Комусь – «ваше превосходительство». А ще комусь просто – «эй, служивый!» І на додачу – кулак вусатого унтера під ніс. «Великая октябрьская» відмінила всі «благородія», ввівши в РККА, крім червоних революційних шароварів, універсальне звертання «товарищ». «Товаришували» і останній червоноармієць, який вимінював онучі на самогон, і командарми на баских конях, і організатор червоної армії Лейба Троцький. Овіяний легендами Георгій Жуков, для якого життя солдата важило не більше, ніж життя мухи, теж був «товарищем» для тих, кого без жалю посилав на смерть. Дійові особи явища під назвою «дідівщина» теж формально були «товарищами». Червона (а потім – радянська) армія взагалі була дуже «товариською». Вона «товаришувала» в 1956 році в Угорщині, у 1968 – в Чехословаччині, а з 1980 до 1989 рр. наполегливо примножувала ряди своїх «товарищей» в Афганістані. Хоча, якщо розібратися, армія лише виконувала накази Кремля.

Україна нині, взявши курс на Європу, намагається віддалитися від радянської спадщини, в тому числі й у справі розбудови своїх збройних сил. Однак часто ми нагадуємо людину, яка однією ногою стоїть на суходолі, а другою продовжує місити болото. На таку думку, зокрема, наштовхує недавній військовий парад до Дня Незалежності в Києві. Нічого не скажеш — стройова виправка наших вояків тішила око; те ж саме око могло відзначити і безумовний прогрес в їхньому екіпіруванні. Бойовий гарт і набутий досвід  не є даремними, і нині наші військові, думається, самі могли б дечого навчити своїх західних колег. І все ж… складається враження, що творці статутів української армії не надто напружували фантазію, впроваджуючи  у вжиток нові форми звертань і привітань. Принаймні «Бажаю здоров’я!», окрім того, що є калькою з російського «Здравия желаю!» і навряд чи притаманне українським військовим традиціям, ще й звучить доволі кострубато. Зважте, російською у вітанні вживається саме «здравия», а не «здоровья» — задля більшої компактності. До того ж, як з’ясувалося, живучі в нашій армії традиції «товарищества». Питання дискусійне, але оте «Бажаю здоров’я, товариші…» звучить як гротескно-ностальгійне відлуння радянської минувшини. Можливо, звертання «пане», «панове» (при всій неоднозначності ставлення до цього слова) було б доречнішим з точки зору формування ставлення до військових як до еліти суспільства? Наразі ж звертання “пане” від міністра оборони О. Полторака удостоївся лише Верховний Головнокомандувач — президент П. Порошенко. Інші військові — учасники параду почули  демократично-об’єднуюче “товариші”…

Ігор Дуда