Понад три роки минуло з часу останніх виборів до українського парламенту. За цей час політична палітра в нашій державі значно змінилася: найбільшу прихильність людей мають сили, які або взагалі не представлені у Верховній Раді, або мають відносно невеликі фракції. Натомість парламентські осередки, а особливо провладні фракції, зазнали значних втрат у симпатіях українців. Нижче плінтуса, наприклад, опустився рейтинг партії Арсенія Яценюка «Народний фронт». Однак у парламенті її депутати разом з представниками БПП та іншими провладними нардепами де-факто складають коаліційну більшість (де-юре більшість у Раді ніхто не може окреслити), володіючи такою собі «золотою акцією» впливовості на рішення Верховної Ради.

За таких умов нардепам від «Народного фронту» в парламенті повна «лафа» — не треба «бруднити руки» законопроектами, адже вони — не з президентської партії, і в той же час відкриваються безмежні можливості «рішати» свої питання. Ймовірно, саме тому багато нардепів від «Народного фронту» входять до когорти найменш ініціативних, але навіть серед них виділяється бездіяльністю екс-мер Тернополя, а нині успішний бізнес-діяч Роман Заставний.

Як міський голова Роман Заставний найбільше запам’ятався тернополянам «сміттєвою» кризою, але у бутність мером нашого обласного центру (а було це, нагадаємо, у 2006-2010 рр.) він продукував й чимало «цікавих» (читай: безглуздих) ініціатив: і будівництво гідроелектростанції на дамбі Тернопільського ставу, і житловий масив на території колишнього комбайнового заводу, і кілька туристичних інвест-фантазій на мільйони доларів. А у червні 2008 р. в інтерв’ю російськомовній київській газеті «Дело» навіть заявив, що «Тернопіль упакували для багатих інвесторів». Мовляв, незабаром у «файному місті» мають з’явитися нові готелі, розважальні центри і, звісно, ресторани. Із обіцянок Заставного на Тернопіль мав пролитися просто «золотий дощ» інвестицій на загальну суму близько 20 млн. дол. Та коли «золотистий туман» розвіявся, то інвесторів не виявилося, а ось значну частину об’єктів комунальної власності у самісінькому центрі міста було «упаковано» під… Романа Йосиповича.

То була ціла далекоглядна і хитро спланована комбінація, розплутати й розслідувати яку хіба до снаги навіть не так фаховим антикорупційним, як суто кримінальним правоохоронним органам. Теоретично це може статися за умови, коли такі «фронтові» популісти, маніпулятори й «прихватизатори», як Яценюк, Аваков і той же Заставний, відійдуть разом зі своїм антинародним «фронтом» у політичне небуття. Однак наразі реалії інші і далекі від торжества справедливості на гарматний постріл. Дірвавшись на хвилі Революції Гідності до давно омріяної  мети — Верховної Ради (нагадаємо: придбавши за партійним списком мандат народного депутата), Роман Йосипович нині корчить із себе великого реформатора і політичного діяча. Набуті ж «важкою і непосильною працею» маєтності у Тернополі передав синам. Нині вони творчо розвивають ресторанний бізнес на «доробку» екс-мера-тата, перетворивши його в центрі міста у цілу імперію. Зокрема, Заставні-малі керують пивно-харчувальними закладами  «Файне місто», «Клуб Файного», «Jan Amor», «Золотий дукат». Крім того, підім’яли в оренду розташований поряд ресторан «Classic» Петра Федоришина — нині «Пасаж Адлера 13».  У полі зору на власність ще був готельно-ресторанний комплекс «Авалон», але там виникла дещо туманна історія і його продали іншому ресторатору. А все це — вже не якийсь там дрібненький бізнес. Така потужна і широка «окупація» дозволяє вихідцеві із погрузлих у болоті Ласківців Теребовлянського району почуватися тепер у Тернополі таким собі Доном Карлеоне і робити пропозиції, від яких «неможливо відмовитися».

Тим часом широко розрекламована у деяких місцевих мас-медіа «бурхлива і продуктивна» діяльність Романа Йосиповича в ранзі «слуги народу», тобто народного депутата, є нічим іншим, як одурманенням тернополян. Так, наприклад, у 2017-ому Роман Заставний жодного разу (!) не виступив у Верховній Раді та формально взяв участь у підготовці «аж» восьми  посередніх законопроектів.

Звісно, хіба до законотворчої діяльності, якщо стільки «роботи» за столом у ресторані і на ласій території вже не тільки Тернополя, а й області та столиці?

Петро Бойцун