Фільм Тараса Химича “Жива” у Тернополі чекали довго. Уже відбулися прем’єри у Києві, Львові, Одесі, Чернівцях, а наші кінотеатри все мовчали… І от — сталося: з 8 грудня у “Сінема Сіті”, що у “Подолянах”, можна переглянути кінострічку про боротьбу УПА, яку було знято за реальними подіями… Час, на який назначили сеанси: 20-та і  23 вечора (а фактично — ночі), все ж залишає бажати кращого: на такі пізні сеанси прийти може далеко не кожен… Тим не менше, “Жива” у Тернополі чи не щодня збирає повні зали… 

В основі сюжету покладена реальна історія зв’язкової Української повстанської армії Анни Попович. Жінка дала згоду авторам на екранізацію своєї біографії і дуже чекала виходу стрічки… До прем’єри не дожила півтора року. Одна із найсильніших сцен фільму — кадр із 90-річною Анною Попович, яка тримає в руках портрет коханого «Довбуша», розстріляного МГБ…

“З Анною Попович, зв’язковою УПА на позивний «Рожа», познайомився 2012 року, — пригадує режисер стрічки Тарас Химич. —  Брав інтерв’ю для документалки «Хроніка Української повстанської армії 1942–1954». Після сибірських таборів їй заборонили повертатися в рідне Прикарпаття. Оселилась на Львівщині. З чоловіком познайомилась на засланні. Я його вже не застав. Жила сама. Через 10 років після повернення назбирала грошей і побудувала хату за своїм задумом. Це була її мрія. Селяни не любили Анну. Казали: «Зечка якась приїхала із Сибіру». Нижче ліктя не мала лівої руки, але вишивала. Місцеві робили їй неприємні речі. Водночас приходили по поради і позичати гроші. Ніхто її минулим не цікавився, навіть родина чоловіка. Коли раз на тиждень ми почали приїжджати до Анни з камерами, місцеві поступово зацікавилися нею. Історія Анни перевернула їм мозок. Ховало її уже все село…”