– Я на базарі продавала домашні продукти, а Микола ходив довкола і придивлявся. Каже, що я впала йому в око, – усміхається пані Любомира.

– Так, впала, як півцегли, – жартує пан Микола. – Отак ходив, ходив, поки не виходив.

Микола Панас домагався руки Любомири Кравецької протягом трьох місяців. Спершу жінка вагалась, навіть соромилась, що її дорослі діти не зрозуміють. «Але діти – по-своєму, старі – по-своєму», – жартує Микола Панас.

– У мене спочатку був страх, – зізнається пані Любомира. – Але побачила, що гарний чоловік, дуже хороша людина. Одній у житті геть не так. Трошки і мені хотілось пожити для себе. Він мені у всьому допомагає, скажімо, навіть голубці робити чи вареники.

– Вареники я ліплю, – усміхається чоловік, – як машина! Вона – два, а я за той час чотири.

На обід у подружжя, коли до них завітали журналісти, були вареники з картоплею і капустою, салат із буряка, а наступного дня планували разом готувати голубці. Розповіли, що чоловік дуже любить збирати в горах гриби, а ось Любомира віддає перевагу праці на городі.

– От мені найкращий від чоловіка подарунок – це гостра сапка, бо так люблю квіти і поле! – каже вона.

Микола Панас причарував Любомиру своєю увагою і добротою. Цього жінці дуже бракувало у житті. Він – удівець, із першою дружиною прожив 52 роки, поховав двох синів у дитячому віці. Любомира була розлучена. Обоє працювали у Бориславі. 11 січня цього року молодята побрались. Проживають у Бориславі, у передгір’ї Карпат. Добратись до їхньої хати  взимку непросто, найнадійніше — ногами.

– Ми два-три рази у тиждень спускаємось у місто, але купуємо щось більше, – розповідає пані Любомира. – Деколи хтось підвезе чи збираємось по кілька осіб і машиною їдемо за 15 гривень.

– Я неначе на світ народився нині, – зізнається пан Микола, — бо був сам і навіть не було з ким словом перекинутись. А тепер є з ким поговорити, порадитись.

– Ми не маємо часу, щоб набридати одне одному, не маємо часу, щоб сваритись, – додає Любомира. – Так нам веселіше у житті і ми не самотні. Коли чоловік йде до товариша, то старається швидше повернутися додому, бо вже його чекає жінка. Я відчуваю до себе повагу.

У Бориславському відділі реєстрації актів цивільного стану були здивовані, коли сюди завітали Микола Панас та Любомира Кравецька і принесли заяву на одруження. В Україні літні люди не поспішають одружуватись, навіть коли між ними спалахує кохання. Люди соромляться своїх почуттів перед рідними, сусідами. Микола та Любомира – найстарша пара, яка одружувалась у місті впродовж багатьох останніх років.

— У 2018 році це була ще й перша пара, яка у нас зареєструвала свій шлюб. Вони дали приклад іншим старшим людям та й молоді, тож ми сподіваємось, що до нас звертатимуться люди з такими ж щирими і чистими почуттями, – каже керівник відділу Тетяна Демко.

Після Великодня Микола Панас та Любомира Кравецька планують взяти ще й церковний шлюб.

Галина Терещук