На кілька днів йому вдалося заїхати додому у відпустку. Утім, через ескалацію воєнного конфлікту на Донбасі хлопець не має спокою, адже там гинуть його побратими. Трохи підлікує ногу — і знову в Авдіївку. «На фронті нестрашно, страшно вдома дивитися новини і не могти нічого змінити», — каже наш Володя, зголосившись про нинішні події в Авдіївці розповісти «НОВІЙ…»  

Боляче, коли гинуть побратими…

Про відому авдіївську промзону Володя Кушнір знає все, бо як розвідник 72-ої механізованої бригади пройшов там кожну стежку. Авдіївка прикриває доступ до околиць Донецька, Ясинуватої та Горлівки, а тому окупанти бояться відступити навіть на кілька метрів, бо це ускладнить оборону ключових для них міст. Щодо політичної причини загострення боїв, то боєць небагатослівний, каже лише, що виконує свій громадянський обов’язок, а під «градами» — не до політики. Отож, такі молоді патріоти, як Володя, нині тримають оборону Авдіївки, де Путін кинув виклик Трампу, аби перевірити, який політичний курс обере американський президент щодо війни в Україні.

— На війну я пішов добровольцем у лютому 2016-го, підписавши контракт зі ЗСУ. Перед тим двічі приходив до військкомату, але мені відмовляли, а на третій раз таки взяли, — розповідає Володя. — Пройшов двомісячні навчання і мене направили у 72-гу механізовану бригаду в Білу Церкву, а потім — до Авдіївки. Про своє рішення навіть не казав батькам, вони думали, що я в училищі, та я перевівся на заочну форму і поїхав на Схід. Зізнався вже, коли був у промзоні в Авдіївці. «Що це за звуки?» — здивувалася мама, почувши у слухавці постріли. Довелося розказати. У нашій бригаді я — єдиний із Тернопільщини, ще є два хлопці зі Львова та один з Івано-Франківська.

Коли приїхав додому, мама не могла натішитися, нині доглядає за мною, як за малою дитиною. У перші дні я не виходив з дому, зривався у сні, шукав автомат… Після стрілянини лякає тиша, якось увечері ішов Тернополем, то мною аж тіпало. Батьки бояться мене відпускати на Схід, але треба повертатися, бо там мої побратими. Боляче чути про загибель хлопців… Ми втратили заступника командира батальйону Андрія Кизила, іншого побратима розірвало в промзоні…

«Ти што здєсь забил?»

Уже більше тижня не припиняються запеклі бої біля Авдіївки. Місто опинилося на межі гуманітарної катастрофи, оскільки у житлових кварталах не було електрики, води та зв’язку. Нині потрохи віднов-
люють життєдіяльність міста, розвозять місцевим мешканцям продукти харчування і теплі речі.

— Наші військові й раніше забезпечували місцеве населення харчами. Торік містом можна було спокійно ходити, діти відвідували школи, садочки, а після різдвяних свят там стало гаряче, — каже Володя. — Місцеве населення нас сприймає по-різному. «Ти што здєсь забил?» — закидає дехто із докором. Водночас чимало людей ставляться до нас позитивно, цікавляться, чи ми не замерзли, чи не голодні. Якось я забув у магазині карточку, то продавець згодом чемно повернула мені. Найбільше дивує, коли бачу на вулиці здорових міцних чоловіків, яким байдуже до того, що відбувається у їхньому місті, а вони мали б разом із нами захищати свій край і свої оселі. На жаль, там багато несвідомих громадян. Між тим передові позиції сепаратистів знаходяться лише за 30 метрів від нашого крайнього блокпосту, наступні — десь за кілометр. Якщо раніше вони накривали нас вогнем із 120- та 150-міліметрових мінометів та важкої артилерії, то тепер гатять із «градів». Після новорічно-різдвяних свят сепаратисти провели ротацію, їхні позиції нині тримають нові найманці, в яких повно зброї. Є серед них і місцеві чоловіки. Наша сторона ініціює встановлення лінії розмежування в напрямку Донецька, щоб перевіряти транспортні перевезення. Знаємо, що на Донбасі нині тривають акції економічної блокади — перекриття залізничних гілок. Вірю, що ми переможемо у цій запеклій війні проти агресорів і внутрішніх зрадників. У мене контракт до кінця особливого періоду, але я планую й далі продовжити військову службу, щоб захищати Україну.