Неділя, 19 листопада 2017
• Андрій Шевченко: «Ніколи не замислювався про долю Філімонова після мого гола у ворота збірної Росії. Це його особисте…» • У Тернополі встановили додаткове освітлення на 50-ти пішохідних переходах • Квіти на узбіччі доріг • Кіно, яке змушує думати… • «Ходить гарбуз»… по Тернополю! • Оголошено переможців «Громадського бюджету Тернополя’2018» • Консультує міністр юстиції Павло Петренко. Як отримати землю учаснику АТО? • Сергій Надал: «Тернопільські пенсіонери повинні завжди відчувати турботу та соціальну підтримку міста» • Виповнюється 100 років відновлення УАПЦ • Шушен — Мекка передсезонного біатлону • Медреформа по-тернопільськи: з електронною базою і без раптових рішень • «Ми не мали їхати з цим таксистом…» • Вшануймо пам’ять про українських Героїв! • Наталю досі не поховали… • У Києві визнали, що загальноукраїнською альтернативою дорогому газу є дешева та екологічно чиста енергія • Андрій Лучанко: «Я не прагну слави будь-якою ціною…» • Не треба і війни… За цей рік на дорогах Тернопільщини в аваріях загинуло 64 людини • Завдяки програмі термомодернізації тернополяни можуть не боятися зими і «тарифних сюрпризів» від центру • У кожній намистині — відблиск душі! • Дубай у… вишиванках!  
Життя тернопільських музикантів у Словаччині

Автор: Опубліковано: 4 Жовтня о 12:00405



Історія подружжя тернопільських музикантів Наталі Баран та Сергія Гаврилка направду унікальна.


Наталя та Сергій у кошицькій опері...

«Багато хто дивується, як нам вдається поєднувати музику і кулінарний бізнес. Зараз розкажу, як: днями захворів наш кухар у кафе, то у  мене вранці була репетиція у театрі, увечері — опера, а в перерві між цим я повинна була наварити ду-у-уже багато літрів супу та намісити багато тіста… Але, знаєте, ніхто того дня не був щасливішим за мене…  Чому? Бо роблю це з любов’ю! Зрештою, ми  усе робимо з любов’ю! І від роботи в оперному театрі, і від роботи на кухні у відкритому нами закладі ми з Сергієм отримуємо однакове задоволення!..» 

Історія подружжя тернопільських музикантів Наталі Баран та Сергія Гаврилка направду унікальна. Чотири роки тому вони, перемігши у конкурсному відборі, поїхали до словацького міста Кошице працювати в оркестрі місцевого оперного театру. А три місяці тому вразили усіх тим, що відкрили у Кошице оригінальний заклад «СупКультура» — кафе, де подають суп-пюре в їстівному хлібному стакані!.. Кафе викликало справжній фурор серед словаків: про наших земляків неодноразово знімали телесюжети, писали  популярні словацькі видання. «НОВІЙ…» також вдалося поспілкуватися з Наталею та Сергієм…

Музика їх поєднала

Їх поєднує любов до спільної справи і одне до одного. Тернополянка Наталя і уродженець Збаража Сергій познайомилися, коли обоє навчалися у Тернопільському музучилищі. Вона — грі на скрипці, він — на валторні.

—  Самі не помітили, — сміється Наталя, — коли наша спільна любов до музики переросла у нашу любов… Згодом Сергій подався до Києва, де працював у муніципальному духовому оркестрі та навчався у столичній Національній музичній академії… Через кілька років, закінчивши навчання у Тернополі, туди ж вступила і я… А тоді сталося так, що ми обоє пройшли конкурсний відбір і потрапили до оркестру оперного театру словацького міста Кошице. Так ми уже четвертий рік живемо та працюємо у Словаччині. Сприймаю як дарунок долі той факт, що маю змогу працювати разом з чоловіком:  на концертах ми хоч і сидимо окремо, зате на одній сцені, а це вже неабияк допомагає і заряджає…

Попервах було, звичайно, нелегко: все-таки незнайома країна, чужа мова, нова  робота… Але, на щастя, я жодного разу не відчула себе тут чужинкою. Навіть мова страшенно нагадує рідну, українську, тому вивчила її дуже швидко… На роботі у нас зі всіма відразу ж встановилися дружні приязні стосунки: репертуар оперного театру чималий, граємо музику до десятків опер, тож дуже вдячна усім колегам, які допомагали і підтримували…

Словаччина очима тернополян

В оркестрі, окрім нас, є ще українці-музиканти, а в балеті театру наших земляків узагалі, здається, левова частка… Це пов’язано із тим, що у Словаччині дуже цінують українську музичну і хореографічну школи і завжди охоче запрошують сюди наших музикантів і танцівників. До слова, загалом у Словаччині іммігрантів небагато: порівняно з сусідніми Польщею, Чехією чи Угорщиною тут вищі ціни і нижчі заробітки…

Кошице не можна назвати великим містом. Коли я після життя у Києві потрапила сюди, спершу дуже дивувалася: а це точно місто? Немає будинків із триметровими парканами, на вулиці нечасто побачиш автівки люкс-класу… Тут «на око» не визначиш, де людина бідна, а де багата, все доволі скромно і уніфіковано… Це, напевно, і є різниця менталітетів. І ще є нібито й незначні, але насправді дуже важливі деталі, які свідчать про те, як тут дбають про людей: це і дуже багато щоденних побутових зручностей, і усвідомлена турбота працедавців про своїх працівників. Скажімо, у нашому театрі був випадок, коли не працював кондиціонер і нас відразу ж відпустили з репетиції додому, бо, мовляв, як же ви будете грати, якщо вам спекотно… А ще приємно дивує те, як свідомо словаки ставляться до власного життя та здоров’я.  Коли в обідню перерву чоловіки атлетичної статури витягують з лоточків сиру моркву і гризуть її, пояснюючи, що це дуже корисно, —  це вражає!..

Справа… у страві!

… біля власного кафе.

—  Робота в оркестрі театру займає у нас 4-5 годин у день, а решту часу треба себе чимось зайняти, — розповідає Наталя Баран.  — Та й підробіток, звісно ж, не завадив би… Ще донедавна (бо нині на все не вистачає часу) я вела свою кулінарну сторінку в Інстаграмі: мені подобається готувати їжу і її фотографувати. Приїхавши до Словаччини, ми з Сергієм задумалися над тим, щоб відкрити якийсь заклад харчування: спершу думали про кав’ярню чи піцерію, але хотілося чогось особливого, унікального… Довго шукали ідею, яка б «вистрелила», і, як кажуть, хто шукає, той знаходить…

Одного недільного вечора, гортаючи стрічку новин у Фейсбуці, я натрапила на статтю про нашого земляка, автора-винахідника супів у їстівному стакані,  маріупольця Кирила Пузенка. Він запатентував ідею, зареєстрував торговельну марку «СупКультура», яка стала українським ноу-хау, аналогів якому немає ніде у світі! Наразі, наскільки відомо, українці єдині в світі, хто продає суп у хлібному стакані. Наприкінці статті йшлося про те, що нещодавно Кирило зі своїм бізнес-партнером відкрив у Варшаві перше кафе “СупКультури” за кордоном. Наступної неділі ми з чоловіком уже були у Варшаві і куштували цей суп… А тоді зійшлися на тому, що хочемо втілити в життя цю ідею і в Кошице.

Такого підходу до звичайного, здавалося б, «першого» ми і справді ще ніде не бачили:  ароматний крем-суп наливають просто в… їстівний стакан! Стакани випікаємо на спеціальному апараті (причому виготовленому за авторськими  кресленнями!) та за особливою рецептурою — без дріжджів та яєць.  Присмачуємо свіжою зеленню, гарбузовим, соняшниковим насіннями та насінням льону, спеціями чи гострим соусом, —  кому вже як засмакує…   

Загалом словацька «супкультура» не така, як українська: якщо українським супом можна наїстися на півдня, то у словаків він значно простіший… Зате «залізно» має бути щодня. До крем-супу, та ще й у їстівному стакані (коштує така страва 2-3 євро), місцева публіка звикала важкувато. Зате вже коли звикли  і коли розкуштували-розсмакували, то і відвідувачів, і захоплених відгуків вистачає… Нині головне — встигнути всіх нагодувати: наше кафе біля зупинки і треба видати замовлення, доки не поїхав трамвай…

Рецепти супів ми адаптували під місцевий колорит, пробували, експериментували. Готували помідоровий, шпинатний, сочевичний, селеровий, буряковий, морквяно-імбирний, гарбузовий, сирний та шампіньйоновий супи. А ще планую знайти «точки дотику» двох своїх улюблених справ: пошукати в архівах улюблені супи композиторів та відомих співаків. Тоді б наші супи мали   “музичний” колорит…

Нині у нас у закладі щодня готуємо чотири різновиди супу, причому четвертий – «суп дня», який щодня змінюється. Так що тепер у мене кожен день починається з того, що наші постійні клієнти телефонують мені чи пишуть на Фейсбук, запитуючи: «А який сьогодні буде «суп дня»?… (Сміється, авт.)

Наша «СупКультура» тільки три місяці як відкрилася, а вже є стільки всього, що згадати!.. Для того, щоб відкрити свій бізнес у Словаччині, потрібно було «філігранно» дотриматися усіх юридичних тонкощів, оформити дуже багато дозволів та документів, але нині уже все позаду. Тепер бувають «алярми» іншого типу: коли у проміжках між репетицією та вечірнім концертом ми з Сергієм закочуємо рукави, одягаємо кухарські ковпаки та самі стаємо до прилавка та печі… А увечері, навівши «марафет», бігом до опери… Але нам це подобається: бо і в одному, і в другому випадку займаємося улюбленою справою!


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Днями інтернет-портал football24.ua взяв детальне інтерв’ю у нового старого тренера, фрагменти якого ми пропонуємо нині до вашої уваги...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:00


Триває також облаштування додаткового освітлення пішохідних переходів сигнальними ліхтарями в рамках проекту «Громадського бюджету 2017»...


Рубрика: , Опубліковано: о 14:00


Ми живемо у час якогось божевільного парадоксу. Нині, коли все продається, а отже, має свою ціну, ціна начебто найдорожчої у світі речі – людського життя — впала до страхітливо низької позначки...


Автор: Рубрика: , Опубліковано: о 12:00


«Стрімголов» – повнометражний режисерський дебют Марини Степанської. У стрічці немає героїв, це історія, в якій головні – «негерої», каже режисер...


Рубрика: , Опубліковано: о 10:00


Після вистави усіх гостей свята запросили на "гарбузовий" благодійний ярмарок...


Рубрика: , Опубліковано: о 18:00



Теми дня
19 Листопада
18 Листопада
17 Листопада
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео