Середа, 24 червня 2026
• Три предмети – по 200 балів: успіх випускника Тернопільського ліцею №15 • Сергій Притула охрестив сина Марка у Києво-Печерській Лаврі • “Бути батьком на фронті — це бачити, як росте твоя дитина, лише через екран телефона” • Втекла від війни та відкрила три ювелірні магазини в Тернополі • Перша проща священничих родин до Зарваниці об’єднала понад 200 паломників • У Тернополі дружини полеглих воїнів висадили квітник пам’яті на честь Героїв • «Разом зайшли — разом вийдемо». Понад три місяці гвардієць тримав оборону і вивів поранених побратимів • Корупційний «конвеєр» в лікарнях Тернополя • У психоневрологічній лікарні Тернополя відкрили куточок духовної літератури • Російську мову вилучили з переліку захищених в Україні • У Тернополі влітку працюватимуть два луна-парки • На Тернопільщину приїхала молодь із прифронтової Харківщини • Зупинилося серце відомої лікарки з Тернополя • Галицький камерний оркестр виступить із благодійним концертом у Тернополі • Відкрито реєстрацію на відбіркові змагання «Ігри Ветеранів 2026» зі стрільби з луку, настільного тенісу та кросфіту • Відкрий свої «Ресурси»: у Тернополі відбулися 13-ті Наукові пікніки • У Тернополі в приміщенні ТЦК знайшли застреленим 46-річного чоловіка • Пройшов шість кілометрів. На Тернопільщині розшукали 6-річного хлопчика • Бенефіс Оксани Малінович: яскрава, багатогранна і натхненна • Перекинувся на саморобному тракторі… Смертельна аварія на Кременеччині
Слабкі вимагають підтримки, сильні — шукають вихід

Автор: Опубліковано: 1 Грудня о 16:00 42


За роки роботи у Фонді соціального страхування довелося познайомитися з десятками людей з особливими потребами, які абсолютно по-різному сприймають оточення, по-різному влаштовуються, по-різному реалізовують себе.


Як найчастіше відповідають нам особи з інвалідністю, чиї життя перекроїла чи то сліпа випадковість, чи професійний недогляд, чи власна безпечність на  наше «я вас розумію»? Найчастіше з невимовним болем у голосі вони констатують: «Хіба ви можете мене, інваліда, зрозуміти?»

Зрозуміти можемо. Хотіла додати «і поспівчувати», але вкусилася за язик, бо співчуття – це не завжди те, чого потребують ці треновані життєвими перешкодами люди. За роки роботи у Фонді соціального страхування довелося познайомитися з десятками людей з особливими потребами, які абсолютно по-різному сприймають оточення, по-різному влаштовуються, по-різному реалізовують себе. Їм жити непросто. І спілкуватись з ними теж буває непросто. А буває і навпаки: саме люди з інвалідністю демонструють таку внутрішню силу, як Нік Вуйчич, австралійський мотиваційний оратор, меценат, письменник і співак, народжений без рук і ніг. Саме його життєву історію навела як особливий мотиваційний приклад на навчанні-семінарі для працівників управління та Тернопільського міського і районних відділень виконавчої дирекції  Фонду соціального страхування в Тернопільській області методист психологічної служби Тернопільського комунального методичного центру науково-освітніх інновацій та моніторингу Галина Несмашна. Адже працівники Фонду щодня спілкуються з інвалідами праці, потерпілими на виробництві, з тими, хто звертається після перенесених захворювань. І якісний особистісний зв’язок, відповідна професійна комунікація мають прислужитися в допомозі людям, які приходять до Фонду. То як відбувається така комунікація і наскільки вона ефективна?

Галина Євгенівна поділилася з присутніми своїми знаннями та досвідом роботи, адже багато років працює з різними категоріями людей, допомагає психологічно реабілітуватись воїнам АТО та їхнім родинам, тим, кому потрібна професійна підтримка.

— Людина, яка пережила фізичну травму, не обов’язково буде травмованою психологічно, — розпочала вона навчання. — Буває,  з часом пережите відпускає, і людина вільно, спокійно говорить  про свій життєвий урок. Та частіше трапляється навпаки. Спогади в свідомості якимось збудником активізуються, відбувається переживання минулого сумного досвіду — флешбек — і люди не сплять, п’ють, замикаються у собі. Часто такий тип психологічного травмування, посттравматичний стрес спостерігаємо і в тих, хто повертається із зони бойових дій.

Гіперзбудження, тривожність, передчуття небезпеки виснажують, змушують реагувати на події неадекватно. Такі люди можуть відмовлятися від допомоги і обмеження себе керує їхнім життям. Життя особи з інвалідністю різко змінюється — це може переживатися  як втрата — втрата майбутнього, втрата способу життя, колег, близьких, друзів, усього, що оточувало людину і було важливим. Ця втрата  колишнього може проживатися різним чином. Спочатку настає шок, далі людина заперечує сама для себе: це сталося не зі мною.  Заперечення травми переростає у гнів та злість на все і на всіх, потім починаються торги з долею, які можуть завершитись депресією або примиренням. І останній етап, до якого найшвидше доходять сильні духом, — це пошуки виходу, ідей, планів подальшої побудови життя.

Коли ми після навчання розмовляли з Галиною Євгенівною, пригадали кількох людей з області, які без обох ніг не лише дають собі раду, а й забезпечують сім’ї, живуть активним суспільним життям. Бути слабким — не патологія. Бути сильним — не даність, як от  колір очей чи форма носа. І те й інше — життєва позиція. Вибір, який кожен робить сам. Програма, яка визначає спосіб життя. Казала моя знайома: слабкі після пережитого люди, якщо переконають себе в тому, що слабкі, навіть якщо захочуть, не зможуть стати сильними. Варто переконувати себе в зворотньому. І сильним особистостям теж потрібна та підтримка, яка так життєво необхідна слабким. Сильні ж часто сильні не тому, що їм так хочеться, а тому, що нічого іншого не залишається, крім як бути таким, і крапка.

Шукати ресурси варто насамперед у собі. І опиратись в непростих буднях соціально незахищених осіб на підтримку близьких та друзів. У всіх є проста потреба – щоб почули, зрозуміли, вислухали, допомогли. Найчастіше саме за цим і приходять потерпілі на виробництві до структур Фонду в області. Тому дуже важливо, як відразу почнуть знаходити спільну мову, доходити компромісу, спів-
працювати, шукати взаємоприйнятні варіанти комунікації інваліди та представники Фонду.

Проте, як завжди наголошує начальник управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області Федір Бортняк, «ми  працюємо у сервісній службі, тому в роботі з людьми має превалювати закон та милосердя. Фонд — на  службі людям,  це кредо підтверджується роботою з дня у день. Для такої соціальної роботи варто вміти не лише вислухати людину, роз‘яснити та допомогти вирішити питання згідно із законодавством, а й співпереживати їй. Наше завдання – почути людей, надати усім нашим клієнтам максимум інформації стосовно допомоги, на яку вони можуть від Фонду розраховувати. І робити це треба якомога толерантніше, бо ці чоловіки та жінки – найважливіші особи, які звертаються до Фонду».

У нашу установу часто приходять, як до функції — працівника, який має забезпечити страхові виплати, надати медико-соціальне забезпечення, інше, а не як до живої людини. І бувають носії рентної психології, коли людина з обмеженими можливостями вважає: якщо я інвалід – мені всі винні. Це один зі способів самовтечі від переживань, який лише шкодить самій людині.

Галина Несмашна пригадала з власного досвіду, як її навчив чоловік бути сильною. На коліно їй після перелому наклали гіпс, привезли додому. Ледве піднявшись на милицях, вона гукнула чоловіка, аби той доправив її у ванну кімнату, але він відповів: сама йди. Образа, жаль до  себе застелили очі, шок від того, що ніхто не допомагає, спочатку вибили з колії. Але через кілька хвилин вона зібралася і спробувала ступити на милицях кілька кроків. Виявилось, що це не так і важко – не вішати себе на когось. Слабкою стає людина не тому, що вона насправді слабка, а тому, що може дозволити собі таку розкіш. Тому що поруч є той, хто дозволяє бути саме такою, той, хто готовий відповідати не тільки за себе, а й за тебе.

Здатність до емпатії, співпереживання — це дуже  важливі здібності. Вони розвивають людяність, якої не так вже й багато у світі. Вона має бути не лише в побуті, щоденному житті, а й у професійному.

Слухачі на навчанні дізналися чимало цікавого і потрібного в роботі і, напевне, винесли для себе ще одну важливу річ: є рани, які загоюються, коли людина рухається. Те саме можна сказати про життєві невдачі: «Не псуйте життя скигленням,  дивіться вперед”, — як  радить усім Нік Вуйчич.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Нещодавно опубліковане

Андрій Шимків отримав по 200 балів з математики, хімії та історії України...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 18:09


Відомий волонтер і громадський діяч Сергій Притула із Тернопільщини охрестив свого наймолодшого сина Марка у Києво-Печерській лаврі...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 18:05


Світлини тернопільських бійців із власними дітьми опублікували в День батька на сторінці 44 окремої артилерійської бригади у Фейсбуці...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 17:47


Історія переселенки з Краматорська надихає не опускати рук навіть у найскладніших ситуаціх...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 19:04


У Марійському духовному центрі «Зарваниця» відбулася перша проща священничих родин Тернопільсько-Зборівської архиєпархії...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:21



Теми дня
21 Червня
20 Червня
14 Червня
13 Червня