Їхні клієнти часто спершу і не здогадуються, що “штаб-квартира” фотоагенції “Monrophotography” у Тернополі. Адже фотографують тернополяни по всьому світу — в Італії, Греції, Чехії, Австрії, он уже й на Китай “націлилися” — фотооб’єктивом, звісно ж… А нещодавно світлина наших земляків очолила рейтинг нью-йоркського видання “The Huffington post”! “Перед тим, — розповідають засновники фотостудії “Monrophotography”, брати Михайло і Віталій Шпеники, — ця світлина потрапила у міжнародний фоточарт “FEARLESS AWARD”, який нещодавно опублікував свою чергову колекцію кращих фото з усього світу. А “The Huffington post” відібрав з цих 125 переможців 25 весільних фотографій, “які є дечим більшим, ніж просто підбіркою красивих картинок”. І наш знімок очолив рейтинг видання… У нього, до слова, дуже цікава історія, адже його було зроблено тоді, коли дощ “розігнав” запланований майстер-клас, і ми просто вирішили екстремально “поекспериментувати” під зливою… Тому, мабуть, фото і вдалося таке живе — бо в ньому щирі, ненаграні емоції. Це просто зупинена мить життя…”
Про те, як воно — дивитися на світ крізь призму фотооб’єктива, і розмовляємо із Михайлом та Віталієм.
— Давайте вгадаю, з чого все починалося: зі старенького ФЕДа, темної кімнати і…
— (Майже хором): І славнозвісної червоної лампи!…
Віталій: — Вгадала, навіть про ФЕД. Ой, ні, тоді у мене “Свема” був… Зачинялися у ванній кімнаті, щось там “хімічили”… Мама нам донині пожовклу ванну “незлим” слівцем пригадує… (сміється — авт.). Тоді, пам’ятаю, ми з братом на фотографію просто “захворіли” — “вірус” вразив обох. За день по чотири плівки виклацували! Шукали якісь смішні дитячі підробітки — пляшки здати, машину помити, аби купити реактивів, плівки і проявника, просили у Миколая фотозбільшувач замість цукерок… Згодом усе це закинулося, і осмислено фотографія в наше життя прийшла уже пізніше — коли почали шукати сюжети, теми для фотографування, а не просто клацати затвором…
Михайло: — Віталій займався весільною відеозйомкою, я фотографував, ми певний час просто працювали разом, а тоді відкрили спільну фотостудію “Monrophotography” — цьогоріч у жовтні їй буде уже 10 років. Це саме той випадок, коли фраза “кадри вирішують усе” набуває нових значень. Ми хоч і рідні брати, але дуже різні — навіть зовні. Деколи особливо затятим скептикам навіть паспорти показували, аби переконати у своєму “кровному родстві”… (сміється — авт.) Тим не менше, разом нам працюється дуже комфортно, бо ти знаєш, що можеш повністю покладатися на партнера і довіряти йому. Нині жартуємо, що навіть якби ми не були братами, спільна фотосправа нас швидко “побратала” б…
— Географія місць, де ви фотографували закоханих, вражає: Італія, Греція, Норвегія…
Віталій: — А також Австрія, Чехія, Польща. Наразі збираємося до Білорусі, потім — у Будапешт: клієнти з Австрії захотіли провести фотосесію в Угорщині. Ми успішно працюємо як в Україні, так і за кордоном. Клієнти переглядають наші портфоліо в інтернеті і готові навіть оплатити нам дорогу, аби ми сфотографували їхнє щастя. А найбільш масштабна фотомандрівка на нас чекає у вересні — тоді поїдемо аж до Китаю! Місцеву пару — Луціуса і Розу — ми фотографували спершу у Греції, на острові Санторін, їм сподобалося, і вони запросили нас на своє весілля в національних традиціях у Китаї. Це буде дуже цікаво побачити. Схід, як відомо, річ тонка, зате яка фотогенічна!
Михайло: — А ще цьогоріч будемо фотографувати цікаве весілля у Флоренції: наречена з Гонконгу, а наречений — з Англії, буде таке собі мультикультурне дійство. Узагалі підхід іноземців до весілля кардинально відрізняється від українського: усе продумано до найдрібніших деталей і усе — для і задля молодят. Закордонні зйомки хоч і досить непередбачувані, але неймовірно захоплюючі! Але і в Україні ми відкрили для себе дуже багато цікавих та колоритних місць…
— Є такий анекдот: куплю собі фотоапарат, стану фотографом, бажано весільним. Ну, ви розумієте :))
Віталій: — Найстрашніше – коли фотографування стає просто ремеслом. Фотографію слід розуміти як мистецтво. Мало хто цінує її художність. А сутність фотографії – це малюнок світлом. Це не професійний фотоапарат, а хороший ракурс і кадр. І — найважливіше — здатність побачити живі, правдиві та неприховані емоції, переживання моменту. Вміння фотографувати – це передусім творчість, а вже після цього копітка повсякденна робота. Звичайних чи нецікавих моментів у зображенні не існує, треба просто вміти їх донести до кожного. Кажуть, в кожній хорошій фотографії прихований цілий світ…
— І все одно, весільні фото — дуже ризикований жанр для фотографа. Багато хто відносить їх до розряду “квіти, лялька на капот, стрічки на машину, фотограф, що знімає весілля від світанку і до останнього родича в салаті”…
Михайло: — Весільна фотографія – це насправді унікальна ніша у фотомистецтві. Вона вимагає максимум уваги, руху та емоційного включення в процес… Добрий фотограф — це не просто професіонал своєї справи. Можна бути професіоналом і робити якісні знімки в одних і тих же місцях і позах. Поставити справу, так би мовити, на конвеєр. Аби рости і розвиватись, обов’язково треба вдаватися до оригінальних рішень і задумок, постійно шукати нові творчі засоби. Унікальність роботи і оригінальність фотографій — ось запорука успіху весільного фотографа. А якщо твоя робота тобі справді подобається, як-от нам, то ти ніколи не втомлюватимешся удосконалюватися у професії. Весільне фото — це ж далеко не єдиний наш жанр (є ще і сімейні, індивідуальні, рекламні зйомки, і фешн-фотографія), проте саме він — наш улюблений… Фотографії, зроблені на весіллі, потім будуть багато разів переглядати всією сім’єю. Торт з’їдять, квіти зів’януть, сукню заховають, а фотографія – це як послання у пляшці для наступних поколінь. Це, перш за все, люди, непідробні емоції, застиглий час. Це чесно. Головне – вловити ту емоцію, про яку згодом люди зможуть розказати своїм дітям та внукам цілу історію. Історію власного фото крізь призму прожитих років. Буває, і дуже часто, що фотографуємо цілі “династії”: спершу весілля, тоді хрестини дітей, їхні дні народження…
— Ви — “чоботарі без чобіт”? З чого складаються ваші домашні фотоальбоми?
Віталій: — Ну, не те, щоб зовсім без чобіт… От я так скажу: я Михайла фотографував з його вагітною дружиною… Їхній донечці уже вісім місяців, а я все ще цих фотографій не обробив…” (Сміється — авт.) Коли вирушаємо кудись на відпочинок, фотоапарат зазвичай залишаю вдома, але з появою мобільних з функцією фото наша сім’я без фотографій не залишиться… Хоча, звичайно, люблю красиво познимкувати і дружину, і донечок.
Михайло: — А от у мене дружина узагалі об’єктива сторониться… Навіть на весіллі, коли ми давали одне одному обітниці, вона сказала: “Я полюбила фотографа, але фотографуватися не люблю…” Наші фото — найбільш цінні і пам’ятні моменти для нас двох, а віднедавна уже — трьох…
— Під “прицілом” ваших фотокамер побувало чимало “селебрітіз”: від зірок шоу-бізу до політиків. З ким із них було найскладніше працювати, у чому специфіка такої роботи?
Віталій: — Усе залежить не від ступеня популярності чи роду діяльності, а від характеру людини. Часто з публічними людьми працювати навіть простіше, адже у них чималий досвід участі у фотосесіях. Ми знімали Тіну Кароль, футболіста Сергія Рибалка, фотографували друге весілля Жені Тимошенко, робили їхні родинні фотосети. Правда, такими фото — та й узагалі розповідями про це — ділитися з широким загалом не можна. Як і більшістю зіркових фотографувань. Деколи аж образливо: дивишся — такі класні фото вдалися, а показати комусь — зась!
— Мабуть, і без курйозних випадків під час фотозйомок не обходилося?
Віталій: — Бувало дуже багато всього: і “утоплений” мобільний на фотосесії біля моря, і зламана нога — так “гнався” за вдалим кадром… (Сміється — авт.) Яке ж весілля без форс-мажорів, і нашої роботи це теж не обминає… Вийшли якось із молодятами на гору, унизу пекло сонце, а на вершині — холод страшенний, ледве відпрацювали. Засвоївши “урок”, у Норвегії для фотовилазки до знаменитих фйордів закуталися, як на північний полюс, і піднімаючись, раз у раз зустрічали напівголих місцевих мешканців…
Михайло: — Були і “сюрпризи” іншого ґатунку, з яких не особливо посмієшся… Торік ми запланували своєрідний фототур Україною на підтримку учасників АТО — проводити усім бажаючим фотосесії, а всі зібрані кошти віддавати на потреби наших воїнів. Проте вже у першому місті туру — Івано-Франківську — у нас із авто вкрали всю недешеву фототехніку. Сказати, що ми були шоковані — нічого не сказати… Тривалий час “по крупинці” відновлювали базу, купували, дещо на перших порах позичали… Зате це дало нам новий стимул до розвитку: за минулий рік ми зробили набагато більше, ніж за два попередні. Ця ситуація показала, що можеш залишитися без нічого, але найголовніша цінність — твої вміння і досвід — завжди залишатимуться з тобою.
Джерело: НОВА Тернопільська газета
