Найцінніший український культурний експорт, колектив “ДахаБраха”, що поєднує народні мелодії зі світлим майбутнім, багато подорожує. Донедавна їхній географічний кейс включав 33 країни, але віднедавна він суттєво розширився: учасниці гурту Ніна Гаренецька, Олена Цибульська, Ірина Коваленко і єдиний чоловік Марко Галаневич вперше виступили у Канаді, Америці, Чилі, Перу, Аргентині, Індонезії,  і не вперше – в Австралії, Новій Зеландії, Італії, Бельгії та Німеччині. Три жінки й один чоловік відкрили Україну для сотень тисяч людей…

Жоден український гурт не представляє нашу культуру світові так вишукано й колоритно, як “ДахаБраха”. Ними варто пишатись, тож розкажіть про них вашим друзям, батькам, дітям і всім-всім-всім…

У жарті про “ДахуБраху” як дівок без “даху” – себто цілковито “обезбашених”, є лише частина правди. Бо “Дах” у них все-таки є! Ще й який… Доля українського етногурту “ДахаБраха” нетипова для української сцени. Проект, що починався як частина київського експериментального театру “Дах” під керівництвом режисера Влада Троїцького, за майже десятиліття сценічного життя виріс у самобутню музичну одиницю, тепер відому далеко за межами батьківщини.

Ця четвірка працює в складному артистичному етно, коли учасники поперемінно грають на різного розміру барабанах, віолончелі, акордеоні, синтезаторі і ще десятку народних інструментів.

Глядачів, яких на концертах українців налічується іноді десятки тисяч, приваблюють незвичайні ритми їхньої музики, заснованої на зібраних в етнографічних експедиціях піснях, а також екстравагантний зовнішній вигляд. Традиційні вишиванки та шаровари, нещадно експлуатовані багатьма етноколективами меншого калібру, для “ДахаБраха” неприйнятні: сценічний образ музикантів продуманий до дрібниць і включає незвичайні шапки і сукні із запозиченими з національних костюмів різних регіонів України деталями.

У гурті, що складається з трьох дівчат й одного хлопця, немає головних і другорядних ролей. Як у створенні, так і у виконанні музики всі рівні. А от говорити від імені колективу воліє все ж єдиний чоловік – Марко Галаневич — офіційний “спікер” гурту, філолог за освітою.

— Скільки концертів на місяць ви даєте?

— По-моєму, цього літа ми лише 12 днів були вдома. Решту часу – у роз’їздах. Порахувати важко, але я думаю, що концертів 30-35 за літо, може, більше…

— Буває так, що берете з собою на гастролі родини?

— За 11 років тільки одного разу ми всі поїхали із сім’ями у Францію – влітку 2014 року, і це було класно, майже відпочинок. Головне, що ти з рідними людьми, з дитиною, з дружиною. Хочемо повторити. Дівчата кілька разів запрошували своїх чоловіків.

А ось “ДахДотерз” (ще один музичний проект театру “Дах”, про який розповімо далі, — авт.) так досить часто їздить — циганськими таборами, з малими дітьми.

— Ви, коли починали, уявляли, що станете затребувані за кордоном?

— Ні, принаймні у мене особисто ніяких планів чогось такого досягти не було. Ми починали робити музику до спектаклів. Потім це стало захоплювати. Тепер це цікаво всьому світу, і ми неймовірно раді, що можемо нести якусь позитивну звістку. Як сказав Юра Хусточка, екс-басист “Океану Ельзи” (він зараз живе і працює в Парижі), ви, мовляв, класні тим, що показуєте світові Україну набагато кращою, ніж вона є. Це начебто великий плюс нам, але з домішкою гіркоти, звичайно.

— Як закордонна публіка на вас реагує?

— Ми починаємо часто з тиші, коли люди взагалі не розуміють, хто це і що це. Але закінчуємо концерт уже друзями… Дуже дивно було на великому фестивалі Ethnosur в Іспанії – вся площа була заповнена, це десь 10-15 тисяч, і там була просто величезна кількість людей, які співали наші пісні. Дуже несподівано.

— Українські олігархи і депутати на приватні вечірки кличуть?

— Тривалий час ми намагалися дистанціюватися від політики взагалі. Тому такі запрошення іноді надходять, але, звичайно, не до кожного українського політика ми поїдемо.