27 квітня 2014 року Івана Павла ІІ проголошено святим на площі Святого Петра у Ватикані.

Святіший Отець мав своє бачення папства. Завжди підкреслював, що важливо доторкнутися до кожної людини. Для нього важливо було бути там, звідки люди не завжди могли приїхати до Папи. З усіма ними був щоденно в молитві, але хотів бути також і тілесно. Хотів, щоб бачили і відчували його допомогу і, що не менш важливо, щоб світ бачив і відчував, що Папа їх підтримує. Так було з подорожами до країн Африки, до Лівану, на Кубу, з візитом у Сараєво. Своєю присутністю промовляв: «Не бійтеся. Я з вами. Христос з вами».

Безумовно, нині він був би з українським народом. І як 15 років тому, коли Іван Павло ІІ приїжджав до нас, до всієї України линуло б його зворушливе благословення: «Ще раз звертаюся до тебе, Українська Земле, з побажанням добробуту та миру. Молю Всемогутнього Бога, щоб благословив тебе, український народе, і щоб зцілив усі твої рани. Його велика любов нехай наповнить твоє серце і нехай провадить тебе у трете тисячоліття християнства до нового майбутнього. В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!»

Його сповнений любов’ю погляд проникав у глибини душі тих, хто до нього наближався, та обіймав у своїй людяності тисячі осіб, які переповнювали площі міст усього світу, щоб зустрітися з ним. Тим, хто запитував його, з якими почуттями він підходив до натовпів людей, які перебували перед ним на різних публічних заходах, він відповідав: «Я ніколи не зустрічаюся з натовпами. Для мене кожна особа важлива і неповторна».

Багато хто вважав його вихідним пунктом почуттів, на який проектувалося особисте прагнення бути вислуханим і любленим. Навіть ті, хто не мав віри. Про це свідчить драматичний лист, який на його могилі залишила одна повія: «Я не ходжу на Службу Божу, я не вмію молитися, але я ніколи нікому не завдавала кривди, і навіть тепер я жертвуюся за моїх дітей. Папо, я знаю, що це погано — бути повією. Я прошу тебе, Папо, будь поруч. Я благаю тебе про це. Я молю тебе, щоб ти зробив так, щоб до мене повернулася віра. Я продовжуватиму розмовляти з тобою. І я тебе дуже-дуже люблю».

Промовисті й листи осіб-некатоликів, що свідчать, як блискучу духовну та людяну велич Івана Павла ІІ визнали навіть ті, хто не поділяв його досвід віри. Наприклад, молода мусульманка, донька дипломата однієї ісламської держави, згадує, як за різних обставин, коли вона ще була дитиною, супроводжувала батьків до Папи і як він завжди по-доброму схилявся до неї, знаходив можливість сказати добре слово чи зробити якийсь приємний жест, що свідчив про його ніжний батьківський підхід до людей. А один лютеранський пастор, який, особисто зустрівшись, як представник своєї спільноти, з Папою в Римі, довірився йому щодо своїх страждань внаслідок ускладнення злоякісної пухлини. Войтила відповів, що молитиметься за нього, і незабаром пухлина зникла.

Коли йшлося про чудесні зцілення, які йому приписували, Іван Павло ІІ відповідав: «Це не я роблю чудеса, а Бог, а я просто молюся до Нього», або ж: «Чого ви дивуєтеся? Хіба ви не знаєте, що Пресвята Богородиця робить чудеса навіть тепер?» Не забуваймо це і ми.

Духовні поради святого Івана Павла ІІ

• Не бійтеся жити всупереч загальнопоширеним поглядам і противним Божому закону пропозиціям. Мужність віри дорого коштує, але ви не можете втратити любов! Не дайте себе поневолити!
• Як функціонує сім’я, так функціонує народ і так функціонує весь світ, у якому ми живемо. Сім’я, сильна в Бозі, стає силою людини та цілого народу.
• Я благаю вас! Ніколи, ніколи не втрачайте надії, не майте сумнівів, ніколи не втомлюйтеся і ніколи не сумуйте.
• Не бійтеся! Не вдовольняйтеся посередністю. Виплиньте на глибину і закиньте свій невід.
• Людино наших часів! Людино, котра живеш, занурена у світ, вірячи, що над ним пануєш, коли насправді стаєш його жертвою. Христос визволяє тебе від будь-якого поневолення і посилає тебе, щоб ти здобула саму себе, здобула любов, яка підтримує на дусі й шукає добра. Вимогливу любов, яка зробить так, що станеш будувати, а не руйнувати своє завтра, свою родину, своє середовище, ціле суспільство.