Субота, 25 травня 2019
• Сім майстрів і 184 години • Як Чортків сезон відкрив: блогерів зібрав, дефіле провів, на польовій кухні смаколики їв • Вкусив кліщ? Несіть його до лабораторії! • «Будапешт їм личить»! • Їсти, любити, фотографувати • Про Fair Play, «цікаві» матчі та… павуків у банці • Олександр Гринюк: «Мене засудили, бо хочуть змести з громадського життя» • Статки Зеленського: вілла в Італії, елітні автівки та скандальне житло на Грушевського • Нові правила техогляду: наклейка на скло • «Нива» здобула виїзну перемогу на п’ятій доданій хвилині • Олександр Зінченко показав свої трофеї • Чемпіонат області • На «вовчиць» і Винник їде! • Наші привітали Зе! • Голова ТОДА Степан Барна подав у відставку • Кульова блискавка влетіла в літню кухню… • «Поспішай творити добро!» Підкинуте щастя! • Почаїв у скорботі: не стало борця за українську церкву Тимофія Палія… • Президент ЗЕ: «Це тільки початок!» • «Не вам мене судити»
Юліана Хаварівська: «Бандура — не «нафталін»! На ній можна грати усе: від класики до хард-року…»

Автор: Опубліковано: 7 Березня о 12:00 317


Тернопільська музикантка — про небанальну бандуру, виступи в Дубаї та творчі «ноу-хау»
.


Почати цю розповідь хочеться небанально. Без писаних-переписаних сентенцій про те, що бандура, як і калина і вишиваний рушник, є символом України. Адже коли зустрічаєш унікальних творчих людей, залюблених у магію бандурних струн настільки, що це стає сенсом їх життя, дивуєшся, як таким ентузіастам вистачає терпіння та оптимізму і гастролювати-виступати, і дітей навчати, і вірити у те, що у цього інструмента не лише славна історія, а й багатообіцяюче майбутнє. Власне, такою і є моя співрозмовниця — відома тернопільська музикантка, бандуристка, керівниця колективу «Елегія струн» Юліана Хаварівська, яка сміливо та впевнено експериментує з народним інструментом та руйнує міфи щодо його архаїчності. Вона дивувала джазовими та роковими композиціями, зіграними на бандурі, виступала у Франції, Люксембурзі та Німеччині, а також стала чи не першою бандуристкою, яка представила бандуру на найпрестижніших концертних майданчиках у «головному» місті Об’єднаних Арабських Еміратів — Дубаї! «НОВА…» розпитала Юліану про творче життя, сповнене музичних експериментів і цікавих задумів.

— Юлю, чому саме бандура? 

— О-о-о, ти мене далеко не перша про це питаєш… (Сміється, — авт.) А так сталося! У моєму дитинстві на початку 90-их років просто не було вокального відділення в музичних школах. А дитина (тобто я) гарно співала, мала музичний слух, тому на сімейній нараді було вирішено, що я освоюватиму якийсь інструмент. Двоє скрипалів  — мої старші брат та сестра — удома уже були, а тут якраз підвернулася знайома, яка продавала бандуру. Вирішили спробувати — сподобається то сподобається…  Пригадуючи свої шкільні роки, зізнаюся, спершу я не була в захопленні від бандури (Сміється, — авт.) Мало дати дитині інструмент, треба ще її ним зацікавити. Я про це кажу так: коли ти «загорівся» сам  — тільки тоді ти гратимеш так, щоб «запалювати» інших.

— А коли зрозуміла, що бандура — це «твоє»?

—  Є таке поняття, як «спортивний інтерес» — випробувати межу своїх можливостей, довести, чого ти варта… З нього усе і почалося. Закінчивши музичну школу, я вступила до музучилища — там з’явилися азарт та бажання показати, що я можу…  Працювала багато та наполегливо — на щастя, викладачка побачила, що у мене до цієї справи є, як то кажуть, «дриґ», так що далі уже було питання техніки і натхнення. А ще пощастило зі здоровою конкуренцією: наш курс був дуже сильний, на той час — єдиний, на якому усі студенти склали державні іспити на відмінно. Це дуже стимулювало.

Але  ключовий момент для мене як музиканта відбувся під час навчання у Львівській Національній Музичній Академії імені М. В. Лисенка.  Львів уже сам по собі спонукає до творчості, а я натура творча — можу йти і на ходу записувати вірші…  А гра на бандурі —  це цілий космос! Сучасний світ дає необмежені технічні можливості для розвитку цього інструмента. Якщо у тебе є смак і вміння, ти за допомогою голосу та бандури можеш передати усе!

Тим не менше, у цій «бочці меду», якою є творчість, не без добрячої «ложки дьогтю»: по закінченні консерваторії питання роботи, самореалізації і врешті-решт фінансів постає особливо гостро… Так уже складається, що у нас в державі, на жаль, досить складно з культурою і на зарплату музиканта нереально прожити. Тому так склалося, що багато хороших музикантів у пошуках кращої долі виїжджають за кордон або кардинально змінюють рід занять.

У мене теж був переломний момент у кар’єрі, коли я стояла на життєвому «роздоріжжі» і обирала: або я ховаю «за шафу» 15 років свого життя, або беру себе в руки і рухаюся далі. Моїми «частинками пазлу», які склалися докупи, стали натхнення, допомога мами і … щасливий випадок.  Була ситуація, коли я віддала свою бандуру на реставрацію і не мала грошей її забрати. Уже, було, подумала: мабуть, не доля… Але прийшла мама: «Юля, ось гроші, забирай бандуру і сідай грати…»  Мене це неймовірно надихнуло. Пам’ятаю, як під Новий рік, чекаючи на автобус, подумки просила Бога: «Чи я маю грати, чи щось інше робити?..» І тут випадковий попутник, який взявся мене «підкинути», виявився концертним директором однієї з українських філармоній, який возить артистів за кордон і йому якраз треба було першого класичного сопрано, як у мене…  Так пішло-поїхало! Я з бандурою зі «збірною» артистів  їздила на гастролі у Польщу, Німеччину, Францію, Люксембург.  Це гарний шанс показати свої вміння, а також побачити нову країну. За кордоном дуже добре сприймають бандуру і, мабуть, набагато більше її цінують, ніж у нас…

— Як ти вважаєш, чи потрібно руйнувати міф про «архаїчність» народних інструментів? І чи є це міфом? Як бути з тим, що у багатьох бандура асоціюється із «нафталіном»?..  Як показати їм, що вона може звучати   стильно та сучасно?

— Бандура —  не «нафталін»! Попри те, що це інструмент, створений в минулому столітті, він абсолютно сучасний і має великі можливості. Це скринька, в якій сховані фантастичні темброві барви, це цілий світ образів та емоцій…  Інша річ, що бандурі нині потрібен, так би мовити, ребрединг. І, на щастя, з’являються музиканти, які показують, що на ній можна грати усе: від класики і до хард-року… Не бачу в цьому жодної проблеми. Єдині перепони —  у голові… (Сміється, —  авт.)

 

 — Наскільки бандура користується попитом в Україні та світі? Знаю, ти грала на бандурі навіть у найбільшому місті ОАЕ — Дубаї. За кордоном гра на бандурі цікава як екзотика чи просто як хороша якісна музика?

— Залежить як це подати. Може бути і те, і інше. Коментарі слухачів – особливо тих, які вперше почули бандуру, – надихали!  Річ у тім, що граючи за контрактом в одному з престижних місцевих готелів, я була фактично  “першопрохідцем”: до мене там на бандурі ніхто не грав, виступали тільки дівчата-арфістки…  Пригадую, як дівчина-сомельє підходила до мене зі словами: «Ой,  яка у тебе класна робота: прийшла в красивому платті, пограла чотири години і пішла…» (Сміється, —  авт.)  Довелося їй розповісти, як я   щодня мінімум дві години граю-репетирую, інколи аж до мозолів на пальцях, як щодня вивчаю новий матеріал, щоб урізноманітнювати свій репертуар, як працюю над образом. Адже важить усе, не лише інструмент і гра на ньому. Тут ціла концепція — підібрати твір, потрібне аранжування, додати спів, продумати костюм…  Я з собою в Дубаї привезла, окрім бандури та одягу, ще п’ять кілограмів нот! Можу сказати, що до бандури дуже хороше ставлення на різних рівнях: я виступала перед високопрофесійними музикантами, які можуть критично оцінити те, що чують. Коли вони почули, що я граю на бандурі   і «Beatles», і «Red Hot Chilly Peppers», i «Metallica», і Джо Дассена, а потім ще й  заглянули у мою партитуру і побачили, як там усе складно, були шоковані і приємно здивовані.  Після одного такого мого виступу колеги-музиканти запросили мене заграти на престижному медіа-форумі у Дубаї. Було приємно чути багато схвальних відгуків про свою роботу. До слова, навіть російські музиканти — колектив із Барнаула, які спершу не зовсім сприйняли бандуру, після першого зіграного мною сету поміняли свою думку…

Загалом я пробула в Дубаї три місяці —  це був перший «млинець», і він вдався не глевким! (Сміється, —  авт.) Мене запрошували залишитися і продовжити контракт ще на літо, проте я вирішила уже повернутися додому…

 — Кожна творча людина має на меті донести певний месидж до своєї публіки. Дехто керується тільки власними вподобаннями та амбіціями, для когось  музика є способом змінити світ… А для тебе?

— Музикант мусить працювати, творити як для себе, так і для людей. Але з часом, коли ти вже входиш у це русло, потреба задумуватись про такі речі автоматично відпадає. Ти починаєш відчувати всі ці нюанси на підсвідомому рівні – просто робиш те, що апріорі дає сатисфакцію як тобі, так і твоєму слухачеві. Тобто, це досвід і професіоналізм, якщо можна так назвати, поєднані з душею.

Щодо мене, то я люблю грати те, що ще ніхто не грав: люблю нестандартне поєднання інструментів, нестандартне аранжування та підхід. Так, коли наш колектив «Елегія Струн» (творчий тандем з бандуристкою Богуславою Салівончик) запросили  виступити у Львові на «Бандур-фесті» — сучасному фестивалі бандурної музики, ми вирішили привезти туди щось яскраве, оригінальне, сучасне і трохи «вар’ятське»…   Так що у Львові на фесті «вшкварили» … пісню «Файне місто Тернопіль» «Братів Гадюкіних» —  мало того, що на двох бандурах, то ще й з біт-боксером на додачу! Я хочу зробити бандуру модною та популярною. Інколи це важко дається, але я і не шукаю легких шляхів… (Сміється, —  авт.) У мене є чітке бачення, як зробити національний інструмент цікавим та престижним. Бо ти можеш мати мільйон «регалій», але ти не можеш змусити людину встати з дивана і купити квиток на  твій концерт:  купують же не твої регалії, а енергетику, яку ти несеш… Ось мій месидж!


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Як для першої леді України створювали вбрання на інавгурацію...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


Тендітні панянки у «середньовічних» сукнях, брутальні байкери у шкірі та вишукані моделі в оригінальному дизайнерському вбранні — уся ця «екзотична» публіка цими вихідними зібралася у Чорткові, аби відсвяткувати відкриття туристичного сезону...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:00


Упродовж трьох останніх років Тернопільщину «атакують» кліщі...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 16:00


Картини Олесі Гудими експонуються у Будайській фортеці...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 15:00


«Смачні світлини» від тернопільських фуд-фотографів...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 14:00



Теми дня
24 Травня
23 Травня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео