Відомий педагог, краєзнавець, історик та громадський діяч відійшов у кращі світи 9 жовтня. 90-річного Богдана Петровича спіткала безглузда смерть — переходив через колію і потрапив під колеса потяга. Йому відтяло руку і ногу… Фатальний перехід через колію, що на вулиці Стадникової,  пан Головин долав щодня по кілька разів, адже мешкав неподалік у приватному секторі. На жаль, той перехід став його переходом у вічність… Богдан Петрович, попри поважний вік, був при чудовому здоров’ї та світлій пам’яті, невтомно трудився і мав ще чимало планів…

Сьогодні, 12 жовтня, Богдана Головина проведуть в останню путь. Поховають славного тернополянина на Микулинецькому кладовищі. Та пам’ять про нього житиме у його книгах, публікаціях, дослідженнях. У його доробку понад 450 статей, нарисів, рецензій, розвідок про українських письменників, науковців, священиків, учасників ОУН-УПА, громадсько-політичних діячів, видав вісім книг (чотири — як укладач), серед них «Молода Просвіта» Тернопільщини» (1997), «Мученики та ісповідники Української церкви XX століття» (2000), «Нації незгасимий смолоскип» (2003), «Гроно вітань щиросердних» (2004). Активно долучився до написання Тернопільського енциклопедичного словника.  Богдан Петрович був почесним головою Тернопільського обласного всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, удостоєний звань заслуженого працівника освіти, почесного члена всеукраїнської «Просвіти» і християнського місійного товариства «Фундація духовного єднання України».

Як згадують нині товариші пана Головина, останнім часом він був надзвичайно піднесений, адже 6 вересня відсвяткував своє 90-річчя. Черговий життєвий рубіж і численні щирі вітання друзів із тієї нагоди додали йому ще більше сил. Богдан Петрович завжди кудись поспішав, завжди  ділився враженнями про нові дослідження. Не так давно заходив і до редакції «НОВОЇ…» — приносив запрошення на святкування ювілею, радів, немов дитина. Не забути його натхненних розповідей про славних діячів культури та релігії, вболівання за просвітянський рух на Тернопільщині.

— Неймовірно шкода, що за останні місяці ми втратили трьох істинно великих тернополян — Богдана Хаварівського, Андрія Клима та Богдана Головина. Вони були патріархами, на яких трималася багаторічна історія відродження України, зокрема, й нашого краю. Це були люди з великим авторитетом, багажем знань, люди з когорти Ігоря Герети, — каже голова правління Тернопільського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» Петро Шимків. — Богдан Головин — просвітянин з великої літери! У 90-их роках пішов на пенсію, тоді й поринув у процес відродження незалежності нашої держави і водночас всеціло присвятив себе просвітянській роботі. Те, що не зміг за радянських часів, надолужив за останні 30 років. Кредо його життя було служіння Україні. Вісім років очолював обласне об’єднання товариства «Просвіта». За каденції Головина наше товариство переживало свій розквіт, набуло величезного розгалуження осередків по області. Він був невгамовний у праці: десь відбувається концерт — сідає на електричку і вже там, відкривають пам’ятник — він перший поспішає, конференція чи якийсь захід далеко від Тернополя — їде, незважаючи ні на погоду, ні на обставини, ні на свій вік. За величезний вклад у розвиток просвітянського руху його нагороджено медаллю «Будівничий України».

Завдяки зусиллям Богдана Петровича маємо у Тернополі назви вулиць Громницького, Лучаківського, бульвар Просвіти, це він на зорі незалежності ініціював зміну старих тоталітарних назв вулиць. Головин був постійно в бігах, водночас — уважний і відповідальний, любив душевно поговорити, дотепно пожартувати. Коли заходила мова про здоров’я, жартував, що вживає вітамін С, і розшифровував: сальце, яйце і винце, тому й так довго живе! Досконало знав німецьку мову, тож коли трохи сердився, переходив на іноземну. Любив грати у шахи, його суперником часто був художник Ярослав Омелян, навіть того останнього дня вони ще зіграли партію… А ще Богдан Петрович вирізнявся надзвичайною пунктуальністю, мабуть, так був вишколений на роботах у Німеччині. Траплялося, запізнюся я на п’ять хвилин, а він показує на годинник і додає жартома своє «традиційне»: «У Тернополі три чоловіки запізнюються, у тому числі Шимків».

Богдан Петрович любив згадувати, як його звільнили з посади директора школи за те, що пішов колядувати. У душі він був великим педагогом, навіть стиль спілкування у нього був учительський: ставив запитання і відповідав на нього. А ще його неймовірна шляхетність, галантність! Він чи не єдиний у Тернополі зберігав традицію цілувати жінці руку.

Жив самотньо у своїй хатині за колією, його дружина Ірина померла кілька років тому. У них є дві доньки, троє онуків, правнук. Саме завдяки дружині Богдан Петрович заглибився у дослідження історії репресованої церкви. Пані Ірина походила зі священичого роду Кордубів. Коли у 90-их роках з’явився доступ до архівів, Головин взявся досліджувати історію дружининої родини, а потім почав збирати матеріали про їх соратників. Так і вийшла у світ дорога його серцю книга «Мученики та ісповідники Української церкви XX століття». Богдан Петрович співпрацював з місцевою єпархією УГКЦ, його добре знали покійний владика Михаїл Сабрига, нинішній митрополит Василій Семенюк. Останнім часом досліджував життя отця Хмільовського, на жаль, так і не встиг написати книгу… Ми обов’язково будемо продовжувати справу Богдана Петровича. Його світле ім’я назавжди у наших душах!