Народився 6 вересня 1964 р. на Дніпропетровщині. У 1980 р. з батьками повернувся на батьківщину матері на Тернопільщину. У 1985 р. поїхав на роботу до Якутії (РФ), де працював бригадиром автобусного парку. Там народилися донька Ольга та син В’ячеслав. У 1992 р. переїхали до Білокриниці Кременецького району. У 1997 р. виїхав з сім’єю до Італії, де народилася ще одна донька Анжела. У 2015 р. після загибелі 26-річного сина В’ячеслава, який був бійцем 80-ої окремої аеромобільної бригади, пішов добровольцем на фронт, де й досі воює у 5-ому батальйоні УДА на Донеччині.

– 2016-ий для мене прикметний тим, що люди стали мудрішими, почали розрізняти, хто є хто серед недополітиків, і це вселяє надію на те, що в Україні все буде добре. Добре і те, що нарешті в нас визнали добровольців і прирівняли їх до учасників бойових дій. Я також отримав статус УБД, а разом з тим й усі передбачені пільги. Тепер уже неможливо «заглушити» добровольчий рух і добровольців, які ризикують життям за країну, а не за владу. Це свідчення неабиякого рівня громадянської свідомості і розвитку громадянського суспільства.

У сім’ї мною пишаються, бо воюю заради того, щоб їм спокійно жилося. І воюємо ми так добре, що люди забули, що в країні війна. А це те, чого ми найбільше прагнемо, – щоб наші рідні почувалися в безпеці.