Як би це не було банально, але Україна — таки країна вишивок. І тому, здавалося б, не дивина знайти у Тернополі творчу особистість, котра займається цим одвічним мистецтвом. Проте героїня нинішньої публікації «НОВОЇ…» — дівчина особлива. Адже тернополянка Майя Юркевич вишиває не будь-що, а… свої мрії! А мріє вона, аби якомога більше людей пізнали світ української вишивки — її орнаментальне багатство,   дивовижну пісню барв і кольорів, неповторну музику натхнення… Для цього дівчина разом із вишивальницями-однодумицями Вікторією Кривоніс та Ларисою Овчарук заснувала Школу борщівської народної сорочки, де з усіма охочими щедро діляться таємницями прадавнього мистецтва.

— Ми поставили собі за мету відроджувати автентичну українську вишивку, — зазначає Майя. — Опановуємо різноманітні борщівські техніки, вдосконалюємо свої вміння, обмінюємося досвідом… Інтерес до вишивання нині з’являється у багатьох людей, на заняття приходять і молоді дівчата, і жінки старшого віку, навіть деякі чоловіки цікавляться… Нині нас часто запрошують проводити майстер-класи у Києві та Львові, а на заняття у Тернополі публіка з’їжджається з багатьох сусідніх міст, навіть зі Львова та Надвірної!

Картини, «намальовані» ниткою й голкою

 — Людина, яка вишиває —  це художник, який не користується фарбою та пензликом, а творить свої картини за допомогою голки та ниток, —  каже Майя.  — І мистецтво вишивки підвладне усім, кому вистачає терпіння та натхнення  «малювати» на полотні дивовижні картини…

За освітою Майя – соціальний працівник, але встигла спробувала себе у багатьох іпостасях: і у викладацькій діяльності, і в журналістиці, і в сфері маркетингу. Незмінним залишалося одне: прийшовши додому з роботи, традиційно бралася за голку й полотно…  В арсеналі робіт дівчини — і вишивані картини, і ікони, і роботи з бісеру, і навіть… вишиті туфлі, а в арсеналі її вмінь — не лише традиційне вишиття хрестиком, а й бісером, мережкою, низинкою, гладдю і кількома десятками унікальних швів та технік…

— Скажімо, тільки технік борщівської вишивки є понад півсотні, —зазначає дівчина. — Борщівський верхоплут, колодки, що вважалися втраченими,  шов «битим»,  набирування, критський шов, кафасор… Уже самі їх назви — немов лист із минулого… Вперше побачивши автентичні борщівські вишиванки, я не могла відвести від них очей: це ж просто рукотворне диво!

Знаєте, як виглядає сорочка, на яку тільки полотно з конопель два роки робили? А як жива! Бо не лише зберігає історію життя, на ній вишита уся доля її господині…   Так само, як «кожне сільце має своє слівце», — кожен регіон, ба більше, кожне село вирізняється своєю вишивкою, своїм кольором, неповторною символікою, яку так цікаво розшифровувати…

Для мене вишиванка — це приналежність українській культурі і народу. Один із дарів, нам, українцям, Богом даний, тому ми повинні зберігати, продовжувати та поширювати це мистецтво. Бо воно і є наша історія. Історія на полотні і на тканині, яку творили майстерні руки та безмежне терпіння і натхнення вишивальниць.

Борщівська вишивка — унікальна, такої немає ніде більше ні в Україні, ні у світі. Канадська художниця українського походження Дарія Гуляк-Кільчицька навіть своєрідно «канонізувала» її, намалювавши ікону Борщівської Матері Божої. На ній Богородиця — у борщівській вишиванці з традиційним «зашитим» чорним рукавом…

Вирізняє борщівську вишивку з-поміж усіх інших і незвичайна кольорова гама. Про безцінне чорне вишиття навіть легенду створено. Мовляв, колись давно татарська орда напала на місцеві села і знищила майже всіх чоловіків, а молодих дівчат і жінок забрала в полон. Ті ж, які залишилися, заприсяглися ніколи не  шити яскравих сорочок — на знак жалоби за загиблими. Тож і вишивати з тих пір почали здебільшого чорними нитками.

Де тільки немає нині борщівських сорочок! На початку 90-х років безцінне чорне вишиття масово викуповували у власників і вивозили у приватні та музейні збірки США i Канади. Тому й для нас нині залишилося не так уже й багато: борщівськими сорочками торгують по всій Україні. Ціни — майже космічні:  борщівська автентика із бабусиної скрині «тягне» від тисячі і навіть до десяти тисяч «зелених»!

Спочатку була книга

— Я закохалася у борщівську вишивку, відвідавши традиційний фестиваль вишиванок у Борщові, — каже Майя. — Філігранність техніки їх виконання просто фантастична, цікаві сюжети, багатство нюансів кольорів виходять за межі звичного сприйняття мистецтва вишивки…  Відразу ж замислила вишити й собі «борщівку», бо який же вишивальник без власноруч вишитої сорочки? Нині сорочка у процесі, не берусь казати, коли завершу… У неї дуже оригінальна кольорова гама, тож можу бути впевнена, що такої більше ні в кого немає! Адже іноді просто хочеться щодня носити одяг, який би мав національний колорит… Скажімо, нині у моєму гардеробі є і етнокамізелька, і пальто з елементами борщівської вишивки… Вишивка, щоправда, машинна, адже на такому цупкому полотні зробити щось голкою вручну потребує багато часу, зате придумуючи стиль і крій пальта, я спробувала себе як дизайнер…

Щодо технік вишивання, то я вчилася як у колег-майстринь, так і  з книжок, — незамінною стала для мене книга відомих майстрів Людмили та Олександра Покусінських «Борщівська народна сорочка».

Ті, хто хоче опанувати давні узори, можуть завітати на заняття нашої школи, де не лише освоять давні техніки вишивання, а й  ознайомляться із видами та особливостями крою борщівської жіночої та чоловічої сорочок, вивчатимуть нитки та тканини, з яких нині можна створити свою, неповторну вишиванку… Насправді ці давні техніки не є важкими для відтворення і все не так складно, я здається на перший погляд, тому не варто боятися, потрібно просто прийти і спробувати!

А з 10 травня і до кінця місяця запрошуємо усіх тернополян та гостей міста на відкриття виставки робіт вишивальниць Школи борщівської народної сорочки, присвяченої Дню матері.

Виставка експонується в Етноцентрі бібліотеки №4 для дорослих, що на бульв. Д. Галицького. На виставці будуть представлені вироби наших учнів з Тернополя та Львова, ви зможете помилуватися вишивкою, прикрасами та іншими цікавими рукотворами.