Неділя, 19 січня 2020
• Загадкова смерть студентки з Нігерії • Учні Тернопільського ліцею №21 заспівали разом із ТНМК • На судове засідання по справі вбивства Віталія Ващенка знову не прибув жоден свідок… • Сучасні броньовані двері: надійний захист і презентабельний зовнішній вигляд • 13-річна Єва Скоренька: «Балет — це моє життя» • КП «Тернопільміськтеплокомуненерго» перерахувало платіжки за опалення і гарячу воду • «Нарешті ми разом!» • 20 облич’2019: Петро Гадз • Винуватець аварії утік за кордон • У Тернополі відбудеться концерт Івана Поповича • «Тернопільський Сірий» за рік зібрав для армії понад 5,3 мільйона гривень • «Виготовляємо дерев’яний декор і садимо молоді деревця» • Грип та ГРВІ: ситуація під контролем • Різдвяне диво… своїми руками! • Оман і… омана • «Ми – одне ціле і працюємо на благо пацієнтів» • 20 облич’2019: Максим Черкашин • Іранський тест на профнепридатність • «Таню двічі витягували з того світу…» • Ігор Сопель: сонна ТОДА — не до добра…
Зміни без… змін

Автор: Опубліковано: 9 Січня о 18:00 13


Нова купа недопалків, побачена зранку в під'їзді, вкотре нагадала про одну з найголовніших наших бід — відсутність культури в широкому розумінні слова.


В тому числі — й елементарної, побутової. Недарма європейці, приїжджаючи до нас, почувають себе так, як би ми самі почувалися десь у Сомалі чи Верхній Вольті. Їхні найперші враження — це суміш подиву й остраху. «Як ви так живете?» — не можуть збагнути вони.

Все ж брудні під’їзди, неприбране сміття, схожі на танковий полігон дороги й нахабні водії на них, порозкидані  пивні пляшки й недопалки, хамуватий обслуговуючий персонал — це лише зовнішні ознаки тотального безкультур’я. Ми до нього вже звикли, можна сказати, зріднилися. Внутрішня ж його сутність схована у владних кабінетах. Тут це сповна проявляється своєю чи не найогиднішою гранню — зневагою до людини і її гідності.

Чому влада зневажає власний народ? Напевно, тому, що не відчуває особливого страху перед ним (про такі речі, як мораль і відповідальність, взагалі не варто вести мову). Пригадую, десь двадцять років тому один шанований мною відомий діяч дуже проникливо говорив про необхідність збереження і зміцнення української державності. “Головне, – казав, — зберегти нашу державу, а потім ми суворо спитаємо з наших правителів і змусимо їх дати звіт про те, як вони правили”. Статус заходу не давав можливості  запитати у шановного оратора, коли настане оте “потім” і  як саме він збирається “суворо спитати” з тих, хто згрупувався біля владного керма (а заразом – і корита) і нізащо не хоче віддалитися від нього. Сивочолий, збагачений різноплановим життєвим досвідом чоловік тоді висловив утопічну мрію, до якої ми з того часу ні на крок не наблизилися – мрію про те, що у нас колись буде зріле громадянське суспільство і що воно зможе (у невизначеному майбутньому) контролювати владу. Якимось чином в ейфорії перших років незалежності була упущена, точніше, бездарно втрачена можливість забезпечити суспільний контроль за владою, прозорістю її рішень і дій. Був шанс відновити його після кількох революцій з романтичними назвами, але… але все марно.

І ось тепер, на 29-ому році незалежності, доводиться чути: «Ми розпочали важкі, але необхідні реформи!» Шановні, а ви, бува, не запізнилися на добрих два десятки років? Що ж ви робили раніше? І що це за такий цікавий механізм спадкоємності влади, коли команда кожного наступного правителя розпочинає свою діяльність із нищівної критики «папєрєдніків» та імітації  розчищення залишених ними завалів? Простий і, здавалося б, гранично зрозумілий для нормального демократичного соціуму принцип відповідальності влади перед народом, її суворої підзвітності, а головне — реальної  можливості виборців висловити недовіру і відкликати тих, кого вони наділили владними повноваженнями і хто виявив нездатність застосувати їх належним чином, — у нашій химерній мішанині з пост-радянських залишкових явищ і відворотних реалій кланово-олігархічного капіталізму помітно пробуксовує. І чи реально сподіватися змін на краще, коли таке становище закостеніло намертво?

У цьому зв’язку пригадується маленький плакат-малюнок, розклеєний на дверях державних установ в пам’ятні дні Революції Гідності. Він застерігав потенційних хабарників, що за їхніми діями пильно стежать очі Небесної Сотні. Чи ефективним виявилося це застереження, – судіть самі. Ніби й недавно це було, а здається – минула вічність.


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

Смерть 25-річної Бадмус Ололаде Рафіат із Нігерії викликала у Тернополі хвилю протестів серед іноземних студентів. Дівчина навчалася на шостому курсі Тернопільського державного медичного університету ім. І. Горбачевського ...


Автор: Рубрика: , , , Опубліковано: о 18:57


У понеділок, 13 січня, у Тернопільському драмтеатрі відбувся теплий акустичний різдвяний концерт гурту ТНМК
...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


Нинішнє засідання у Тернопільському міськрайонному суді по справі щодо вбивства громадського активіста, депутата Кременецької міської ради Віталія Ващенка перенесли через те, що не прийшли свідки. Така ситуація не вперше...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 16:53


Часи, коли бронедвері були громіздкими «коробками», вигляд яких залишав бажати кращого, минули...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:23


Великі перемоги маленької балерини...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 16:00



Теми дня
19 Січня
17 Січня
16 Січня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео