На фрі-файтера покладали великі надії у подальшій спортивній кар’єрі, він наполегливо тренувався і мріяв про майбутні блискучі поєдинки на помості, але сталося непоправне… Фрі-файт — бойове мистецтво, український варіант контактних єдиноборств. У даному виді спорту Ігор був з 2010-го року, виступав на різних українських та міжнародних змаганнях. Серед суперників українця були такі бійці, як Гаджимурат Антігулов, Володимир Шемаров і Михайло Мохнаткін. Ігор був першим заслуженим майстром спорту з фрі-файту в Україні, семиразовим та непереможним володарем пояса чемпіона дивізіону Еліта, багаторазовим володарем Кубка України з фрі-файту. Український спорт втратив великого спортсмена та людину великої душі…

Причина смерті поки що не встановлена

Знайшли Ігоря мертвим у найманому помешканні у Львові, де він проживав на час тренувань. Ще звечора спілкувався по телефону з дружиною Олесею. «Люблю вас, мої рідні!» — надіслав пізно вночі повідомлення. Дружина з дворічним синочком Ромчиком мешкають у Тернополі. Олеся нещодавно пішла на службу в патрульну поліцію, чоловік надзвичайно підтримував її в цьому виборі, попри зайнятість допомагав із вихованням синочка. Остаточна причина смерті спортсмена наразі ще не встановлена.

— Того ранку у мене чомусь перестав працювати телефон, я саме була на патрулюванні. Про нещастя повідомили моєму керівництву. Мені не відразу сказали, що сталося, просили перетелефонувати на номер чоловіка. Слухавку підняла власниця квартири і сказала про горе, — згадує Олеся. — У той важкий момент мене підтримали наші з чоловіком друзі Микола Гринчук та його дружина Христина. Ми разом поїхали до Львова. Причину смерті Ігоря експерти поки що не встановили, висновки будуть через місяць, припущення про пневмонію та інсульт, що прозвучали в ЗМІ, поки що не підтверджені. Ігор був настільки сильний морально і фізично, що рідко коли скаржився на самопочуття. Він повністю викладався, навчився не відчувати біль. Досі не можу повірити в те, що Ігоря вже нема з нами… Ми прожили разом сім років, три з половиною роки були у шлюбі. Для Ігоря сім’я була основою його життя, а спорт — це була його ціль, спосіб самореалізації. Попри напружений тренувальний графік він викроював час для сім’ї. Коли я приходила із нічних чергувань у поліції, чоловік ішов з сином гуляти, щоб я могла трохи відпочити. Часто брав Ромчика з собою на тренування. Ромчик дуже радів спілкуванню з батьком. Ігор вчив сина англійської мови, у два роки він уже знав усі кольори, назви тварин. «Хто тебе навчив?» — запитувала я. «Тато!» — з гордістю відповідав. Ігор надзвичайно любив Ромчика, який, до того ж, дуже схожий на нього. Нині синочок — моя найбільша розрада…

Гордість Тернополя родом із… Коломиї

На усіх змагання Ігор позиціонував себе як тернополянина, хоча родом із Коломиї, що на Івано-Франківщині. Навчався у Львівському державному університеті фізичної культури. До Тернополя спортсмена привело кохання. З тернополянкою Олесею вони познайомилися на тренувальних зборах у Червонодібровській Січі, що на Буковині, в рідному селі одного із тренерів Слюсарчука Валерія Чоботаря. Відтоді в усіх інтерв’ю Ігор казав, що він — тернополянин. У нашому місті в нього було багато друзів та однодумців.

— Тернопіль став для Ігоря рідним містом, хоча він любив і Коломию, там живуть його батьки, сестра Ірина, — каже вдова спортсмена. — Усі ці роки ми мешкали у Тернополі, час від часу Ігор їздив на тренування в інші міста, зокрема до Львова. Серед його тренерів — Дмитро Стєпанов із Білорусі, Валерій Чоботар (СК «Характерник»), Галлій Кравчук, Віктор Мацикур. Ігор тренував дітей з вільної боротьби в школі олімпійського резерву у Львові, займався з маленькими спортсменами у спортивному клубі «Starfit», у «Характернику» в Тернополі. Чоловікові чудово вдавалося знайти спільну мову з дітьми. До кожної дитини він ставився як до друга. Мріяв відкрити свою школу бойових мистецтв, передавати дітям свої знання та навики. Один чемпіонський пояс Ігор зберігав вдома, а другий залишив у «Характернику», щоб вихованці бачили його і мали стимул. Чоловік завжди казав, що в житті можна багато чого досягти, якщо дуже хотіти. Ігор з дитинства мріяв стати чемпіоном. Починав із карате, потім були важка атлетика, бокс, кікбоксинг, вільна боротьба, та найбільше йому подобався фрі-файт. Щоб досягти високих результатів, щоденно наполегливо тренувався, займався моржуванням, загартовувався, виховував у собі силу волі. Окрім фізичного розвитку, Ігор приділяв увагу й інтелектуальному. Його запрошували продовжити навчання в аспірантурі вузу, однак він відмовився. Ігор багато читав як класичної, так і сучасної літератури. Читав вірші і синочкові, особливо вони любили поезію Платона Воронька, знали чимало рядків напам’ять. Бувало, у компанії виникне якась суперечка, хтось хоче показати, що він кращий, у таких ситуаціях Ігор запитував, яку останню книгу людина читала. І все ставало на свої місця.

Ігор часто брав мене на бої, навіть, коли я очікувала народження синочка. Для нього важлива була моя підтримка, а я раділа за його успіхи! Коли ж, бувало, не могла поїхати з чоловіком, то неймовірно раділа СМС: «Усе добре: я переміг!» Бої Ігор присвячував рідним, загиблим в АТО побратимам — Андрієві Юркевичу, Оресту Квачу, Роману Ільяшенку. Смерть Ігоря — важка втрата для нашої родини, дякуємо усім друзям, котрі підтримують нині. Приємно, що наш товариш Микола Гринчук днями виграв кубок Буковеля і присвятив перемогу пам’яті Ігоря. Перед тим мій чоловік шість разів вигравав цей кубок. Добре, що справа Ігоря продовжується…

По-філософськи сприймав перемоги і поразки

Попрощатися з Ігорем до Тернополя приїхало багато його друзів-спортсменів, його тренерів з усієї України та з-за кордону, були навіть його суперники, з якими він завжди  підтримував добрі стосунки, для усіх них — це велика втрата. Друзі висловлювали співчуття рідним Ігоря, обіцяли підтримувати їх, не залишати на одинці з їхнім горем.

«Ігор пішов раптово, несподівано, невідворотно… Я мав честь його знати!  Мав честь ділитися краплинами знань і водночас бути допущеним до глибини душі надзвичайно доброї, світлої та красивої людини, — написав співчуття на сторінці чемпіона у Фейсбук його тренер Галлій Кравчук. — Наше знайомство відбулося давно. Пам’ятаю враження від першої зустрічі. У двері постукали і до квартири ввійшов високий, міцної статури молодий чоловік. Відразу ж зав’язалася невимушена бесіда, яка перейшла в спортивно-професійне русло. Я слухав Ігоря, відповідав на його запитання, відразу зауважив його потенціал у спорті. Він був дуже обдарованою особистістю. Як тренер і психолог я бачив багато людських і спортивних характерів. І звичайні люди, і спортсмени бувають різні: закриті, відкриті, добрі, жорсткі, жорстокі, наївні, навіть ексцентричні і егоїстичні. Пробую знайти аналоги Ігоря і не знаходжу! Не можу вкласти його в жоден стереотип, бо Ігор — неповторний! Спокійний, розважливий, він завжди випромінював гармонію, добро, силу і мужність. Великий талант відчувати не тільки суперника чи друга і співрозмовника! Він міг відчувати Бога у своєму серці! По-філософськи сприймав перемоги і поразки. Упродовж нашої співпраці я жодного разу не почув від нього нарікань на непросту спортивну долю. Він жодного разу не виявив зневаги до суперників по спорту. Поважав друзів, тренерів, колег по роботі, вболівальників. Він пішов… Не договоривши, не долюбивши, залишивши плани і перспективи. На жаль, пішов назавжди… Можливо, його душу призвали до більш високих поєдинків, інакше не розумію… Із сумом схиляю голову перед твоєю світлою пам’яттю, друже…»