Півтора року тому Яринка розповідала нам про свою сім’ю, захоплення декупажем, що переросло у професійне заняття, і навіть поділилася рецептом фірмового пляцка, яким у її виконанні обожнюють смакувати домашні. Здавалося б, зовсім небагато — півтора року, та за цей час у родині Затонських відбулися суттєві зміни: торік у жовтні Ярина та Андрій відкрили творчу крамницю «Handmade story», а у грудні у них народився третій синочок — Андрійко-молодший. Саме про це наша нинішня розмова із Яриною Затонською.

Про крамничку

Декупажем Ярина Затонська займається уже понад шість років. Цікавість дізнатися про цю техніку та освоїти її стала захопленням, поступово майстерність відточувалася, почали з’являтися замовлення, згодом їх ставало все більше. Так хобі переросло в роботу.

— Коли в хаті зібралося матеріалів, заготовок та усього іншого для роботи уже занадто багато, я вирішила, що настав час розділити дім та своє хобі і потрібно відкривати свою крамничку, — розповідає Ярина. — Почала активно до цього готуватися: шукати приміщення для оренди, міркувати над його дизайном та наповненням і тут… дізналася, що вагітна. Спочатку вагалася, чи зможу поєднати вагітність і працю над крамничкою, але я так мріяла про неї, що вирішила ризикнути!

Ризикнула — і впоралася! Звичайно, при активній допомозі рідних, передусім чоловіка та сестри. Так, у жовтні на «Дружбі», на Мазепи, 3, (навпроти банку «Львів») з’явилася творча крамниця «Handmade story».

Про назву

— Чому творча крамниця? Слово «магазин» я не люблю, — зізнається Ярина, — а «майстерня» нині використовують більш ніж достатньо. А назву «Handmade story» придумав чоловік ще десь років чотири тому, коли ми створювали сайт. Свої вироби я маркую логотипом «Yaryna decou», але у нашій крамниці є також вироби інших майстрів, які приносять їх під реалізацію, тож ми подумали, що називати крамницю так, як мій логотип, буде стосовно них некоректно. Чому ж таки «Handmade story»? Хендмейд — це зрозуміло: ручна робота, вироби, створені руками,  до чого тут історія? Задумка була така, що кожна річ у нашій крамничці має свою історію. Так і є насправді: кожен майстер робить ту чи іншу річ у якийсь період свого життя, ця річ у нього виходить єдина і неповторна. Наприклад, у нас є ляльки, вони ніби всі однакові, але кожна відрізняється: чи то сукнею, чи мереживом, чи очі по-іншому намальовані. Коли у мене замовляють той чи інший виріб, я завжди попереджаю, що на 100% повторити його неможливо. «Handmade story» — це вироби з історіями, це унікальні, оригінальні та ексклюзивні роботи тернопільських майстрів.

Про майстер-класи

Ви помітили, що впродовж останнього часу не лише діти, а й багато дорослих почали відвідувати найрізноманітніші тренінги, навчання, майстер-класи? Мабуть, через тривалу напружену ситуацію в Україні люди таким чином хочуть трохи розслабитися, позбутися стресу. А окрім того — і освоїти якусь нову справу, адже зайвих вмінь не буває. Тож і у «Handmade story» хтось приходить просто за подарунком,  а хтось — на майстер-клас.

— Мета приходу сюди теж різна, — каже Ярина. — Дехто приходить, щоб просто відпочити, а хтось — щоб навчитися. Так, були у нас жінки, які кілька разів відвідували майстер-класи, а тепер уже самі роблять чудові речі, а у нас купують тільки матеріали: заготовки, фарби, пензлики, серветки. Я нічого не приховую, не маю жодних таємниць. На майстер-класах ділюся з людьми всім тим, чого сама навчилася впродовж шести років. І приємно, що наші майстер-класи людям подобаються, завжди усі йдуть від нас у піднесеному настрої. Скажімо, нещодавно одна тернополянка влаштувала для подруг оригінальне святкування свого дня народження — запросила їх на майстер-клас з виготовлення шкатулки у техніці декупаж. Накрила для них фуршет, а потім кожна зробила для себе шкатулочку. Подруги були дуже здивовані і надзвичайно задоволені.

Додамо, що в ціну майстер-класу входять заготовка, всі додаткові матеріали і власне навчання майстра.

Про пологи

Ярина зізнається, що проводити майстер-класи і для дорослих, і для дітей вона просто обожнює! Як же інакше пояснити, що в п’ятницю, 9 грудня, вона ще проводила майстер-клас, а 10 грудня уже поїхала у пологовий по синочка?

— Я не відчувала втоми, навпаки — мені було легше на роботі, в творчому процесі, з людьми.

Найбільше жінка хвилювалася, щоб під час пологів поруч з нею був чоловік. Тернопільський гурт «Акорд», у складі якого Андрій, того року багато гастролював — хлопці співали в Іспанії, Італії, у Ватикані, а на той час, коли мала народжувати Яринка, планували їхати до Польщі.

— Але, як кажуть, Бог усім керує: в останній момент щось не вийшло і концерт відмінили. Андрій був зі мною і я дуже раділа тому, що все склалося так, як я хотіла. Так, я прихильниця партнерських пологів, тому що особисто мені легше, коли у цей час чоловік біля мене. Водночас вважаю, що ті чоловіки, які присутні при пологах, дуже відважні, — сміється Ярина. — Але вони насправді — велика поміч: треба щось подати, допомогти або ж просто заспокоїти…

Про дітей

Ім’я хлопчикові підбирали дуже довго і вже визначили, яке саме має бути, та синочок народився незадовго перед святом Андрія, тож вирішили, що в сім’ї буде не тільки Андрій-старший, а й Андрійко-молодший. Старші діти — Матвійко, якому у травні виповниться шість років, та чотирирічна Улянка — прийняли братика з величезною любов’ю.

— Матвійко дуже ревнував мене, коли народилася Улянка, — пригадує Ярина. — Коли я повернулася з пологового, він навіть три дні не розмовляв зі мною, образився. Тепер картина зовсім інша: діти постійно біля Андрійка, хочуть обіймати його, цілувати, брати на руки, тож треба постійно пильнувати, бо ж ще маленькі.

На запитання, як вона все встигає — і доглядати за трьома дітками, і підтримувати творчу атмосферу у крамничці, Ярина знизує плечима і усміхається:

— Мені подобається те, що я роблю, я отримую від цього задоволення. Можливо, секрет у цьому. Хоча насправді я не встигаю зробити все, що планую і що хотіла б встигнути. Але стараюся, допомагають чоловік, мама. На щастя, Андрійко не дуже вередливий. А у ті дні, коли діти ходять в садочок, взагалі набагато легше. Так, я прихильник того, щоб діти ходили в садочок, адже в садочку дитина соціалізується, стає комунікабельною,  спілкується з іншими людьми, а не тільки з рідними, тобто вчиться поводитися в суспільстві.

— Знаєте, треба приймати все, що дає Господь, — додає Яринка, — а дітей особливо, бо це велике благословення. Нас троє сестер в сім’ї і я завжди цьому раділа, бо тепер це найрідніші для мене люди. Я маю до кого піти в гості і в кого попросити допомоги, є з ким зібратися в великому сімейному колі: батьки, сестри з сім’ями, багато діточок. В цьому і є щастя! Що ти не один у цьому світі. І тепер своїх дітей вчитиму любити один одного.