Неймовірна, майже епохальна подія сталася у тернопільському судочинстві: місцева суддя програла справу в місцевому суді! І ця «служителька» Феміди — не хто інший, як сумнозвісна суддя Господарського суду Тернопільської області Марія Стадник. Сталося таке диво, безперечно, завдяки початку судової реформи. Наперекір «залізобетонним» негласним суддівським правилам «своїх не здавати» суддя Тернопільського міськрайонного суду Віктор Дзюбич проявив принциповість, порядність та чесність і ухвалив рішення на користь простої тернополянки, а не своєї «колеги»! Таким сміливим рішенням суддя додав неабиякої віри у те, що судова реформа обов’язково піде!

Марія Семенівна доводила в суді, нібито їй належить гараж, який насправді нахабно самовільно привласнила. Судова тяганина тривала довгих 9 років! Пані Стадник по-гестапівськи (судді знають!) все «рішала» на місцях, натомість суди вищої інстанції скасовували рішення тернопільських судів. Та нахабна позивачка в мантії знову й знову по колу просувала свою справу. При цьому «поважна» суддя приходила на засідання без жодних документів на гараж, аргументувала лише авторитарним: «Мені належить!» Такі ось у нас горе-судді, що уявляють себе всевладними богами. Гнати їх чимскоріш, і відразу — за ґрати!

Суддівське рейдерство

Захоплення чужого гаража суддівсько-прокурорською родиною Стадників (чоловік Марії Семенівни Олег Богданович — суддя Апеляційного суду Тернопільської області, а один із синів — прокурор) не що інше, як рейдерство. У 2005 році ця скандальна сімейка за кошти з Держбюджету отримала комфортабельну чотирикімнатну квартиру на проспекті Степана Бандери. Відомо, що спритна Марія Семенівна ще й «вибила» через «свій» суд понад 10 тис. доларів на ремонт, хоча раніше зобов’язувалася навіть поштукатурити житло за власні кошти (в архіві суду є такий документ із зборів колективу). Але й цього для клану Стадників виявилося замало, і вони кинули оком на гаражі, які неподалік будинку були зведені для мешканців. Поки тривав продаж гаражів, суддівська родина попросила потримати якийсь час в одному із них автомобіль, взяла ключ від замка, але так і не повернула донині. На той час гараж коштував близько 3 тис. доларів і небідна родина могла запросто його купити, але ж судді не звикли платити, тому почали вимагати задарма через суд. У багаторічний судовий процес Стадники втягнули фірму-забудовника ТІЗ «Добробуд», спортклуб «Смок», законних власників, які чесно придбали даний гараж, міське управління юстиції, нотаріуса…

Гараж — це комірчина? 

Чи не найбільше «пекельних» суддівських кіл через ненаситних Стадників довелося пройти забудовнику — ТІЗ «Добробуд». Марія Семенівна чомусь вирішила, що гараж, який за 25-30 м від будинку, — це невід’ємна від її квартири… комірчина. Повний абсурд! Але для судді, яка звикла повертати закон, немов дишло, у потрібний бік, це ще й який «аргумент» для судоблуддя.

— Наша компанія укладала угоду на квартиру, у якій нині мешкають Стадники, з пайовиком — Арбітражним судом області (нині — Господарський суд Тернопільської області), а не особисто з родиною, тому подання на нас до суду — повне безглуздя, — наголошує директор ТІЗ «Добробуд» Віталій Смакоуз. — У грудні 2000-го року, за розпорядженням голови ТОДА, нам була передана незавершена двоповерхова споруда-довгобуд на просп.
С. Бандери, 66а (нині № буд.81-а). На той час управлінням ЖКГ, яке було замовником будинку, було укладено кілька угод про пайову частку з різними організаціями, у тому числі й з Арбітражним судом. Як новий замовник «Добробуд» зобов’язався збудувати пайовикам житло, було переукладено відповідні угоди. Господарський суд перерахував управлінню ЖКГ 81690 грн. для виділення чотирикімнатної квартири площею 127 кв. м. Утім, будинок через неналежний стан довелося перепланувати за сучасними стандартами, тому площа квартир дещо змінилася. Виникла й розбіжність у помешканні для Господарського суду: за новим проектом площа квартири склала 108 кв.м. Через це у 2001-ому році ми переуклали угоду із судом і повернули пайовику різницю вартості житла. Суд підтвердив письмово, що зобов’язання виконані і що до нас нема претензій. Будинок був зданий в експлуатацію у березні 2004-го. «Добробуд» подав документи до міської ради і 21.03.2005 року виконавчий комітет прийняв рішення про оформлення права власності за пайовиками. Квартиру №32 було передано Господарському суду. Згодом ми дізналися, що її надали судді Марії Стадник. До нас не було жодних претензій, але через два роки, в липні 2007-го, Марія Семенівна раптом звернулася до суду з проханням визнати за нею гараж №39. У позові написала, що мова йде про нежитлове приміщення — комірчину, яка нібито є невід’ємною частиною її квартири. Відтоді, ось уже дев’ять (!!!) років, триває судовий процес. І це при тому, що є законний власник гаража, який оскаржив дії Стадників у суді. Справа дійшла до Вищого спеціалізованого суду України, який відхилив касаційну скаргу Марії Стадник, оскільки вона не надала жодних доказів щодо набуття права власності на гараж.

Брехня у декларації Стадників

Судової тяганини через гараж взагалі не повинно було бути, якби суд першої інстанції елементарно прочитав Закон «Про судоустрій та статус суддів», де чітко зазначено, що судді мають право тільки на житло (службове) за державні кошти. А гараж — це вже, даруйте, «вибади» Марії Семенівни. Ну, а й справді, що мала робити «бідна» суддя, коли не було де прихистити яхту (!) — тому й захопила чужий гараж. Та найцікавіше, що «жриця» Феміди та її чоловік вписали у свої майнові декларації… захоплений рейдерським способом гараж! Стверджують, що кожен володіє ¼  гаража, інші дві частки самовільно «розписали» на своїх синів. Та що найважливіше: у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не вказано, що Марія Стадник та її чоловік мають у власності гараж, а це — несумісність між поданими деклараціями та реєстром, що є грубим порушенням закону. Для комісії, яка буде проводити переатестацію суддів, такі декларації з «помилками» — більш ніж підстава «попросити» їх звільнити суддівські крісла.

До речі, у своїй декларації Марія Семенівна вказує, що вона та її рідні володіють двома квартирами у Тернополі, земельною ділянкою у селі Білоскірка, що неподалік обласного центру, автомобілями Mitsubishi Lancer та Chevrolet Lacetti, вітрильним моторним судном «Фофон», двома автомобільними причепами і мотоциклом Honda Steed. Та це, як подейкують, лише вершина набутого «непосильним трудом» матеріального айсберга — є ще й недекларовані, записані на сватів-кумів, маєтки. Так, за чутками, у карпатському селі Татарів, що біля міста Яремче, Стадники звели садибу, де нині приймають за чималі гроші туристів. На кого зареєстрована садиба, — наразі не відомо, але місцеві гуцули знають про «поважних» тернопільських сусідів, серед яких, зокрема, крім Марії Семенівни, суддя Апеляційного суду з Тернополя та депутатка міської ради…

Нинішня законна власниця гаража, тернополянка, яка придбала його кілька років тому, зітхає з полегшенням, що нарешті закінчилася судова тяганина, хоча розуміє, що Марія Семенівна так просто не відступить. Коли жінка згадує про Стадників, то ледве стримує емоції — чимало здоров’я і сил потрачено через них. «Таких нахабних і непорядних людей, як Стадники, я в житті не зустрічала…» — зізнається.

А тим часом Марія Семенівна навіть не думає схаменутися і чемно повернути ключі від чужого майна. Розповідають, нещодавно вона репетувала у дворі, що кістьми ляже, але не звільнить гаража. Звичайно, цікаво було б подивитися, як «Судова Русалка» триматиме оборону гаража, коли виконавча служба прийде «вимітати» її звідти. Але це ще попереду! Наразі у Марії Семенівни набагато більший клопіт — за всяку ціну втриматися у суддівському кріслі, яке вже давно розхиталося під нею. Та цього разу, віримо, їй не допоможуть ні єхидне личко, ні гестапівський тон, ані навіть світлини із зони АТО, куди суддя з’їздила «для галочки», щоб уникнути люстрації, і навіть зробила лицемірну фотосесію в камуфляжі. Судова реформа власне й для того, щоб для таких горе-суддів був єдиний вердикт: лю-стра-ці-я!!!