Після жорстокої різанини медики ледве врятували його. 14 лютого, після вистави «Летюча миша», за лаштунками театру розігралася кривава драма: актор Віталій Зубченко накинувся з ножем на свого близького друга Андрія Гурневича. Перебуваючи під дією чи то наркотиків, чи алкоголю, актор завдав світлотехніку ножові поранення в ногу, а ще різанув ножем по шиї — за 2-3 мм до сонної артерії… Драма мало не закінчилася фатально. Лікарі усіма силами боролися за життя потерпілого. На щастя, все обійшлося. Нападник нині під домашнім арештом, після інциденту він жодного разу не зателефонував Андрієві, щоб вибачитися…  

«Ворогу не побажаю такого…»

— Не приходив, не телефонував… Я й не бачу в тому необхідності. Що він може сказати? Якось навідалася його мама, падала на коліна, але це теж не потрібно. Не збираюся йому вибачати, бо він хотів позбавити мене життя, залишити дружину вдовою, трирічну дитину — сиротою, — каже Андрій Гурневич. — Родина Віталія частково допомагає мені з лікуванням, адже медицина нині недешева. З реанімації мене перевели до хірургії, попереду ще тривале лікування. Рана на нозі дуже глибока, ніяк не гоїться, виникло ускладнення. Та найбільш небезпечним було поранення шиї. Лікар казав, що я народився у сорочці. Дякую медикам, що оперативно приїхали і надали мені допомогу, бо хтозна що могло б статися через значну крововтрату. В операційній я попросив загальний наркоз, прийшов до тями вже в реанімації, під апаратом штучного дихання — увесь в трубках, під крапельницею… Ворогу не побажаю таке пережити. А ще нині лікуюся у психотерапевта, бо переніс серйозний стрес, чотири доби взагалі не спав. Руки так трусилися, що коли хлопці з театру принесли мені кросворд, я не міг навіть кілька букв написати.

«Я прішол тєбя убівать…»

До того кривавого вечора Андрій та Віталій були близькими друзями, як то кажуть, нерозлийвода. Познайомилися багато років тому на радіо, де Андрій працював ведучим. Згодом Віталій переманив друга до театру, де їм обом було цікаво і комфортно працювати. До того ж чоловіки мешкають поряд, тому часто навідувались один до одного, разом їздили на риболовлю, на пікніки.

— Відбулася вистава, Віталій був на сцені, я — за пультом. Я дочекався, коли усі розійдуться, загасив світло у залі, спустився у «каптьорку», там уже нікого не було, колеги розійшлися по домівках, — пригадує Андрій. — Я закурив, як раптом зайшов Зубченко. Він був нетверезий. По очах було видно, що, крім алкоголю, вживав ще й «отруйні яблучка» — не раз доводилося бачити його в такому стані. В одній руці тримав ніж, в іншій — пляшку алкоголю.  «Андрюша, випьєм водкі», — сказав таким тоном, ніби прийшов прощатися. Мене насторожило, що говорив російською, це свідчило про крайній ступінь збудження. У мене промайнуло в голові, що або щось трапилося, або у нього «перебор». «Не приведи, Господи, хоче щось собі зробити», — подумав я. Знаю, що вони з дружиною у процесі розлучення. «Зуб, сідай, розказуй, що сталося?» — спробував розговорити його. Випили по чарці. Так повелося, що чоловіки за чаркою можуть один одному душу вилити. Але Віталій не випускав ножа із рук. «Я прішол тєбя убівать, но сначала ти мнє всьо раскажєшь…» — випалив у лоб, добре, що не в спину. «Іди проспися — ранок мудріший від вечора», — продовжив я. Віталик налив ще по чарці. Я думав, що спаде градус напруги, але ж ні… Хто б міг подумати, що найкращий друг захоче позбавити мене життя. «Что у тєбя с моєй женой?» — запитав він. Два місяці тому в нього почалася параноя: то казав, що за ним стежать спецслужби, то прослуховують його телефон, то вдома «жучки». Наговорював на колегу «по цеху», нібито той хоче відібрати у нього квартиру, ніби має стосунки з його дружиною… Розуміючи, що такий стан у нього від дії наркотиків, я пробував витягти його з того, але це було непросто. Його дружина теж зверталася до мене та інших наших колег по роботі з проханням допомогти Віталієві. Перехиливши келишок, він раптом накинувся на мене з ножем. Завдав ударів по ногах, різонув по шиї, та я якось вирвався і побіг до чергового. За якусь мить приїхали поліціянти й затримали його… Це був шок…  А якби йому щось збрело в голову і він вийшов посеред спектаклю на сцену і кинув вибухівку чи ще щось… У залі ж 680 осіб! Віталій небезпечний і нині. Хоча він і під домашнім арештом, але ж за ним не наглядають щохвилини. Неабияк хвилююся за своїх рідних…

Утік із психлікарні…

Актору Віталію Зубченку інкримінують ч. 1 ст.121 ККУ — умисне тяжке тілесне ушкодження, що карається позбавленням волі на термін від п’яти до восьми років. На час слідства суд прийняв доволі лояльну для Зубченка міру запобіжного заходу — домашній арешт. Відомо, що чоловік перебував на обліку в нарколога, незадовго до інциденту самовільно втік із лікарні. Після неприємної події актора звільнили з театру за прогули.

— Прикро, що так сталось, бо Віталій — талановитий актор, — зазначив директор Тернопільського обласного драматичного театру Борис Репка. — Він  часто грав у головних ролях, був відзначений на багатьох фестивалях, але мав давні проблеми зі здоров’ям. У студентські роки хотів перестрибнути дах будинку, впав і отримав складну травму голови. Ми бачили, що ця травма в осінньо-весняний період давала про себе знати, але не думали, що все зайде так серйозно. Після того, що сталося, ми зібрали збори трудового колективу, обговорили це питання: є острах працівників, кожен нині переживає за своє життя, бо не знаємо, як Зубченко може себе повести…

— Підозрюваного, який вчинив небезпечний злочин, суд відпустив під домашній арешт. Я цим обурений і звертався до прокуратури щодо апеляції, — зазначив керівник ГУНП України в Тернопільській області Олександр Богомол. — Про те, чи був актор під дією наркотиків, скажемо згодом, коли будуть висновки експертизи. Не маю права надавати конфіденційну інформацію про психічний стан підозрюваного, але здається, що він потребує уваги лікарів, його необхідно утримувати в слідчому ізоляторі — це було б найкраще рішення для стабілізації ситуації.

«НОВА…» хотіла взяти коментар з приводу інциденту в драмтеатрі й у Віталія Зубченка, однак усі його номери телефонів наразі відключені.