Вперше до Італії Валерій Микулко з білоруської Сморгоні потрапив в 11 років. Хлопчик приїхав у сім’ю на оздоровлення через благодійну організацію, що працює з дітьми, які живуть в районах, постраждалих від аварії на ЧАЕС.

З того часу багато років щоліта хлопчик бував в гостях у італійців. Сім’я жила і живе в комуні Брегуццо провінції Тренто. Маму звати Валентина Армані, нині їй 65 років, батька – Етіо Презарі, йому 70. До пенсії в чоловіка була своя справа, дружина займалася домом.

Для італійської пари, у якої немає своїх дітей, білорус став сином. На їхніх очах він виріс, одружився, знайшов роботу. Нині чоловікові 32 роки і у нього вже є свій син. Валерій займається міжнародними перевезеннями, тож, відправляючись у подорож по роботі, він не раз відвідував італійську сім’ю. Італійці ж приїжджали до нього у Білорусь.

– З дитинства мене вражало, що вони мене ніколи не сварили і ні в чому не дорікали, хоча причини були, –  не приховує правди молодий чоловік. – Про таких, як я, кажуть, діти вулиць. Щоб прогодувати нас чотирьох, наша біологічна мама дуже багато працювала. Тож ми були самі по собі. Коли після її смерті я потрапив в інтернат, не міг звикнути жити за чиїмись правилами. Вчитися я не хотів, заняття прогулював і навіть тікав в інші міста. Деякі співробітники повторювали, що з такою поведінкою жодного оздоровлення, але директор дитбудинку за мене завжди заступалася. Чому? Не знаю. Може, відчувала, що всередині я непогана людина. Ось і Етіо та Валентина ніколи не втручаються в моє життя. Етіо теж виріс в дитячому будинку. Він мені завжди повторював: учися, але дорогу свою вибирай сам.

За двадцять років дружби між італійською парою і білорусом склалися близькі стосунки, які врешті вирішили узаконити.

– У 2017-ому батько почав натякати, що настав час поріднитися нам офіційно. Втім, прямо про це він ніколи не говорив. Якось я був у рейсі, прокручував в голові нашу історію і зрозумів: я повинен продовжити рід Етіо і взяти його прізвище, – каже Валерій. – Чому? Тому що вони з Валентиною дали мені майбутнє і допомогли стати на ноги. Я набрав татові, кажу: «Я хочу стати Презарі». Він зрадів. Хтось потім писав мені у коментарях, що я корисливий, але це неправда, а доводити я нікому нічого не хочу.

Цивільний кодекс Італії передбачає два випадки, які дозволяють усиновлення дорослої людини. Перше – щоб передати йому спадщину і прізвище. Друге – щоб забезпечити форму підтримки цій повнолітній людині. При цьому така дитина отримує ті ж права, що і рідний син або дочка, і стає спадкоємцем.Єдина умова: батьки, чоловік і діти усиновлювача повинні дати згоду на такі дії. Суд міста Тренто вирішив, що в цій історії всі умови виконані, і узаконив усиновлення.