії. У нас багато нових людей, які себе зарекомендували, які не сидять на заробітній платі в державних службах, які працюють, займаються бізнесом і створили самі себе, дають робочі місця, платять податки. Думаю, у нас багато людей, яким є що розказати й запропонувати мешканцям міста й області, що ми й будемо робити.

— Підсумовуючи нашу розмову, зізнайтеся: чи був у вашому житті вчинок, про який особливо шкодуєте?

— Ні, у мене нема такого вчинку, за який було б соромно. Звичайно, я не ідеальний, але грубих помилок старався не допускати. Хочу також додати, що я віруюча людина. Ходжу до церкви, зважую свої вчинки, оцінюю й аналізую їх у світлі Христового вчення. Тому старався і стараюся завжди чинити по-людськи, щоб не було соромно ні мені, ні моїй родині.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Актор Олег Москаленко виконав головну роль у найбільш очікуваному українському фільмі десятиліття «Дике поле» – екранізації одного з найуспішніших романів культового письменника Сергія Жадана...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


У минулому широко знаний бізнесмен, а нині політик розповів, чому він пішов у політику і представив програму дій «Принципи поваги», яку партія «Основа» пропонує суспільству...


Рубрика: , , Опубліковано: о 16:00


Під час пленарного засідання сесії відповідне звернення виголосив голова Тернопільського обласного осередку ВО «Свобода» Олег Сиротюк...


Рубрика: , , Опубліковано: о 15:00


Ця паломницька дорога відома вже майже тисячоліття і нині є однією з найпопулярніших серед мандрівників у всьому світі...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 14:00


Тернопільська «Зозулька» і весь інтернет “на вуха” поставила, і в музичному середовищі по всій Україні про себе на повен голос заявила...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 12:00



Теми дня
16 Листопада
15 Листопада
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео