Після війни — ляльки! Тернополянин Олександр Гасай після участі в АТО разом із дружиною Ольгою взявся за створення студії еко-іграшки

Коли тернополянин Олександр Гасай пішов на війну, його дружина Ольга, аби хоч трохи відігнати тривожні думки, почала займатися творчістю: шити ляльки. І це допомагало. А повернувшись із передової з важкою травмою, Олександр, щоб не впасти в депресію, мимоволі долучився до справи дружини. У кожної родини, котру безпосередньо зачепила війна, свій непростий шлях повернення до мирного життя. Подружжю Гасаїв допомогло… виготовлення іграшок. «Оліні ляльки» (OLINI LYALKY) — нині вже досить відомий бренд пані Ольги — майстра народних ремесел художнього моделювання. Її так би мовити менеджером у цій справі є Олександр, а їхня спільна натхненниця — 12-річна донечка Алінка. У свої неповторні іграшки подружжя вкладає душу.

«Чоловік воював, а я творила прекрасне…»

Ольга — дипломований фінансист, працює головним бухгалтером, у вільний час шиє ляльки. Олександр — ветеран війни, був добровольцем 4-го батальйону ОП «Крук» НГУ, бійцем 59-ої мотопіхотної бригади ЗСУ.

— Першу ляльку я створила в 2013-ому, ще до Майдану. Ми з Алінкою часто займалися рукоділлям, а якось я побачила в інтернеті ляльку з тканини і захотіла виготовити схожу, — згадує пані Ольга. — Ще в шкільні роки я навчилася шити собі одяг, в інституті мала все своє — від спідниці до пальта. Нахил до шиття у мене від бабусі. Коли ж у 2000-их в магазинах збільшився асортимент одягу, відпала потреба у шитті. Ляльки спонукали мене знову сісти за швейну машинку! У березні 2014-го я виготовила ляльку на день народження подрузі. Потім подарувала другій подрузі, третій… З того все й почалося. На початку літа 2014-го мій чоловік пішов добровольцем в АТО. Олександр мав гарну роботу, та коли почалася окупація Криму і Донбасу, сказав: «Іду! Не хочу, щоб загарбники добралися до Тернополя». На той час він був військовим у запасі. Не міг спокійно дивитися, як ворог захоплює нашу землю. Разом з іншими потрапив на Луганщину, тримав нульову лінію оборони — менш як за кілометр від сепаратистів. Чоловікові не можна було телефонувати, бо за дзвінками вороги визначали місце локації наших військових, тож ми розмовляли раз на тиждень або й рідше. Не передати словами хвилювань… Відволікалася творчістю. Спершу було ніяково показувати свої вироби, та почувши схвальні відгуки, ще більше надихнулася.

«Дякувати Богу, що повернувся живий!»

Через півтора місяця перебування на лінії вогню Олександр повернувся додому, ледве встиг трохи відпочити, як отримав повістку із військкомату. Взимку 2015-го, вже у складі Збройних сил України, потрапив на те ж місце, де воював добровольцем. Отримав травму хребта, півроку лікувався у Вінницькому госпіталі, у грудні того ж року його комісували.

— Не розпитую Олександра про війну. Живий — і слава Богу! — продовжує розповідь його дружина. — Здоров’я, звісно, не повернути. У нього було пошкодження хребта військовою технікою, лікарі вставили йому дві пластини, нині має інвалідність, час від часу проходить реабілітацію… Нам важко було відразу збагнути, як далі жити. Чоловік не зміг повернутися на роботу, лікарі заборонили йому піднімати важкі речі, ми навіть перестали обробляти дачну ділянку. Тим часом я розвинула своє хобі, у мене почали замовляти ляльки та іграшки, почала отримувати стабільний прибуток. Потім представила свої вироби на фестивалях «Лемківська ватра», «Борщівська вишиванка», «Тернопільські обереги». Навіть здобула призове місце у Всеукраїнському конкурсі авторської ляльки у номінації літературний персонаж казки з лялькою «Попелюшка». У 2016-ому мені присвоїли звання майстра народних ремесел художнього моделювання. Нині нас із чоловіком запрошують на різноманітні свята в інші області. Виготовлення іграшок та ляльок приносить велике задоволення! Мабуть, доведеться остаточно перекваліфікуватися і займатися розвитком власного бренду, адже фізично неможливо розділити себе на дві частини. Вісімнадцятирічний досвід бухгалтерського обліку стане у пригоді, бо наразі працюємо над створенням студії еко-іграшки, реєстрацією торгової марки, шукаємо приміщення та додаткового кваліфікованого працівника-швею. Я виготовляю вироби, а Олександр займається адміністративними питаннями: подає заявки на участь у ярмарках, виставляє на реалізацію іграшки в інтернеті, розвозить замовлення по місту, відправляє поштою. Одну ляльку чоловік виготовив власноруч! Я зробила викрійку, а він старанно зшив. «Важка це праця!» — сказав. Наша Алінка гарно малює, тож розробила нам логотип та візитівки.

Ляльки для… посла і головного казначея

Пані Ольга пошила вже понад півтисячі ляльок та іграшок із тканини. Її роботи стали окрасою осель та забавкою для малечі не лише в родинах в Україні, а й в США, Польщі, Португалії, Ірландії, Австралії.

— Фотографую свої іграшки на згадку. Імен не даю лялькам, залишаю цю місію для тих, у кого вони оселяться, — усміхається майстриня. — Якщо, скажімо, купують ляльку в подарунок для Іринки чи для Оксанки, то так і назвуть її. Цікаво опановувати різні техніки виготовлення іграшок із тканини. Наразі шию текстильні ляльки, ігрові, інтер’єрні, портретні, за англійським стилем тедді долл, м’які іграшки. Стараюся використовувати натуральні тканини — бавовну, льон, батист. Замовляю матеріали через інтернет, дещо підшукую на нашому комбінаті «Текстерно». Одяг для ляльок оздоблюю вишивкою. Стосовно догляду за іграшками, то для інтер’єрних достатньо сухої чистки, а ось ігрові ляльки можна сміливо прати. Коли у мене купують ляльки, цікавлюся, куди вони поїдуть, люди із задоволенням розповідають. Нещодавно тернополянка придбала ляльку в подарунок для дівчинки. Було дуже приємно, коли згодом ця жінка розповіла, що дитина не розлучається з іграшкою. Нещодавно на фестивалі «Благословенне Тернопілля» у Києві посол Болгарії в Україні придбав у мене ляльку-хлопчика у костюмі ведмедика. А ось на виставці робіт майстринь у ТНЕУ, що відбувалася у рамках форуму казначейської служби, мою довгокосу ляльку-українку вподобала головна казначейка Тетяна Слюз. Університет придбав її для неї. Це додає мені впевненості! Кожну ляльку шию з любов’ю! Виготовлю іграшку, і кличу доньку, щоб оцінила та внесла корективи, а потім показую Олександрові. «Шедевр!» — каже він захоплено. Для мене це — щастя!