Але результат вартий затрачених зусиль:  мистецьки виплетені прикраси і дерева з бісеру, схожі на кольорову річку, що мерехтять і сміються узорами, відкриваючи нам дивовижну магію бісероплетіння…

А тепер уявіть, що така краса з’являється з-під рук 88-річної (!) бабусі…  

Бабусин «сад»… із бісерних дерев

 У Стефанії Гамалевич, що з села Мильно Зборівського району, весь двір від ранньої весни і до пізньої осені потопає у квітах. Але нині мова не про те, що надворі, — про те, що у хаті… Там теж — море квітів. З бісеру! Результат копіткої бабусиної роботи. Десятки філігранно виплетених бісерних дерев різних кольорів та конфігурацій, кожен листок та пелюстка яких аж блищать і переливаються на сонці…  За кілька років занять таким рукоділлям рахунок бісерних дерев, що вийшли з-під рук бабці Стефи, пішов уже не на десятки — на сотні! А захоплення бісероплетінням бабуся перейняла від… онучки Софії!

— Наша бабуся — майстриня на всі руки, — розповідає Софія Залецька. — І шити, і вишивати, і плести спицями та гачком — на усе вона мастак! Ці вміння бабця  Стефа передала і своїм дітям, і онукам. Я ж, у свою чергу, заохотила її до бісероплетіння…

Річ у тім, що я зацікавилася бісероплетінням, ще будучи школяркою, і займаюся ним ще з підліткового віку… Свого часу навіть, беручи участь зі своїми бісерними роботами у всеукраїнському фестивалі,  виграла путівку в “Артек”…    Робила з бісеру і картини, і прикраси-силянки, і ґердани, і дерева. Моя дипломна робота у Тернопільському педагогічному університеті, де навчаюся на спеціальності “образотворче мистецтво” — виготовлена з бісеру так звана лемківська криза — великий комірець, який починався на шиї і покривав плечі жінки. Для наших пра-прабабусь це була найцінніша прикраса, яку одягали для найурочистіших подій і яка могла коштувати навіть, як пара волів!  Таку незвичайну прикрасу, буває, плетуть і  півроку, я ж за допомогою свого наукового керівника упоралася за два місяці… Нині ця лемківська краса – у тернопільському музеї “Лемківщина”…

І поганий зір не на заваді

Звичайно ж, працюючи з бісером і приїжджаючи на вихідні до бабусі у село, своє плетіння я теж брала з собою… Так бабуся придивлялася до моєї роботи, а тоді спробувала раз-другий, і сама до бісеру пристрастилася… І хоча вже й поважний вік дається взнаки, і очі підводять (у Стефанії Миколаївни лише 20% зору — авт.), улюбленої справи бабуня не полишає. Вишивати і плести уже не бачить, а бісеру не полишає, каже, призвичаїлась: пальці самі нанизують намистинки, а на процес уже можна не дивитися, настільки пальці вже його відчувають…

Своє перше деревце, пригадує Стефанія Миколаївна, “вирощувала” з бісеру кілька тижнів. Скласти дерево з бісеру — тільки з першого погляду видається, що все дуже просто. Насправді ж ця робота потребує наполегливості, концентрації уваги, сили волі. На один, хай навіть невеличкий виріб, іде кілька метрів дроту, кілька кілограмів бісеру і багато годин праці…  “Скільки вже дерев я зробила, а двох однакових ніколи не виходило, – каже пані Стефа. – Навіть якщо поставити переді мною моє ж дерево і попросити зробити таке саме один до одного, не вийде – намистини вдруге так само не складуться…”

Бісероплетіння — процес дуже захоплюючий і творчий, але він потребує від виконавця терпіння, посидючості та вміння зосереджуватися на дрібницях. Зате результат буде довгі роки радувати своєю красою і неповторністю.

Дерева, виготовлені з бісеру, бабця Стефа охоче роздаровує – каже, приємно, що її праця тішить око, а когось надихає і собі навчитися майструвати таку ж красу…  Вона ж сама, коли тільки видасться вільна хвилинка, відразу ж тягнеться до мішечка з бісером.. “Це так захоплює, — зізнається Стефанія Миколаївна, — що й не помічаю, як минає день. І не дочекаюся наступного ранку, аби взяти в руки бісер, голку і нитку…”