Ви любите театр? Так, як люблять його тернополяни у вересні? Коли у маршрутках і магазинах, у спортзалах і кафе, на парах й на роботі тільки й розмов, що про… “Ой, а ви вчорашню виставу бачили? – Так, так сподобалося, так плескала, що аж руки нині ниють…”; “А на завтрашню прем’єру квиточок уже купили? — Та де, їх вже всі розібрали, треба було ще тиждень тому купувати…”  О, де ще, як не в нашому місті, нові вистави так чекають, зустрічають, відвідують, аплодують їм… Словом, до загальновідомої аксіоми про те, що Тернопіль — місто фестивалів, я б обов’язково додала ще й пункт про “місто театралів”. А на глядача, як відомо, і… фестиваль іде! Причому уже вчотирнадцяте!

Отож, з 17 до 25 вересня місто знов житиме театром, приймаючи XIV Всеукраїнський фестиваль “Тернопільські театральні вечори. Дебют”. Особливість цьогорічного фестивалю, кажуть його організатори, у тому, що він присвячений світлій пам’яті нині, на жаль, покійного художнього керівника театру Михайла Форгеля. “Театральні вечори завжди були улюбленим “дітищем” Михайла Якубовича, —  розповідає головний режисер Тернопільського драмтеатру Олег Мосійчук, — тож цьогоріч, у десяті роковини його смерті, хороший фестиваль із сильними акторськими та режисерськими роботами стане своєрідним “триб’ютом”…

Cвої найкращі вистави покажуть  театри зі Львова, Києва, Івано-Франківська, Чернівців, Коломиї, Луцька та Рівного. Усього буде представлено дев’ять п’єс, а відкриватиме фестиваль тернопільська прем’єра “Слава Героям”.  І “шевченківці”, і гості міста  потішать публіку якісною театральною українською продукцією, на яку хочеться ходити і про яку хочеться писати і розповідати. А всім, хто ще не купив квитки на фестиваль (за дуже демократичною ціною — 30-60 гривень), швиденько статтю перечитати і – бігом до кас!

«Слава Героям» по-тернопільськи

“Вистава-скандал”, “вистава-потрясіння”, “вистава-катарсис” — як тільки не називали резонансну постановку “Слава Героям” за п’єсою молодого українського драматурга Павла Ар’є. І в Києві вона нашуміла, і в Маріуполі відгриміла, і в Івано-Франківську всіх “порвала”… А в Тернополі буде узагалі щось небачене. “Чому небачене? — береться пояснювати режисер В’ячеслав Жила. – Та тому, що для нашого театру Павло Ар’є  створив ексклюзивний варіант п’єси, якого немає в жодному театрі України…” Щож, звучить інтригуюче, особливо якщо привідкрити “завісу таємниць” сюжетних перипетій: в одній палаті шпиталю для ветеранів опиняються колишні червоноармієць та упівець. Зіткнення двох різних світів, переконань, досвідів… У взаємодії між ними оголюється проста істина: світ не чорно-білий, а людськість і людяність перебувають поза політичними штампами.

«Баба Пріся» — фантасмагорія від львів’ян

Не залишить нікого байдужим і епатажна “Баба Пріся” — вистава Львівського драматичного театру імені Лесі Українки, жанр якої можна було б визначити як “сучасна українська народна трагікомедія”. Вистава, яка перевертає душу і вражає містикою. Вистава про пересічну бабусю, яка відмовилася кидати своє обійстя у Чорнобильській зоні відчуження.  Автор п’єси – знову ж таки Павло Ар’є, свою “Бабу…”    написав два роки тому.  Тоді, коли за вікном ще вирував Майдан, народилися герої, котрі живуть у забороненій для життя Чорнобильській зоні. Те, що показали нам із їхнього існування, пригнічує, шокує й заганяє у відчай.  „Бабу Прісю” варто подивитися, попри всі емоційні екзекуції, що вам приготували автор, режисер і актори. Ви пройдете своєрідний катарсис – і болем, і сльозами, і переосмисленням післячорнобильських кліше.

Класика по-андруховицьки та притча від франківців

   Перший український театр для дітей та юнацтва (м. Львів) привезе тернополянам  нову версію трагедії Вільяма Шекспіра “Ромео та Джульєтта” у перекладі Юрія Андруховича та в постановці режисера Вадима Сікорського.  А Івано-франківський музично-драматичний театр покаже „Готель двох світів”: філософську притчу, що порушує вічні питання: як і на що ми витрачаємо своє життя, чим воно є для кожного з нас, як ми його проживаємо, що іноді робимо неправильно і за чим потім шкодуємо.

І сміх, і сльози, і любов…

Рівненський театр представить виставу за твором відомого російського письменника Валентина Распутіна “Останній строк”. Адаптував п’єсу для Рівненського театру, переклав українською мовою, замінивши сибірську говірку на поліську, рівненський письменник Віктор Мазаний. Ініціатором перенесення дії вистави з сибірської глибинки на терени Волинського Полісся став режисер вистави Володимир Петрів – аби наблизити дію вистави та героїв з їм властивою говіркою до місцевого глядача. Ще один режисерський засіб використано у виставі — роль головної героїні, 80-річної бабуні, виконує зовсім молода актриса без відповідного гриму та костюма.

Тут — усе про нас, про наше життя, яким воно є. До старенької помираючої матері приїжджають звідусіль її діти зі своїми сім’ями. У кожного, хто приїхав, свої, залишені удома, проблеми, справи… Останні години, відпущені матері, дітям у тягар. Їм ніколи чекати…

Після рясно пролитих сліз можливість нареготатися донесхочу подарує вистава Чернівецького театру “Запечатаний двірник”. За нехитрою жартівливою історією стоять не тільки й не стільки кохання, залицяння та ревнощі… У житті невеличкого містечка можна побачити багато цікавого, і вистава нам усе це виводить, ніби по черзі, на перший план…

Вистава “Мати-наймичка”  Українського малого драматичного театру (м. Київ) — про буремні часи сьогодення, які, як ніколи, злилися з переживаннями та тугою часів Тараса. Материнське серце, яке, як тоді, так і нині розривається від болю за своїх синів…

Фестивалимо далі, і далі у нас — вистава-містерія “Гуцульський рік” у постановці Коломийського театру. Сюжет вистави дуже простий: це рік життя гуцулів. Костюми, сценографія, звук трембіти, гра акторів, їхня мова — все у виставі відкриває глядачу унікальний, неповторний колорит гуцульського краю, його традиції та красу.  Весь зміст “Гуцульського року”, який показав театр, безперечно у кольорі, орнаменті кожного костюма, в доборі характерів героїв, в їх жестах і рухах. Усе це дійство – яскраво поетичне…

Закриватиме фестиваль драма Волинського театру “З любов’ю… Оскар”.  Десятирічний хлопчик Оскар,  хворий на рак, не вірить навіть у Діда Мороза. Він заприятелював із Рожевою Пані, яка силою своєї  уяви  створює  для  нього світ, у  якому  Оскар проживе  останні  12  днів   життя, уявляючи, що кожен прожитий ним день є десятиріччям.  І щодня писатиме  листи  Богу. “Життя – дивний дар. Спочатку ми його переоцінюємо: вважаємо, що отримали у вічне користування. Потім недооцінюємо, вважаючи його надто коротким і недосконалим, і мало не готові від нього відмовитися. Врешті, усвідомлюємо, що це був зовсім не дар, а кредит. І тоді намагаємося його заслужити”, — пише Оскар Богові…