Сам я не є категоричним прихильником цієї ідеї, але все ж спробую визначити гіпотетичний склад збірної України за одним-єдиним критерієм, а саме: включу до нього тих, хто хоча б раз, за моєї пам’яті, давав інтерв’ю чи виступав на прес-конференціях українською мовою.

Розпочну, як ведеться, із тренерського штабу збірної. На роль головного тренера цілком підійшов би Мирон Маркевич, а в помічники йому можна було б відрядити Сергія Ковальця і Володимира Шарана. Ну, а начальником команди, який би заразом представляв її на прес-конференціях, міг би бути Віталій Кварцяний. Нудно на цих прес-конференціях вже точно не було б, і в цьому плані Віталій Володимирович дуже відрізняється від академічно-флегматичного Мирона Богдановича.

Місце стража воріт могли б зайняти Богдан Шуст із “Ворскли” або ж Артур Рудько з “Динамо”. Не варто скидати з рахунку і Юрія Паньківа зі “Сталі”, який колись захищав кольори тернопільської “Ниви”.

Фланги захисту можна було б довірити Артему Федецькому з “Дармштадта” і колишньому динамівцю, а нині футбольному “бомжу” Євгену Макаренку. Як варіант заміни – ще один представник “Динамо” Микола Морозюк. Центральну ланку оборони могли б скласти Володимир Чеснаков із “Ворскли”, його тезко Костевич з польського  “Лєха”, або ж, у випадку крайньої потреби, наш краянин Григорій Ярмаш із “Зорі”, який має досвід виступів за збірну часів О. Михайличенка. На підступах до основи – два представники іспанської Сегунди:  Іван Зотько (“Валенсія-2”) і Василь Кравець (“Луго”).

У півзахисті вибір україномовних виконавців куди багатший. Це, в першу чергу, легіонери: Роман Безус із бельгійського “Сент-Трюйдена” і Андрій Тотовицький з “Кортрейка” (теж бельгійського). Думаю, достойно виглядали б Валерій Федорчук з “Динамо”, Олег Голодюк, Павло Ксьонз та Ігор Худоб’як із “Карпат”. У разі необхідності могли б зіграти Андрій Ткачук з “Ворскли” і Олег Герасим’юк з “Волині”, Олександр Нойок з мінського “Динамо” і  Сергій Політило, якого нині занесло аж у казахський  “Окжетпес”.

З форвардами справа дещо складніша. Досі українську мову мені випала нагода чути лише з вуст динамівця Романа Яремчука, Миколи Сергійчука з “Олімпіка” і гравця “Ворскли” Олега Баранника, котрий зараз грає (теж на умовах оренди) за першоліговий “Гірник-Спорт”.

Не надто вражаючий склад? Що ж, доведеться покопирсатися в пам’яті… Так, пригадую, був випадок, коли Андрій Ярмоленко у Львові запитав якогось хлопчика, чи збирається той прийти на футбол. Запитав чистою українською мовою, чого я ні до того, ні після того від нього не чув. А ще в одній телепередачі, пригадую, Іван Петряк перекинувся кількома українськими словами зі своєю шкільною вчителькою…

Чи була б складена мною українська команда конкурентоспроможною? Питання риторичне, оскільки в такому складі вона навряд чи колись зіграє. Може, й шкода…

Ігор Дуда