Неділя, 11 квітня 2021
• Відтепер у Тернополі – «Кохання з другого погляду»! • Дитячі майданчики — не місце для вигулювання тварин • Рибне тріо із шляхетних переписів • «Кобзар» не простий, а… фронтовий! • «Війну не так легко стерти з пам’яті…» • «Відчула серцем, що цією справою буду дуже близька до України!» • Яка доля чекає на тернопільський літак? • У п’яти дворах розпочали ремонтні роботи • Посидіти в барі? Лише на літньому майданчику • ОСББ можуть заробити 20 тисяч гривень на міському конкурсі • Щоб ІТП працювали повноцінно, потрібен… розчерк пера президента • «Не можемо зачиняти двері перед пенсіонерами…» • Західноукраїнський національний університет: завжди на крок попереду! • Тернопіль залучає додаткові кошти на термомодернізацію будинків • «Дистанційне навчання – це не лише виклики, а й нові можливості» • Отцеві Любомиру було лише 24 роки… • Арсенко зі Скалата згуртував тисячі людей з усього світу • На території міської лікарні №2 облаштовують майданчик під встановлення кисневої бочки – генератора холодного кріогенного • У міських лікувальних закладах Тернополя розгорнуто 461 ліжко для надання медичної допомоги пацієнтам з COVID-19 • Ситуація із захворюваністю на COVID-19 у закладах освіти Тернопільської громади стабільна
«Вимріяла собі долю…» Народна артистка України Ярослава Мосійчук про найдорожче

Автор: Опубліковано: 2 Липня о 10:00 433


Нещодавно народна артистка України, акторка Тернопільського академічного драматичного театру ім. Т. Шевченка Ярослава Мосійчук відзначила свій ювілей.


На жаль, через карантин не було очікуваної прем’єри «46 моментів щастя», де вона виконує одну з головних ролей, не було бенефісу та оплесків шанувальників. Утім, пані Ярослава через те зовсім не журиться. Впевнена: все ще відбудеться, тільки згодом! Нині ж найважливіше, що поруч – найдорожчі її серцю люди, а у душі – додає сили мандрівка у світ щасливого дитинства, коли прийшло усвідомлення себе. 

– В американського письменника та мислителя Карлоса Кастанеди є одна суперідея – місце твоєї сили. Це те місце, де було людині найкраще впродовж її життя. І коли тобі важко, коли щось допікає – перенесися думками туди на мить і повернешся очищеним та оновленим. Для вас таке місце – Джуринська Слобідка, де ви народилися?
– Саме так! Усвідомлення себе прийшло до мене тоді, коли трави сягали мого зросту, я боялася загубитися у них, не знайшовши стежинки додому. Зелені стрибоконики, червоні сонечка видавалися мені велетенськими дивовижними звірами. Кукурудзяні качани з кольоровим волоссям були першими моїми чарівними ляльками. Здавалося, таким скарбом володію тільки я! Трав’яні калачики слугували неперевершеними ласощами. Мама ніколи не зачиняла віконце у хлів, бо там ластівка звила гніздечко і невпинно літала туди й назад, аби втамувати голод своїм діткам. Пізньої осені батько знаходив у копиці соломи за хатою сплячого їжачка і дбайливо переносив у хлів, щоб він у теплі перебув зиму. Мене заворожували зорі! Хотілося побачити того, хто володіє такою велетенською драбиною, аби розвішувати їх так високо.
Виціловуючи мене зранку, мама благословляла новий день, який щоразу відкривався небаченими досі дивами.
З часом трави ставали нижчими, а я, дивним чином, уже могла сягнути наповнених сонцем паперівок, які розсипалися від дотику руки і були такими запашними, як більше ніколи! Я лягала у затишні трав’яні долоні і, вдивляючись у безмежне незвідане заворожуюче небо, безкінечно мріяла. Вимріювала собі долю. Мій дивовижний кольоровий дитячий світ… Я повертатимусь до нього все своє життя.

– Ідучи за мрією, ви досить юною подалися в інший куточок України…
– Так, у 15-річному віці, покинувши всі свої скарби, я вступила до театрального училища у величезному місті Дніпропетровськ, нині Дніпро. Там почалося моє майже доросле життя. Здобуваючи фах актриси, я занурилася у науку. Мої розкішні трави, їжачки, ластівки, кульбабки, калачики були завжди зі мною у снах, у думках, додавали мені сили у великому чужому краї. І знову усвідомлення: у російськомовному місті я вперто розмовляла українською, носила вишиванку і з гордістю сприймала вигуки «Бандерівка!» на свою адресу. Я українка! Я маю свою мову! Я люблю свою землю!
Якою ж гордістю наповнювалося моє серце і сльози радості вмивали моє обличчя у 2014-ому році, коли постало моє рідне Дніпро, коли місто заполонили жовто-блакитні стяги! А ще там, у студентські роки, я зустріла хлопця, що запалив у моєму серці вогник (чоловік пані Ярослави – режисер Тернопільського академічного драматичного театру ім. Т. Шевченка, народний артист України Олег Мосійчук – ред.). Дякую тобі, Дніпро!
– Мрія здійснилася, ви зіграли сотні ролей. Яка ваша сценічна героїня вам найближча?
– Театр. Моя любов, моя радість, моє щастя, моя Голгофа… Я мала честь зіграти розкішні ролі у великих п’єсах Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Старицького, Ольги Кобилянської, Івана Карпенка-Карого, у кращих драматургічних творах зарубіжної класики та сучасних авторів. Хто найближчий з них до мене? Ось нескорена Міріам з «Одержимої», безстрашна Анна з «Украденого щастя», яка вивищує своє кохання над людським невіглаством, Мавра з «У неділю рано зілля копала» – героїня, яка пережила низку трагічних подій, безкомпромісна Варка у «Безталанній»… Я вклоняюся магічній стихії його величності Театру, що дав мені право прожити стільки дивовижних людських доль. Всі вони проникли у мою душу, кольоровими намистинами закарбувалися у серці. Я створювала їх, але вони формували мене, робили мій світ цікавішим, глибшим, багатограннішим.
– У березні мала відбутися прем’єра, яка додала б ще одну головну роль у вашу театральну скарбницю, але ж коронавірус… Важко вам далася ізоляція?
– Карантин… Ця подія зупинила нас, наче грім. «46 моментів щастя». Десять днів до прем’єри… Стільки праці – і все намарне! Розгубленість, спустошення, страх. Прийшло розуміння біди і надії на день прийдешній. Все відбудеться, тільки трішки згодом. Почнемо все спочатку. Ну і що?
– Багато подружніх пар в усьому світі після кількох місяців карантину вирішили розлучитися, бо з’ясувалося, що вони не можуть бути разом 24 години на добу. Як ви пережили карантин?
– Карантин ми з Олегом Петровичем пережили чудово! Любимо бути разом. Багато розмовляли, багато мовчали, читали, перечитували, жартували. Не вдалося зібрати друзів на наші ювілеї, але все це можна виправити згодом. Вони потішили нас дзвінками, листівками, залишивши чудовий післясмак свята. Дякуємо усім!
– Зізнайтеся: у чому головний секрет вашого подружнього щастя?
– Секретом подружнього щастя є той вогник у наших серцях, який зуміли захистити від усіх земних стихій. Підозрюю, що назва йому – кохання.
– Кілька років тому в розмові з «НОВОЮ…» ви з теплом розповідали про доньку і зізнавалися, що дуже чекаєте онуків. Бажання здійснилося?
– Мої трави щороку буяли, виколихуючи нашу донечку Анну, а сьогодні свою казку знаходить у них наша радість – маленька Єва. Все повторюється знову.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Щоб зрозуміти та «розсмакувати» незвіданий та справжній світ Тернополя, пройдіть цей квест...


Опубліковано: о 15:29


Це доречне нагадування для господарів тварин, адже діти повинні гратися на чистій і безпечній території....


Рубрика: Опубліковано: о 12:26


На закуску номера...


Рубрика: Опубліковано: о 8:15


У Тернополі презентували унікальне видання «Фронтовий Кобзар» і нагородили Героїв-добровольців
...


Рубрика: , , Опубліковано: о 15:22


Доброволець Олександр Атаманчук отримав свою почесну відзнаку і відзнаку покійного брата…
...


Автор: Рубрика: Опубліковано: о 15:20



Теми дня
11 Квітня
10 Квітня
9 Квітня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео