Мені не подобаються люди, які замість того, щоб назвати речі своїми іменами, користуються обтічними формами. Я зрозуміла це ще в Одесі в 2014-ому. Тоді всі ватники і сєпари на запитання, ви за чи проти України, відповідали, що вони за мир. Це дуже зручна річ – бути завжди за мир. Що ж тут поганого?
Я особисто від політика Святослава Вакарчука чекала чітких і жорстких меседжів під час передвиборчої президентської кампанії. Натомість було багато проповідей в стилі «ми за все хороше і проти всього поганого». Мені от і досі цікаво, за кого політик Святослав Вакарчук голосував на президентських виборах? Але таємниця голосування, нічого не поробиш.
А тепер я спостерігаю за передвиборчою кампанією партії «Голос». Звісно, що вона відрізняється від кампанії Зеленського по контексту. Але не по формату. Формат – ті ж самі концерти. Гречка в профіль. І я, звісно, розумію, що з вовками жити – по-вовчому вити. Тим більше, що українці точно не голосують за ідеологічні партії. Більшість орієнтується на персоналії та на свої фантазії, упаковані політтехнологами для зручнішого вживання в примітивну телевізійно-серіальну жуйку.
«Голос» – партія правоцентристська. Вона сповідує європейські цінности, де права людини понад усе. В цій партії, в першій десятці, є кілька моїх хороших знайомих. Практично всі – з громадського сектора. Вони справді роками боролись з різними тіньовими схемами, викривали їх, ризикуючи благополуччям і власною безпекою. Вони – молоді і завзяті. І я, звісно, хочу, щоб партія «Голос» була у парламенті.
Але знаєте, що мене вкурвлює в цій ситуації? Неспроможність чи небажання домовитися з представниками демократичного табору і не конкурувати один з одним на виборах. Я от дивлюсь списки мажоритарників на виборчих округах – при такому розпорошенні голосів і ресурсів ЖОДНИЙ кандидат від демократичних партій НЕ ПРОЙДЕ. Тут, в Одесі, знову переможуть колишні, вже перефарбовані «регіонали».
Партія «Голос» активно бореться з «Європейською Солідарністю» – це те, що я бачу у публічній площині. Ну, все правильно, всіх ворогів перемогли, чому ж не знищувати навіть ситуативно своїх?
Я знаю, що Петро Порошенко втратив купу шансів, будучи Президентом України. Я знаю, що недореформована судова система – це і його персональний факап. Я впевнена, що у нього була реальна можливість позбутися одіозного оточення. Порошенко відгрібає зараз за всі свої косяки і помилки. Але я знаю, що саме він працював найкраще на міжнародній арені, де ми мали вагу і слово. І цю вагу з шаленою швидкістю тепер втрачаємо.
Дуже смішно спостерігати за потугами опонентів, які звинувачують тих, хто голосував за Порошенка, у платних постах чи у близькості «до корита», як вони це називають. Я знаю, що у Порошенка персонально все буде добре. Але я не впевнена, що все буде добре в моїй країні, а отже. і у мене. І я знаю, що саме це рухає моїми однодумцями – тими, хто поділяє сумніви і побоювання за курс держави.
Так от, про Вакарчука. Святослав, як на мене, досить схожий на Зеленського. За психотипом. Вони обидва звикли до обожнювання публіки, до поклоніння і захоплення. Звикли бути в центрі уваги. Звикли, що їхні слова сприймаються завжди і скрізь. Не люблять заперечень і несхвалення. Артисти – люди емоційні, нервові, уразливі, крихкі. Вони – дорогоцінні вази, з якими носяться і оберігають від пошкоджень.
Добре, що їх розділяє головне – Святослав має добру освіту і високий рівень інтелектуальної спроможности. І це дає надію.
І мені дуже хочеться, щоб у парламенті Вакарчук і «Голос» стали бійцями. Тими, хто зможе системно і постійно боротися за інтереси України. Хороші люди зі списку мають стати спроможними політиками. Принаймні я щиро їм цього бажаю.
Але поки що конфігурація майбутнього парламенту схожа на ту, де будуть діти і шакали. Діти не в сенсі віку, і шакали не в сенсі тварин. Наївні і хижі – ось хто буде в парламенті. У наївних є шанс стати загартованими і послідовними у своїх діях. Якщо лише не продадуться і не здадуться. А от у хижаків немає шансу стати людьми.
Про «Європейську Солідарність». Так, голосуватиму за них. Мені в парламенті потрібні ті, хто зможе врівноважити наївність дітей і дати відсіч хижакам.
Коли країна тоне, потрібне не нове обличчя, яке розкаже, як потрібно, а вправний шкіпер, який виведе корабель із моря, де штормить.
Зоя Казанжи, журналістка, блогер, громадський діяч. Активістка проукраїнського руху в Одесі
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: партія "Голос"