Субота, 21 травня 2022
• “Почалася війна — зник ковід. А нас далі змушують вакцинуватись…” • Відійшов у Вічність Олександр Смик • Загибель двох хлопців у Теребовлі: справа пів року в суді, а її ще не почали слухати • У маршрутках Тернополя перевіряють контролери • Тернопільщина попрощалася з Героєм Олександром Луциком • Kalush Orchestra переміг на “Євробаченні”! Зі сцени співаки закликали врятувати бійців з “Азовсталі” • Війна, але дороги треба відновлювати • У Тернопільській ЗОШ №28 живуть вимушені переселенці • У Тернополі перевидали книгу, яку переховували від радянської влади… в землі • Загинув Герой Сергій Степанюк із Тернопільщини. Осиротіли троє дітей… • Вирок у справі щодо смерті 12-річного Ромчика Кулака: лікарі поставили невірний діагноз • «Я не такий чорний, яким мене «малює» слідство» • Смертельна аварія на Монастирищині: пасажир загинув, водій – у лікарні • За час війни на Тернопільщині сталося 15 смертельних аварій • Катя з Шумщини рятує маріупольців і наших захисників на «Азовсталі» • У Тернополі “накрили” три незаконні гральні заклади • «Українці перемогли нацистів, переможуть і рашистів» • “Дякую за втішні слова у важку хвилину…” – вдова загиблого захисника з Бучача • Папа Франциск зустрівся із дружинами захисників Маріуполя із полку “Азов” • Над Тернополем уночі спостерігали рідкісне явище – гало
Зоряна Замкова: “Що означає бути письменником”

Автор: Опубліковано: 17 Січня о 15:07 51


Пишу, бо яку користь може принести людям письменник, окрім як залишатися собою і творити?.


«Пишу, бо яку користь може принести людям письменник, окрім як залишатися собою і творити? Пишу, бо маю дитячу віру в безсмертя книг – цей найцінніший запас, який зібрало людство у пошуках саморозуміння», – саме так відгукується про писання відома тернопільська журналістка та поетеса Зоряна Замкова. У 2022-ий пані Зоряна увійшла зі своєю новою книгою малої прози «У лабіринтах дотиків», яка нещодавно побачила світ у видавництві НК «Богдан». Про важливість і силу слів, про етикет дотику до чужого серця та вірші – листи до Бога і до людей – нині говоримо із авторкою…

– Ліна Костенко казала, що над прозою вона працює, а вірші пишуть її, Оксана Забужко — що її вірші знають більше за неї, Юрій Андрухович — що вірші важливіше проживати, ніж записувати… А яке означення власних стосунків із поезією та прозою дали би ви?

– Уміння писати вірші ще не означає бути поетом. Книгарні завалені доказами цієї істини. В юнацькі роки бралася писати вірші, як більшість емоційних, творчих молодих людей. Це були радше віршовані спроби, така гра в заримовані мудрі слова. Хотілося довести усьому світу, що я «всі розуми поїла», вмію знайти таке слово, як ніхто й ніколи не відшукував. Як Омар Хайям – і ще мудріше… І це були конструкції виліплені, неживі. І лише згодом, коли зрозуміла, що таке кохання, вірші знайшли мене самі, полилися рікою. Різні. Могла просто записувати за ніч з десяток, не думаючи над римою, не підшукуючи хитромудре слово чи особливу метафору. Оце й було сотворення поета справжнім почуттям. І зрозуміла, що нарешті привідкрилися для мене двері в царину поезії. І шпаринка цього космосу рятує мене. Відвойовує в буднів, звільняє, визволяє, береже.

Проза жила в мені, мабуть, від початку. Писала твори в школі собі та ще друзям. Потім замальовки, життєві історії сипалися з мене у газетні сторінки для сімейного читання. І це було просто. Але новелами їх не назвала б, бо це були історії юного серця, яке співало про те, що бачило. Для новел потрібен життєвий досвід, а не просто літературний талант, вміння не лише переповідати, а проживати. Без модних брязкалець, повертаючи словам їх справжні смисли.

– Поетами/письменниками народжуються чи стають? Коли повірили у себе як у письменницю?

– Писати почала років у чотири. В семирічному віці я вже займалася літературою — написала першу свою книгу про спалене німцями село сторінок на десять, з ілюстраціями. Мама зберегла мій перший «самвидав». Жартую… (Сміється, – авт.)

Коли повірила у себе, як у письменницю? Було захопливе відчуття, коли вийшла друком перша книга. Але я не займалася її «розкруткою», швидше це було хобі – писати. З іншого боку — не було впевненості, що мені під силу висловити те, що на серці. Я завжди відчувала важливість і силу слів, і завжди мене дратувало, коли за гарними словами був поверхневий, банальний або й обманний зміст. Тож вирішила, що обов’язково буду писати і видаватися, але лише тоді, коли буду впевнена, що мені є що сказати. Тепер, гадаю, набула того справжнього зрілого гармонійного відчуття слова. А чи стала я письменницею, незважаючи на п’ятнадцятилітній «стаж» у НСПУ, судити читачеві.

Мені би хотілося сказати, що я Богу відсилаю свої поезії-листи, в той простір, де зберігається уся мудрість світу, але насправді я їх все-таки людям шлю. Бо бути письменником не означає давати відповіді. Це означає лише ставити запитання, даючи можливість читачеві самому знайти свої відповіді.

– Є щось незвичайне під час процесу написання прози чи віршів – вони потребують «чекання на музу», усамітнення, особливої атмосфери чи народжуються «на льоту»?

– Як писав Василь Симоненко, «Вірнішого і сердечнішого побратима, ніж папір, я не знаю». Вірші пишу простим олівцем. Може, це відгомін юнацьких спроб образної творчості, коли на папері з’являлися малюнки. На фоні великої кількості гаджетів і програм здається, що писати вручну – це архаїчне дійство. Звісно, темпи журналістських робочих буднів диктують необхідність швидкої обробки інформації, маєш встигнути написати, переслати, опублікувати і т.д. Такі матеріали та інформації пишу відразу на комп’ютер. І з цим вже звиклася. Часом новели теж занотовую в ноутбуці. Але що стосується поетичної творчості – тут є свої особливості. Так, пишу олівцем на папері. Причому папір має бути не більшим за зігнутий надвоє аркуш. Для мене на першому місці — отримання задоволення від самого процесу творення і намагання бути чесною з собою.

Я ніколи не сиджу над папером, «видушуючи» чергового вірша. Він народжується сам, коли прийде час. Багато перемірковую і перемікшовую своїх поетичних спроб. Тепер чимало віршів із перших книг видаються недопрацьованими, слабкими. А часом прочитаю давнє і виникає дивна думка: це я написала? Геніально! (Сміється, – авт.) Дійшла до розуміння, що писати треба простіше. Ні, не спрощувати – торкатися людських душ. Чіпляти, надихати, змушувати сміятися й сумувати разом з героями, забуваючи про сон.

Єдиного не навчилася досі: зберігати, класифікувати, взагалі пам’ятати свої творіння. За стільки років роботи написала стільки непоганих статей, інтерв’ю, нарисів, новел… Та вони в мене – як кульбабки – рознеслися, розлетілися вітрами часу. Я їх легко відпускала до людей.

Чимало і читачів, і критиків говорять про ознаку автобіографічності у моїй книзі, що притаманна представленим новелам. Так, є дві оповідки про мою родину – приміром «Квіти з фронтових листів» та «Яке щастя буває?» – про мою бабцю та прапрабабцю. Зізнаюся вам щиро: усі новели – написані з життя, мають прототипи, відбувалися з моїми знайомими, переказані друзями, правдиві. Життя таке строкате, що вигадувати нічого не треба, лише описати дотики доль. Дотики різних правил, уподобань, вражень, світів.

– «У лабіринтах дотиків» – книга, якою прагнете доторкнутися до серця читача, це дотики любові, ословлені у ваших новелах… Які «дотичності» для вас найголовніші?

— Мабуть, я вже вивчила етикет дотику до чужого серця. Він народжується з малого. Взагалі уся наша найвища любов народжується з одного освітленого погляду, слова, дотику. І проростає життям. Через дотики енергій ми транслюємо почуття, про які й не підозрювали, які плавно поширюються, лікують змучені серця і душі.

Якщо ви хочете змінити світ на краще – вчіться любити. Це таке всеосяжне почуття! На різних етапах свого життя я чітко розуміла: те, що ти віддаєш світові, – повертається до тебе. Завжди намагалася позитивно мислити. Але не завжди мені це вдавалося. Тому коли перегорнете сторінки книги «У лабіринтах дотиків», зайдете в цю творчу майстерню моїх життєвих вражень, фантазій, переконань, можливо, потрапить на очі щось необхідне душі. Якісь потрібні слова у потрібному місці. Відбитки моїх дотиків до життя тих, хто надихає і веде…

А надихають і ведуть люди, наділені мудрістю триматися за триєдине, те, що прикипіло в твоєму серці, що лягло на твою душу, що виокремилось твоїм розумом.

Тетяна Дігай, українська музикантка, літераторка, літературна критикиня, зокрема, висловила свої судження в нещодавній рецензії: «…Книга Зоряни Замкової варта того, щоби її регулярно перечитувати – наша краянка впевнено позиціонує свій творчий профіль креативної мислительки, яка залишається внутрішньо теплою мисткинею у постійному пошуку досконалості. І в цьому засаднича відмінність її книги від багатьох сучасних прозаїків з їх, м’яко кажучи, скептицизмом, помноженим на розгубленість та розчарованість; на хворобливо-нервову позицію – «Життя — марнота марнот», вона відповідає – а життя-буття прекрасне, воно різне та непросте, а тому глибоке. Саме тому авторка справжня, бо складна, бо різна, позаяк свідома того, що єдино точні слова та образи ідуть з пера тільки з плином часу; вона захоплює своїм затятим ствердженням, що апріорі життя-буття треба проживати, але не лиш оплакувати. Сьогоднішнім прозаїкам не зле буде почитати нашу авторку, повчитись, як вона вміє поєднати травматику з вітальністю, біль із захватом, а цивілізаційні катастрофи відтінити приватними історіями. Думаю, що письменниця Зоряна Замкова займає своє власне місце у колі креативних талановитих особистостей, які творять справжню літературу сьогодні».

— Чим на даний момент для вас є письменництво?

— Пишу, бо маю дитячу віру в безсмертя книг – цей найцінніший запас, який зібрало людство у пошуках саморозуміння. Тепер для мене дуже важливі читацькі відгуки – це як вітер, що напинає вітрило творчості. Буду вдачна кожному за відгук на книгу.

Звісно, можна думати, що читання має популяризувати хтось інший — держава, активісти, видавці, хто завгодно — але це інфантильна позиція. Нарешті я це зрозуміла: кожен самостійно змінює на краще своє середовище. Ця позиція вимагає активності, проте вона також дає цінний ресурс — відчуття власної спроможності.

Як вже казала, писала вірші з дитинства, бо з пелюшок у сім’ї журналістів чула літературне слово від батька, Степана Лисого, який не просто прилучив мене до творчого процесу, а й був разом з мамою першим критиком та редактором. Правив по-своєму, а я впиралася, навіть бунтувала, бо писала по-іншому. Але це були юнацькі спроби. Першу поетичну книгу «Фрески собору видінь» відважилась винести до читача значно пізніше, коли вже добре знала, що таке праця душі.

Згодом з’явилась і друга – «Клопоти з ідеалом». Стала дипломантом творчого конкурсу імені В.Вихруща, прийняли до лав Національної спілки письменників України. Друкували мої твори в найрізноманітніших часописах, українських і заокеанських. З легкої руки голови Тернопільської організації Національної спілки письменників України Олександра Смика в серії вийшла книга «Маленька крапка знаку запитання», де з поезією вже межувала мала проза. Стала співавтором книги нарисів «Виклик долі» – про людей, сильних духом. А в останні дні минулого року Миколай поклав мені під подушку нову книгу малої прози «У лабіринтах дотиків», яка у видавництві «НК Богдан» з‘явилася у серії «Мала проза України». Ще тепленька, пахне свіжою фарбою і живе моїми емоціями.

– Ви щедро ділитеся в Інтернеті вашою творчістю з прихильниками, публікуючи власні поезії та есеї. Наскільки для вас важливо бути почутою?

– Окрім новел, у книзі «У лабіринтах дотиків» цитувала тих, з ким суголосна душа. Тривалий час на Facebook публікувала короткі крилаті вислови, власні судження та роздуми, які активно в соціальній мережі читалися. Назвала в книзі ці вкраплення «Зоринки для душі». Чимало друзів-письменників спонукали мене видрукувати ці думки. Вийшов такий «зоринковий» калейдоскоп роздумів, і ці вставки між новелами можна читати не конче від початку, а з будь-якого розділу.

Сучасна література – досить широкий простір, який я тримаю в полі зору лише частково. Це не лише книги, журнали, альманахи, літгазети, а й публікації в Інтернеті. За цей неповний місяць життя моєї книги п’ятеро читачів сторінки Фейсбук, дізнавшись про те, що у виданні є «зоринки для душі», купили його в мене. Тобто навіть не так новели цікавили людей, як вільна думка, цитати, судження про головне. Ціную аспект мислення, осмислення народної творчості, глибинний психологізм, добре почуття гумору. Ну і, звісно, нетривіальне послуговування мовою. Інших людей цікавлять новели, історії. Так що Інтернет допомагає знайти свого читача.

Та, мабуть, ніщо не замінить книгу. Відома думка: той, хто читає, проживає тисячу життів, перш ніж помре. Людина, яка ніколи не читає, проживає лише одне. Хоч час від часу читаю електронні книги, слухаю аудіо-книги, але ніщо з того не замінить кайфу від традиційної, паперової. Люблю їх запах, шелест сторінок. Це збережеться, це вічне.

Навчитися читати – не головне. Набагато важливіше навчитися аналізувати прочитане, робити висновки. Як зауважив Будда, «скільки б мудрих слів ти не прочитав, скільки б не сказав, яка тобі від них користь, якщо ти не застосовуєш їх на ділі?»

Кажуть, у кожної людини, як у надрах землі, є все, що потрібно для повноцінного життя. І лише від кожної людини залежить, що вона дістане з глибини своєї душі, яке почуття, відчуття, емоцію, знання. Який талант розвине у собі, ким стане. Ставайте, у вас завжди є шанс.

Фото Наталії Починок.


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

20 травня Тернопільський апеляційний суд слухав «ковідну» справу — про відсторонення від роботи невакцинованого вчителя музичного мистецтва Кременецького НВК ЗОШ І-ІІІ ст. №5 Ігоря Бендасюка...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 20:18


Помер заслужений діяч мистецтв України, письменник та український бард Олександр Смик із Тернополя...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 18:00


Сьогодні, 18 травня, у Теребовлянському районному суді мало відбутися засідання по справі щодо загибелі двох працівників - Володимира Солтиса і Андрія Михасика - на місцевому підприємстві "Колос-2", проте слухання вкотре перенесли...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 16:29


Від березня 2022 року інспекторами муніципальної інспекції спільно з контролерами КП «Тернопільелектротранс» здійснювався посилений контроль за оплатою проїзду в громадському транспорті міста та видачею проїзних квитків...


Рубрика: , , Опубліковано: о 12:03


Сьогодні на Шумщині провели в останній шлях загиблого на війні Олександра Луцика. Поховали Героя в рідному селі Залісці...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:43



Теми дня
20 Травня
18 Травня
15 Травня
14 Травня
13 Травня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео