– До одруження ми зустрічалися три роки, – розповідає Тетяна. – Познайомилися на дискотеці через спільних друзів. Думала, посміємося, пожартуємо того вечора та й по всьому, але обмінялися номерами телефонів, потім зустрілися. Мейтам — з міста Наджеф, що недалеко від Багдада. Коли виходила заміж,  прізвище не змінила – залишила Федчишин. Чоловік навіть хотів моє прізвище взяти. Мріє тут жити. З часом це питання владнаємо. Коли розписувалися, то для зміни прізвища треба було багато формальностей — в посольство їхати, з документами колотнеча тощо.

– Ви – християнка?

– Так, а чоловік – мусульманин. У нас ніколи не було мови, щоб хтось переходив на чиюсь віру, ми це навіть не обговорювали. Як на мене, то зміна віри, якщо й може трапитися, то не через те, що хтось наказав, а тільки від себе, з внутрішньої потреби. А якби у нас така тема виникала, то, мабуть, не було б
шлюбу або були б сварки. У мого чоловіка щодо цього демократичне ставлення. Хоча багато хто вважає: якщо чоловік — мусульманин, то вже багато заборон.

– Чоловік-араб – який він у житті?

– Арабські чоловіки, як правило, стежать за собою. Щоб і зачіска, і запах, щоб чистий одяг був, нігті доглянуті, взуття чисте. Це я дуже поважаю в чоловікові! Не треба щось дороге купувати — прості елементарні речі. Так має бути. А ще ми не сваримося. Я приходжу додому і знаю, що мене ніхто не буде нервувати, не буде отого: «Чому не випрала? Де шкарпетки? Що є їсти?» Нема що їсти, то разом готуємо щось нашвидкуруч. Чоловік теж любить готувати, деколи готує східні страви, в основі яких рис, м’ясо, риба, овочі. Чоловік мені за характером дуже підійшов. Я не люблю сваритися, з’ясовувати стосунки, але багато ще залежить від людини, яка поруч. Він також не буде нервувати нікого. У побуті в нас нема непорозумінь, що хтось десь щось не там поставив. Він мені ні в чому не дорікає. Нема так, що не зварила їсти, і чоловік свариться чи дується. Зрештою, у нормальних чоловіків за кордоном жінки вечеряють у ресторані, а не переймаються тим, що приготувати (сміється — авт.)

– Якою мовою спілкуєтеся?

– Українською. Чоловік добре знає українську — вивчив за п’ять років, ще володіє англійською.

– Чому арабські чоловіки так люблять слов’янок?

– Чоловік каже, що їхнім жінкам подобаються чоловіки з Європи, а їхнім чоловікам подобаються наші дівчата. Люблять наших жінок за світлі очі, декому подобаються блондинки. У нас риси обличчя трошки інші, ніж у східних жінок. А ще наші жінки відкритіші у спілкуванні. Чоловік розповідає, що на його батьківщині жінки цікавляться переважно домашніми справами. Наші ж дівчата активніші, до спортзалу ходять, якісь інтереси мають, тому цікавіші.

– А як щодо фінансової культури?

– Про гроші теж говоримо. Думаємо, як буде в майбутньому. Чоловік хоче в Україні залишитися, але вони в Іраку звикли, що за кілька годин роботи мають нормальну зарплату, щоб можна було поїхати, куди хочеш. На жаль, в Україні якщо й працюєш, то все одно рахуєш кожну копійку. Чоловік вважає, що він має забезпечувати сім’ю, а не так, щоб жінка тягнула все на собі. Але йому це поки що не дуже вдається, живемо скромно.

– Як ваш вибір батьки сприйняли?

– Мої батьки сприйняли добре. Вони у Франції живуть. Поїхали на заробітки. Я знала, що мама зрозуміє, бо більше з нею контактую. А щодо тата трохи переживала. А ще переживала, як батькам сказати. Написала листа на два аркуші. Повідомила, що будемо розписуватися. Вони зателефонували, побажали щастя, добра, любові. Жодного зайвого чи нетактовного слова.

У нас ще ставлення в суспільстві відіграє роль. Пригадую, коли ми з Мейтамом тільки почали зустрічатися, йдемо по вулиці разом, а на нас люди дивляться, обертаються. Навіть тепер щось можуть сказати неприємне вголос…

– А що таке можуть сказати?

– Не знаю, чому так, але ловила на собі зневажливі погляди, переважно жінок. Через це спочатку ввечері намагалася не виходити, а потім мені стало все одно. Не варто нікого слухати, коли кажуть, що він там щось зробить чи тебе залишить. Головне, що нам сьогодні добре, а як буде далі – побачимо. Якщо й розійдемося, то нічого страшного в тому нема. У мене легке сприйняття життя. Ніхто не може знати, що буде через п’ять чи десять років.

– Як, з вашого досвіду, можна відрізнити чоловіка-араба, який хоче розважитися, від того, який справді закохався?

– Не знаю. Буває оманливе враження.  Але, щиро кажучи, у нас є багато дівчат, які самі на шию вішаються…

– Якими жінками найбільше цікавляться арабські чоловіки?

–  Спочатку звертають увагу на зовнішність. Люблять, коли дівчина доглянута. Одразу про щось глибше не говорять. Пізніше в спілкуванні відіграє роль духовний склад жінки, особливо — якщо чоловіки вже трохи старші. Їм подобаються українки від повноліття і до 30-ти з чимось років. Щоправда, по знайомих чоловіка бачу, що часто вибирають дуже негарних. Зрештою, кожна жінка по-своєму гарна і в ній щось є. Але були такі випадки, що бачила: некультурна, негарна, а чоловік-араб від неї в захваті. Коли дівчина за собою стежить, коли вона культурна, поважна, серйозна, знає собі ціну, тоді вони остерігаються. Арабські чоловіки тоді обережніші. Таку дівчину одразу видно по її манерах, по розмові. Це ще не означає, що потрібно постійно відвідувати салони краси або носити сукні із декольте.

– Чому багато наших жінок зустрічаються саме з арабами?

– Причин може бути багато. На мою думку, арабські чоловіки більше вміють приділяти увагу, частіше компліменти говорять, роблять подарунки, улесливі. Якій жінці таке не подобається? Мабуть, це в них у генах, в крові. Навіть подивитися на жінку вміють по-особливому – із захопленням, милуються нею. Оце головне – той погляд! Ти відчуваєш, що бажана, що подобаєшся… Більшість же наших чоловіків дивляться на жінок нейтральними очима, байдуже. Не вміють так поглядом заманити, щоб жінка відчувала себе жінкою, що вона справді подобається, що потрібна йому. Ще одна причина — арабські чоловіки якщо й вживають алкоголь, то в міру. Ніколи не бачила, щоб хтось із них напився. Наші ж чоловіки багато п’ють. На дискотеці нема навіть з ким познайомитися.

– Тобто, з вашого досвіду, українській жінці легше бути бажаною для чоловіка-араба, ніж для  українця? Це сумно навіть…

– З власного досвіду скажу, що так. Але у нас теж є чоловіки, які люблять жінок, дбають про них. Не все так однозначно. І в них теж є різні чоловіки. Буває, що тут поводить себе добре з нашою жінкою, а поїде додому і ставлення змінюється кардинально. Словом, бути дружиною араба – нічого в тому надзвичайного нема. Щастя в тому, щоб вам обом було добре, і старатися треба, щоб так було. А далі – буде видно. Якщо двоє людей відчувають, що вони потрібні одне одному, то чому б не спробувати?