30 травня він  підписав указ про призов таких офіцерів на службу в Збройні сили України. Тим, кому ще не виповнилося 43 роки (до речі, чому саме 43, а не 40 чи 45?), буде надано можливість на півтора року змінити цивільний одяг на військовий однострій. А чому півтора року, а не рік, чи не два, як було колись? Можливо, тому, що міністр – Полторак?

Втім, багатьом з тих, хто удостоїться прихильної уваги військкоматів, буде не до жартів. По-перше, як розцінити нову кампанію суто радянської «примусівки» (інакше важко назвати) після нібито проголошеного курсу на контрактну армію? Люди до 43 років вже встигли набути якогось суспільного і професійного становища, багато хто вже обзавівся не лише родинами, а й солідним животиком – і ось тобі на…Можете уявити, яка в  них буде мотивація до служби. Та головне навіть не в тім. У роз’ясненні прямо говориться, хто може бути призваний на службу. Оте може дає  зрозуміти, що право виконувати конституційний обов’язок буде «дароване» не всім. І ось тут, певен, відкриється широке поле для корупційних зловживань, фальшивих діагнозів і кримінальних проваджень, раптової появи різних болячок,  перестарілих родичів, за якими нікому доглядати, і такого ж раптового бажання продовжити освіту;  кумівства, блату та іншої зарази, про боротьбу з якою «рідна» влада нині галасує на всю Європу. Існує ризик, що ініціатори нового призову не так посилять міць ЗСУ, як зайвий раз нагадають, що у нас перед законом рівні не всі. А заразом – і що в нас все купується і все продається. Цікаво, чи будуть серед призваних на службу депутати рад різних рівнів, які протирають штани в сесійних залах і вирішують питання особистого добробуту під фальшивою личиною  турботи про благо громади? Або ж уся ота «мажорна» публіка, плани якої на літні місяці — екзотичні курорти, але аж ніяк  не полігони в навчальних центрах? Міністр оборони щиро переконаний, що вони свідомо і дружно стануть у стрій? І це – за умов наскрізь «гнилої» та продажної демократії та всіх її атрибутів? Тоді він, мабуть, невиправний ідеаліст. Хм… ідеаліст на чолі військового міністерства – це своєрідний оксиморон, щось на кшталт «живого трупа», «гарячого снігу» чи «симпатичної пики». Навряд чи таке можливе. Радше усього творці указу про призов заздалегідь прикинули, який відсоток потенційних носіїв офіцерських мундирів всіма правдами і неправдами уникне такої честі, а яку кількість апробованими ще за радянських часів методами залякування і примусу вдасться призвати до лав ЗСУ. І з почуттям виконаного обов’язку відрапортувати. Так було в пору моєї молодості, у 1981 році – в період апогею так званого «застою». А чи щось принципово змінилося у 2017-ому і вже у новій країні?

Ігор Дуда