Вівторок, 15 жовтня 2019
• Українка отримала титул найкрасивішої мами Європи • Українська письменниця Марія Матіос втратила єдиного сина • «Обжинки» по-тернопільськи: зі співами, танцями, парадом домашніх тварин і конкурсом на кращу консервацію • Дзідзьо вразив виконанням Державного гімну перед матчем з Литвою • Збірна України вартує 172 мільйони євро • Тернопіль переміг у престижному всеукраїнському конкурсі як найбільш відкрите інноваційне місто • Де моє авокадо? • «Розбрат у власних рядах б’є сильніше, ніж меч кривдника» • Змагання, після якого… не підеш «на пиво» • Чи встигнуть об’єднані громади використати державні кошти? • «Свободівець» Олег Сиротюк: «Скажи «Ні!» капітуляції 14 жовтня на майдані Незалежності в Києві» • Подружжя поверталося з Італії. Повернулось у трунах… • Як тернополяни на краю світу побували • «My Pol» – поліція у смартфоні! • Усик – без суперника • А ви йдете… на «Культурні пікніки»? • Помер депутат облради Олександр Башта • У п’ятницю – вирішальна гра! • Скільки коштує зняти кліп? • «Нам сурми свободу заграли»
Все, що прожито…

Опубліковано: 15 Березня о 15:30 16


У великій дружній родині святкували 90-літній ювілей мами-бабусі-прабабусі.


Поки молоді жінки і дівчата готували святковий стіл, ювілярка сиділа на почесному місці і чи то журилася, що роки пролетіли так швидко, чи то раділа, що прожила такий поважний вік. А таки жаль було, що минула молодість, забравши з собою юначу вроду, життєрадісний настрій, світлі мрії. Колись голубі, як весняне небо, очі, поблідли і світилися спокоєм та ласкою, задивлені в минуле, котре пропливало в пам’яті, як у німому кіно.

Спогади про дитинство завжди починалися з тої землянки на городі, де довелося жити її батькам, поки відбудовували хату, спалену більшовиками в знак помсти бандерівцям. Потім згадала сільську школу, далі – педагогічне училище і роботу в початковій школі вже в іншій області. Теплою щемливою хвилею огорнули спогади про перше знайомство з майбутнім чоловіком. Одружилися, народили двох синів і донечку. Працювали і жили в кількох селах району (за розпорядженням зверху мінялось місце роботи). Житло наймали. Нині самій дивно, як витримали
13 переїздів з малими дітьми. Коли ж нарешті придбали власний дім, то заледве встигли закінчити ремонт, як тяжко захворів і помер чоловік. Одна розрада була, що виносили покійного з власної хати.

Пам’ятає свої щотижневі поїздки до матері, яка залишилася одна в рідному селі і ніяк не хотіла переїхати жити до доньки. А коли нарешті згодилася, то з туги за рідною хатою померла через два дні по приїзді. Поховали її на місцевому цвинтарі, то ходити до матері на могилу було близько.

А тепер от і вона, як колись мама, не може покинути свій дім в селі і перебратися в місто до доньки, котра щотижня приїздить до неї. Доньці завдячує своїм життям, згадуючи ту далеку різдвяну ніч, коли та, серцем відчуваючи біду, покинула студентську вечірку і приїхала додому, врятувавши їх з чоловіком від отруєння чадним газом. Лежачи тоді в лікарні, дивувалася, що сусідки по палаті переймалися не своїм здоров’ям, а журилися, як там вдома обходяться без них в господарстві. Хоча й сама думала тоді про дім більше, ніж про себе.

А спогади все котяться й далі назад в молоді роки, коли ще донечку водила в дитячий садочок, котрий щойно відкрився в селі і скоро прославився своїми дитячими ранками-концертами. Готувала ці виступи дітей вихователька «від Бога», як казали батьки. Вона складала для дітей віршики й пісеньки, шила сценічні костюми, малювала і клеїла декорації, готувала з дітьми подаруночки для батьків. Тоді впродовж кількох років садочок став центром дитячої творчості в селі. Бувало, що в школі батьки-вчителі обмінювались уроками, щоб мати змогу побачити виступи своєї дитини в садочку. Два покоління односельців пам’ятають ту невтомну жінку, котра ще й досі, в пору своєї глибокої старості, трудиться на городі, займається правнуками, бо керується головним жіночим принципом: якщо не я, то хто ж?! А ще вона любить малювати барвисті квіти, щоб подарувати малюнки рідним і знайомим, бо переконана, що від споглядання краси люди стають добрішими.

Про це все і розкаже ювілярка сьогодні своїм нащадкам. А ще про те, щоб не шукали щастя за морями, а будували свою державу і жили в ній, як господарі у власному домі. Бо то найбільше щастя для людини – народитися, жити, працювати і померти на своїй рідній землі, між своїми людьми.

Зі спогадів жінку вивів милий голосочок найменшої правнучки, котра стояла перед нею з великим букетом квітів і, запинаючись від хвилювання, промовляла щирі слова вітання, приймаючи від прабабусі естафету жіночих поколінь у родині.

Оксана Гуцал, с. Гаї Шевченківські Тернопільського р-ну


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки:

Нещодавно опубліковане

37-річна львів’янка Наталія Тропак отримала престижний титул на конкурсі «Місіс Європа’2019» у номінації «Мама Європи» (Mrs. Mother of Europe 2019)...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


Трагедія сталася 10 жовтня...


Опубліковано: о 17:00


Навіть якщо ви не знали, що таке обжинки, то упродовж цих вихідних мали нагоду на власні очі їх… побачити! 4-6 жовтня у парку ім. Тараса Шевченка «дебютував» новий для тернополян фестиваль “Обжинки’2019”! ...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 16:00


Нині під орудою Андрія Шевченка перебуває склад вартістю 172 млн. євро, вважає авторитетний transfermarkt.de. До матчів відбору Євро’2020 проти Литви (11 жовтня, Харків) і Португалії (13 жовтня, Київ) нині готуються 24 футболісти національної збірної України...


Рубрика: , Опубліковано: о 14:00



Теми дня
14 Жовтня
11 Жовтня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео