Вівторок, 30 листопада 2021
• У Борщеві водієві за п’яну їзду присудили 10 діб арешту • У Тернополі на вулиці Мазепи водійка Chevrolet врізалася у Skoda: травмовано двох жінок • У Тернополі під час ремонту двору чоловік вкрав 10 бордюрів • Навіщо палив? Затримали хулігана, який пошкодив три автівки в Тернополі • У День пам’яті жертв Голодомору сотні тернополян запалили на Театральному майдані свічки пам’яті • Тернопільські поліцейські перевіряють громадські заклади на дотримання посилених карантинних вимог • М’ясо чи риба? • 27 листопада на Театральному майдані Тернополя відбудеться всеукраїнська акція «Запали свічку» • На Зборівщині під колесами автомобіля загинув хлопчик • Мешканець Теребовлянщини надіслав інтимні фото 16-річної сусідки її друзям • Не стало відомого теребовлянського бізнесмена і політика Юрія Дзюбана • Шанс на життя, яким не можна знехтувати • Із боржниками КП «Тернопіль-міськтеплокомуненерго» працює виконавча служба • Господар будівельного майданчика • Тернопіль проходить нову хвилю пандемії поза «червоною зоною» • Не стало колишнього міського голови Тернополя Богдана Левківа • 10-місячна Юліанка з Тернополя потребує допомоги • Файне місто показує всій Україні приклад енергоефективності • До кінця року до обласного центру привезуть п’ять тролейбусів Škoda • На Театральному майдані розпочалися роботи зі встановлення головної новорічної ялинки міста
«За кордоном не завжди казка, іноді українці опиняються в біді…»

Автор: Опубліковано: 9 Грудня о 13:00 2673


Особливо цінна підтримка українців на чужині своїми ж українцями. Зоряна Кадобна із Козівщини займається волонтерською діяльністю в іспанському місті Мурсія.


Довкола неї згуртувалися багато небайдужих українців і допомагають нашим землякам, які опиняються там у кризових ситуаціях, а ще підтримують незаможні родини в Україні, збирають кошти на лікування. Через себе Зоряна пропускає сотні історій українців. «Не будь байдужим» — така назва її групи у соцмережах. «Приємно допомагати людям у важкі хвилини, когось рятувати, дати надію», — каже жінка. В Іспанії Зоряна живе 12 років. Поїхала з чоловіком під час медового місяця на море в європейську країну, там і залишилися. Подружжя виховує донечку Веронічку. Активно волонтерством жінка займається упродовж чотирьох років, перед тим долучалася до збору допомоги українським військовим.

— Зоряно, чому ви взялися за волонтерство? Мабуть, був якийсь випадок, що спонукав до цього?
— Десять років ми не їздили додому, бо не мали документів. Сумувала за рідним домом, цікавилася, як живуть мої земляки. Якось моя мама розповіла про дівчинку з нашого району, яка захворіла і їй потрібна була операція. Я перейнялася, написала пост і наші заробітчани відгукнулися. Ми передали гроші рідним дівчинки. Це був перший мій збір. Після того люди почали звертатися до мене зі своїми проблемами. Мені вдається волонтерська праця, українці довіряють, тому продовжуємо робити добрі справи. Це забирає багато часу і сил, рідні просять відпочити (усміхається, — авт.) Щоразу кажу, що роблю востаннє, але коли телефонує до мене хтось зі словами: «Моя дитина помирає. Допоможеш?», не можу відмовити.

— Ваш номер телефону серед українців у Мурсії — ніби номер екстреної служби! В яких ситуаціях звертаються?
— Історій сотні. Останнім часом ми допомагали українцям, які приїжджали на лікування до Мурсії, але їх, попри обіцянки, не зустрічали їхні знайомі. Важкі хворі залишалися на вулиці без їжі, без засобів для існування. Допомагаю зараз такій жінці із Запорізької області. У неї рак, вдома вже не було ні копійки, все витратила на «хімію», тому взяла 12-річну доньку і приїхала в Мурсію, але її не зустріли… Сиділа на вокзалі, почула, що перехожі розмовляють українською, попросила їх купити їжу і знепритомніла… Її спровадили до мене. Ми виготовили їй документи, зібрали кошти на орендовану кімнату, домовилися про безкоштовну операцію. Інша українка опинилася просто неба з немовлям. Вийшла з пологового — не мала за що найняти кімнату, купити одяг дитині. Знайома тієї жінки, яка заміжня за іспанцем, запропонувала породіллі пожити в незавершеному будинку. Коли я поїхала туди, була шокована: пошпакльовані стіни, жодних умов. Ми привезли їй їжу, гроші, дев’ять ящиків одягу. За зібрані кошти вона купила квиток в Україну. Минув рік, присилає фото донечки — гарна, здорова! Було, що одна українка залишилася без роботи. А вона сама виховує 8-річну донечку. Сиділа на лавці, плакала. Якийсь іспанець пошкодував, запросив переночувати, але у нього — психічна недуга, пережили чимало страху. Ми викрали українку з його оселі через вікно. Я написала пост, чи хтось може прийняти її. Відгукнулася українка. Організували збір коштів на оренду кімнати для тієї жінки. На місяць кімната вартує 180 євро, а треба було на кілька місяців наперед. Підшукали жінці гарну оплачувану роботу. Літнє подружжя іспанців, у яких вона влаштувалася, пообіцяло опікуватися її донькою до повноліття. За пів року її життя кардинально змінилося! Днями приїхала до мене велосипедом — привезла 100 євро для онкохворої українки. Я не хотіла брати. «Хочу допомогти!» — наполягла. Взяла тільки 50 євро, щоб не образити. Сфотографувала її, розповіла у нашій групі — всі плакали. Якось ми з чоловіком взяли опіку над українцем, який паркував автомобілі, жив на вулиці. Знайшли йому роботу, житло. Але отримав він зарплатню, а вже наступного дня прийшов позичати 20 євро — програв усе на автоматах. Якщо людина не хоче сама собі допомогти, то і ми не зможемо.
— Знаю, що на початку пандемії ви рятували від голоду тих, хто залишився без роботи…
— Час непевний: сьогодні є робота, завтра — нема. Сидиш без грошей і не маєш права вийти на вулицю. Багато людей телефонували і казали, що не мають що їсти. Ми купували мішками картоплю і крадькома возили їм. Люди приходили під мій балкон, щоб кинула їм кілька євро. За кордоном теж не казка. Деякі українці в Іспанії добилися всього: купили квартири, дорогі автівки, але це одиниці, більшість тяжко трудяться і не розкошують.
— Чи відчуваєте вдячність за вашу працю?
— Звичайно, що так. Хоча не раз чую за спиною, що волонтери знову збирають гроші, куплять собі квартири. Прикро за таке. Але я роблю безкорисливо і чесно, тому спокійна. А хто щось додумує — на його совісті.
— Як знаходите потребуючих в Україні? Адже допомагаєте і тут…
— Більшість мене самі знаходять. Але буває, що вибираю село у наших краях, телефоную до сільської ради і розпитую про незаможні сім’ї. Торік відправила величезні ящики з одягом, іграшками, солодощами для двох багатодітних сімей з Козівщини. В одній родині батьки не працюють, в іншій — тато трагічно загинув. Якось до мене звернулася жінка із Заліщицького району з проханням зібрати кошти на лікування онкохворого хлопчика Володі. Вдалося допомогти йому. Прооперували, хлопчик одужав. Днями відправили йому «миколайчика»! Збирали кошти на лікування 14-річного Стаса Дякіна з Кременеччини. Передавали пакунки для 19-річного хлопця з ДЦП. «Нічого не треба, хіба колготки купіть», — сказала в розмові його мама. Мені так шкода стало їх. Як він радів гостинцям! Тернополянка, в якої рак, просила придбати їй піжаму до лікарні, бо не мала в що одягнутися, в неї великий розмір. Ми купили їй весь гардероб! А якось я передала гроші, щоб друзі придбали по ящику хліба в Тернополі, Чернівцях і Запорізькій області та виставили у магазинах, щоб потребуючі брали, а заможні — докладали.
— І про болюче. Коли з українцями ставалися трагічні випадки за кордоном, ви допомагали доправляти тіла додому…
— Помер наш улюблений фотограф, потрібно було відправити тіло в Україну. «Артур розбився в Польщі», — зі сльозами набрала якось мій номер мама знайомого. Помер у Мурсії українець, залишилися дружина і донечка. Ми зібрали гроші на доправку тіла. А через тиждень помер хлопець, який тут лікувався. Знову довелося оголосити збір коштів. Наші заробітчани теж не мають безмежних ресурсів, тому було складно. Для того, щоб передати тіло в труні, потрібно 5-6 тисяч євро, кремація — 1600 євро. «Невже не передамо мамі тіло додому?!» — звернулася я до вірян у місцевій українській церкві. Вирішили в обмін на пожертву давати лампадки з єрусалимським вогнем. Організовували благодійні вечори в українському ресторані в Мурсії, проводили аукціони з продажу одягу, зібрані кошти спрямовували на лікування дітей в Україні. Для мене кожна ситуація — як нове випробування, але коли бачу радість в очах тих, кому ми допомогли, хочеться далі робити. Живу в Мурсії, але сумую за рідним домом. Не раз мене запитують, чому не беру іспанську легалізацію. «Моє серце в Україні!» — відповідаю. «А що тобі дала Україна?» — «Там моя мама!». Днями у моєї матусі був ювілей — надсилаю їй щирі вітання!

 


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Борщівський районний суд призначив покарання для водія мотоцикла, який повторно впродовж року керував транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння.

...


Опубліковано: о 12:11


В травматологічне відділення з тілесним ушкодженнями звернулися двоє пасажирів автомобіля Chevrolet...


Опубліковано: о 18:06


До співробітників Тернопільського районного управління поліції звернувся представник приватної підрядної організації, що здійснювала ремонтні роботи в дворі одного з будинків по вулиці Корольова в обласному центрі...


Опубліковано: о 15:08


Три знищених автомобілі за останніх три доби, а також пошкоджене державне майно - наслідки нічних "жартів" невідомого...


Рубрика: Опубліковано: о 10:52


Щорічна традиційна Всеукраїнська акція «Запали свічку» відбулася 27 листопада, у День пам’яті жертв Голодомору, на Театральному майдані Тернополя...


Рубрика: , , Опубліковано: о 12:05



Теми дня
30 Листопада
29 Листопада
28 Листопада
27 Листопада
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео