– Вуйку! Та що то ви робите?! Навіщо берізку рубаєте? Така струнка, молоденька…

– Ой, сусіде, і не кажіть! У самого серце кров’ю обливається, але мушу то зробити, бо прийдуть москалі, побачать березу і скажуть: «Родіна мая…»

Цей старезний анекдот з довгою бородою й досі, на жаль, актуальний, як ніколи, але ж – берези не винні. Втім, нинішні «вуйки» нищать білокорих красунь зовсім не через викривлене почуття патріотизму, бо справжній патріот і ворога не пустить, і збереже дерево для своїх дітей, а лише заради 2-3 літрів соку…

Так, традиційно з середини березня і до середини-кінця квітня в Україні триває збір березового соку, який є одним із найцінніших та найкорисніших продуктів для людини. Збирати його, звісно, можна, але тільки отримавши для цього спеціальний дозвіл – лісовий квиток. Такий документ дає право на добування соку у відведених місцях та з дотриманням встановлених правил заготівлі.

– Лісовий квиток можна отримати у користувача земельної ділянки – як правило, у держлісгоспу або ж в іншого користувача, – пояснює старший інспектор з охорони навколишнього природного середовища Тернопільської області Михайло Онищук. – Зауважте: не лісорубний, а лісовий квиток, вони відрізняються. У цьому документі описано, кому та де дозволено добувати сік і в якій кількості, бо відповідно за цю кількість заготовленого березового соку людина повинна сплатити кошти до бюджету – це плата за використання природного ресурсу.

Той, хто у законному порядку звертається до лісокористувача за лісовим квитком, при його отриманні ознайомлюється з правилами заготівлі  деревних соків.

– Вам розкажуть, на яку глибину, залежно від діаметра стовбура, дозволено робити проколи, яких саме дерев, як їх потім заробляти, щоб рана загоїлася, – каже Михайло Онищук. – Як правило, під заготівлю відводяться стиглі насадження – ті, що через 5-10 років йдуть під головне користування, тобто будуть повністю зрізані.

Однак запам’ятайте, якщо цього не знали досі: в межах населених пунктів збирати березовий сік заборонено взагалі! Інакше своїми діями можна спричинити загибель та послаблення екологічної стійкості дерев. Так, свердління отворів та прорубування кори в дереві призводить до зараження їх різними інфекціями, внаслідок чого розпочинаються процеси гниття деревини, що надалі позначається на якісному стані дерева та його здатності протистояти несприятливим погоднім умовам.

Державна екологічна інспекція у Тернопільській області наголошує, що заготівля деревних соків у межах населених пунктів є порушенням пункту 4.2 Правил утримання зелених насаджень в населених пунктах, відповідальність за яку передбачена ст. 152 КУпАП та тягне за собою накладення штрафу на громадян від 340 до 1360 грн.

– Ситуацію оцінює інспектор. Розмір  штрафу залежить від виду порушення і де саме воно здійснено, – пояснює Михайло Онищук. – Адже є різниця, коли знищено одну березу, а коли, скажімо, десять.

Здійснювати контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища зобов’язані органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. До слова, за невжиття заходів для охорони зелених насаджень від знищення або пошкоджень ст. 153 КУпАП передбачена відповідальність, що тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від 510 до 850 грн.

– Аби відвернути такі випадки, ми через ЗМІ доводимо інформацію до мешканців міста, щоб вони знали про відповідальність і що такі дії вчиняти заборонено, – зауважує головний спеціаліст відділу благоустрою та екології управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради Світлана Молодецька. – Щороку в цей період у нас традиційно триває місячник благоустрою.  Скажімо, впродовж цього тижня заплановані заходи загальноміської толоки, у рамках якої пам’ятаємо і про захист дерев від недобросовісних збирачів соку. У майбутньому, можливо, спробуємо організувати й додаткову акцію на захист беріз.

Хоча й випадки нищення дерев заради соку нині непоодинокі, та все ж, як зауважують в екологічній інспекції, щороку їх загальна кількість зменшується.

– В основному такі випадки трапляються там, де менш пильно охороняють насадження, – каже Михайло Онищук. – Насамперед – вздовж автомобільних доріг, навколо населених пунктів та на землях, що самостійно заросли. Тому що, скажімо, в держлісгоспах є майстри лісу (так нині називають колишніх лісників, — авт.), відповідальні особи, вони стежать за цим. Загалом же треба відзначити, що наші люди стають свідомішими. Ні, не через штрафи, бо більшість тих, кого спіймали «на гарячому», дивуються: «Ой, такий великий штраф, а я й не знав…», насправді наші громадяни стають відповідальнішими.