Оселитися у світі їх авторки — світі, де “пробудився он ранок і забрався у гори”, “зайчики сонця вже стрибають в повітрі”, “землі все вклоняються сині дзвіночки”, “кличуть вдаль білокрилі лелеки”. Авторка цих віршованих рядків зізнається: “Я не хочу іти стороною! Крокувати я хочу з життям! Хочу голосом буть, не луною! І не стогоном, і не виттям…”
Якщо справжність поета визначається своєрідністю голосу, то поезію тернополянки Ганни Людкевич не сплутаєш ні з чиєю. Уже з одного-однісінького вірша відчутно, що все у цій поезії — своє, особистісне, свій стиль, свій голос, своя система цінностей і поетичних прийомів. Враження найпрозорішої чистоти, найглибшої тиші і… початку світу. Тихі й неквапні, наче річка дитинства, мудрі, як день і вечір, чисті й сповідальні, як материнська сльоза… — такі її вірші. Така ж і їх авторка — безгранично і всепроникно мудра… Бог однаково щедро відміряв їй і таланту, і душі.
Ганна Людкевич — “друга мама” багатьох тернопільських діток: понад два десятки років жінка віддала роботі вихователя. “Робота ця дуже натхненна, — зізнається жінка. — Бувало, життя змушувало опанувати різні професії, навіть за кордоном на заробітках кілька років провела, проте нині не мислю себе без садочка, в якому радісно дзвенять дитячі голоси… Із дітьми щоразу мусиш бути іншою, відкриваєшся по-новому…
Вірші, які пишу у вільну хвилину (як нечасто вона випадає…) — це також діти. Адже народити вірша — це ніби дати світу нове життя… Коли людина пише вірші, з’являється відчуття струни, що починає грати… Вперше ця струна зазвучала в мені, коли я ще була школяркою, грає вона й дотепер. Коли нахлинають почуття, емоції, хочеться вилити їх на папері. Приводом до написання є стан душі, почуте слово, сюжет, підглянутий з життя… У мене є вірші на різну тематику, переваги немає абсолютно ні перед чим. Просто хочеться про щось писати. Просто не писати уже не можу…
На усі розпитування про таємниці поетичної “кухні” моя улюблена Ліна Костенко якось відповіла: “Вірші пишуть мене…” Думаю, вірші значно більше керують нами, аніж ми — ними… — каже пані Ганна. — Інколи дивлюсь на чистий аркуш і розумію, що нині цей вірш ще не народиться, хоча він десь уже бубнявіє всередині… Так, як ми чекаємо на появу дитини і не знаємо точно, коли вона народиться, так і з віршами — вони самі обирають час, коли з’явитися. Це дивовижне відчуття — коли серед щоденного гамору, клопотів і турбот десь усередині тихо зріють поетичні рядки…”
***
Для любові немає відстані,
Для любові немає межі,
Ти скажи, до якої відстані
І як довго ще плисти мені.
Щоб доплисти до твого берега,
Щоб доплисти до твої землі…
Бо розлука, неначе марево,
Розпустила крила свої.
Для любові немає границі,
Для любові роки не страшні,
Бо з роками вона, мов зірниця,
Загоряється в кожному дні.
Щоб зігріти проміннячком душу,
Осушити сльозину гірку,
Я до тебе долинути мушу
Через річку життєву стрімку.
У любові немає сумніву.
Недовіри в любові нема.
І безмежна любов, я думаю,
І для нас вона тільки одна.
***
Світанок
Глянь, на небі світанок
Вже малює узори.
Пробудився он ранок
І забрався у гори.
Глянь, он зайчики сонця,
Вже стрибають в повітрі.
Теплі промені ллються,
Такі ледве помітні.
Це світанок, від сонця,
Шле міцні поцілунки.
Зазирає в віконця,
Виклада візерунки.
То стрибне у водицю
То з струмком пожартує,
То роси йде напиться,
То на хмару чатує.
Хазяйнує світанок!
Забереться у мряку,
І вона, десь під ранок,
Вже тіка з переляку.
***
Для Мами
Хоч би як я не була далеко,
Від батьківської рідної хати,
Кличуть вдаль білокрилі лелеки,
Чую запах зеленої м’яти.
А ріку сповивають тумани,
Сонце стало над сонним ще гаєм.
Голос рідний я чую мами,
Бачу руки, що хліб подають до чаю.
І здається, що знов на світанку
Я виходжу із рідної хати.
Запах мальв ллється в груди так п’янко,
І всміхається вслід мені мати.
І щаслива біжу, серед трав я шовкових,
А в долині дзвенять десь веселі струмочки.
Я спиняюсь і слухаю їхні розмови,
А землі все вклоняються сині дзвіночки.
Я ромашки й дзвіночки зриваю,
Що шепочуть про вічність ночами,
І в букет їх складаю…
Для мами.
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: Ганна Людкевич, Тернопіль
