41-річний орендодавець жорстоко вбив 67-річного чоловіка, який винаймав у нього кімнату. Перед смертю потерпілий ще встиг викликати правоохоронців, але коли вони приїхали, було вже пізно. Нелюд відрізав нещасному голову й, намагаючись позбутися слідів злочину, замотав її у пакет для сміття і хотів викинути, але не встиг. Його затримали правоохоронці.

Сталося це жахливе вбивство у ніч на 31 березня у Заліщиках. Тієї фатальної ночі Богдан Петрович зателефонував за номером 102, повідомив, що його побили, що є загроза для життя і попросив про допомогу. Позаяк Заліщики на межі з Чернівецькою областю, виклик прийняли чернівецькі правоохоронці. Поки вони з’ясували, що й до чого, і передали інформацію в нашу область, сталося непоправне… Оперативники, які прибули на місце події, вбивцю затримали й вилучили знаряддя вбивства – кухонний ніж, а під час обшуку в його квартирі знайшли багато відеодисків зі сценами жорстокого фізичного насильства. За попередньою інформацією, він страждає на психічні розлади, а тому призначено ряд експертиз. Не можуть правоохоронці наразі встановити й мотиви вбивства, але припускають, що воно сталося через загострення психічного захворювання у вбивці. За фактом умисного вбивства порушено кримінальне провадження.

Розповідають, що в Заліщиках Богдана Петровича добре знали й поважали. Родом він із села Блищанка Заліщицького району, служив у військовій частині в Івано-Франківську, мав звання підполковника. Коли вийшов на пенсію за вислугою років, їздив на заробітки, а коли кілька років тому захворіла його мати, змушений був переїхати до Блищанки, щоб за нею доглядати.

– Богдан Петрович практично жив на два міста – Заліщики й Івано-Франківськ, – розповідає його товариш та однокласник Валерій Васильович Гагалюк. – У його матері було хворе серце, тому він не міг її залишити, а в Івано-Франківську живе його сім’я – дружина, дві доньки й онуки. Коли рік тому мама Богдана Петровича померла (батько помер ще раніше), залишився наглядати за господарством. А в Заліщиках мав підробіток, тому, щоб не їздити щоразу до села, наймав кімнату в квартирі на кшталт багатосімейки. Досі не можу прийти до тями від того, що сталося…

1 квітня на похорон Богдана Петровича до Блищанки приїхало багато його товаришів по службі. Всі казали, що він був чудовою людиною – серйозною, відповідальною, справжнім патріотом України, бо, незважаючи на цькування й переслідування влади, першим підняв у 1991 році український прапор і присягнув на вірність Україні. Через це певний час довелося навіть переховуватися у шкільних товаришів.

– Богдан Петрович був Людиною з великої літери, – каже його одногрупник і товариш по службі Микола Анатолійович Шпанко. – Він ніколи не хвалився своїми заслугами, а їх було чимало. Все життя віддав службі в армії, любив свою роботу. Ми разом з ним чотири роки навчалися в Київському військовому училищі імені Івана Богуна, а потім наші шляхи розійшлися, лише коли вийшли на пенсію, відновили спілкування. Він був для мене і другом, і братом, який завжди зрозуміє, порадить і допоможе. Він ніколи не скаржився, не мав звички розповідати про свої проблеми. Не чули  від нього й про якихось недоброзичливців чи про те, що йому хтось погрожує… Дуже шкода, що ми його втратили. Це жахлива смерть. Для нас, військових, краще померти на полі бою, ніж за таких обставин. Сподіваюся, слідство зробить свою справу і вбивця отримає по заслузі…