Усе було символічним: і дата – 21 травня, День пам’яті жертв політичних репресій, і сама пам’ятна дошка, що має вигляд розгорнутої книги, і місце її розміщення — стіна музею політв’язнів, колишнього слідчого ізолятора КДБ, у застінках якого взимку 1973 року і тримали поета… Зрештою, найбільш символічним стало й те, що під час освячення меморіальної дошки нашому земляку, відомому літератору, правозахиснику та політв’язню, лауреату Шевченківської премії Степану Сапеляку першим її окропив… дощ. Здавалося, саме небо плакало над трагічною долею поета… 

Уродженець села Росохач, що неподалік Чорткова, Степан Сапеляк ще з дитинства тонко відчував Слово. Навчався на філологічному факультеті Львівського університету, звідки згодом був виключений, а за якийсь час і заарештований за  «написання й виготовлення» віршів тенденційно націоналістичних, що опорочують своїм змістом радянський та суспільно-політичний лад Союзу РСР», віршів антирадянського «наклепницького» змісту з метою «підриву й повалення суспільно-політичного ладу в СРСР та відриву Радянської України від Союзу»…

Заарештований та засуджений до п’яти років позбавлення волі та трьох років заслання, яке відбував у концтаборах та тюрмах ГУЛАГу. Додому після ув’язнення йому повернутися не дозволили — у 1983 році «під гласним наглядом» КДБ поет був поселений у смт. Безлюдівка на Харківщині.  Яким розпачем звучали його рядки, присвячені селу, де минуло дитинство:

Поквапся, сину.
Ось родинна кроква
Сумує сподом на два голоси.
Ти коню мій. О, коню кароокий,
Неси мене, додомоньку, неси…

До слова, присутньою на освяченні меморіальної дошки була й мати поета Ганна Сапеляк. Це їй він присвячував пронизливі рядки: «У цей пізньоцвіт я до Вас озовуся, Озвуся на вість, осяянную серцем…».

Поета не стало 1 лютого 2012 року, на 61-ому році життя…

Вшанувати пам’ять нашого земляка прийшли представники міської та обласної влади, військовослужбовці окремої 44-ої бригади. Міський голова Тернополя Сергій Надал, який був присутній на відкритті разом з небайдужими тернополянами, зазначив, що Степан Сапеляк увійшов в історію України не лише як поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, правозахисник, громадський діяч.

— Особливу славу йому принесла участь у «росоховацькій групі», членів якої можна назвати новітніми бандерівцями. Основу цієї групи складали молоді українці, які народилися вже після 1950 року. Підпільна група Степана Сапеляка із села Росохач Чортківського району 22 січня 1973 року у Чорткові провела історичну акцію: встановила чотири синьо-жовті прапори та розвішала прокламації до 55-ої річниці проголошення Четвертого Універсалу Української Центральної Ради в Києві, — зазначив Сергій Надал. — Це були справжні новітні українські повстанці, які планували боротися з комуністичними карателями зброєю, як це робили їхні батьки. Він прожив своє життя, як має прожити справжній українець, справжній бандерівець: боровся з ворогами, творив для України, розбудовував омріяну Українську державу.