Серед багатьох питань, які нині муляють громадську думку, наче камінець у черевику, є й таке: скільки поколінь мине, поки суспільство очиститься від корупції та інших виразок? Хтось оптимістично передрікає, що вже наступна генерація українців звільниться від усієї цієї зарази; інші ж пророкують, що для цього Очищення знадобляться століття – занадто глибоко в’їлися хвороботворні мікроби в усі пори соціального організму, а паскудні звички закріпилися на генетичному рівні. Не можу із зрозумілих причин зазирнути на сотні років уперед, а от щодо перспектив нашої юної порослі спробую поділитися деякими особистими враженнями.

Доньку моїх знайомих пригадую ще відтоді, коли вона була зовсім маленькою й гралася ляльками. Миле дитя виросло й перетворилося на гарну юнку, яку цілком можна помістити в рамки характеристики з популярної радянської комедії: «Студентка, спортсменка, комсомолка і, нарешті, просто красуня». Внесемо невеличкі корективи: усунемо комсомол, замінимо спорт на танці – і портрет буде майже довершений. Коли зрідка доводиться спілкуватися з нею, вона справляє приємне враження розкутістю, впевненістю в собі, а також обізнаністю в багатьох сферах, включаючи й те, скільки доведеться «дати» викладачеві за те, щоб іспит пройшов без проблем, хто з викладачів найбільш зажерливий, а хто згоден вдовольнитися меншою сумою. Вона також в курсі, скільки доведеться викласти за те, щоб після навчання влаштуватися на пристойну роботу й скільки часу доведеться «відбивати» власні витрати. Більше того, вона впевнена, що на усіляких музичних фестивалях і конкурсах краси також далеко не все «чисто». Розповідає вона все це спокійно, без подиву й обурення, як абсолютно зрозумілу і прийнятну за нинішніх умов річ, своєрідні правила гри, що забезпечують консенсус в її середовищі.

«Ось тобі й відповідь на питання стосовно наступного покоління — невесело резюмую нашу розмову, — воно 19-20-річне, уже безнадійно заражене бактеріями соціальної чуми. У нього вже сформований  рефлекторний зв’язок між місцем у суспільній ієрархії та обов’язковою «подякою» за нього у фінансовому вимірі. І діти їхні теж будуть такими. І внуки… Може, хоч за 100-150 років усе поступово зміниться?»

Ігор Дуда