Била до смерті металевою трубою, лопатою, проколювала вилами… Після того, як переконалася, що Олена вже нежива, викликала поліцію і зізналася, що вчинила звірство через ревнощі, мовляв, несподівано застала у себе вдома свого хлопця з непроханою гостею. За попередньою інформацією поліції, між собою дівчата були незнайомі.  Коли між ними розгорівся конфлікт, хлопець нібито пішов з оселі і не був свідком убивства. Нині тривають слідчі дії, які встановлять подробиці того фатального вечора, а тим часом «НОВІЙ…» вдалося поспілкуватися з рідними вбитої дівчини.

Мати втратила єдину доньку…

Олена — єдина донька у пані Оксани. Батько покинув сім’ю давно, а точніше, коли дружина була вагітна, тож донька не знала його. Родом вони із села Комарівка, що за двадцять кілометрів від райцентру, 13 років тому переїхали до Кременця. П’ять останніх років із ними живе другий чоловік матері.

— У селі нема роботи, тому Оксана виїхала до райцентру, влаштувалася у перукарні, забрала до себе доньку. Оленка — порядна, навчалася у Кременецькому педагогічному коледжі, була у нашій сільській школі на практиці. Сталася біда — потрапила під злу руку… Поховали дівчину в нашому селі, — повідомили в Комарівській сільській раді.

— Вбивство сталося надвечір у суботу… Оленка приходила додому перед обідом, поспішала на четверту пару до коледжу, — розповів дядько вбитої дівчини пан Микола. — Що було далі — наразі не знаємо. Як і не відаємо, чи вона була знайома із вбивцею… Ми не впевнені, що вбивство вчинила одна особа. Я був у тій хаті… Коли прийшов, біля тіла сиділи двоє поліцейських, підозрюваних вже тоді затримали. Там була страшна картина: в одній кімнаті побризкана кров по стінах і тюлю, в іншій — теж все в крові… Оленка лежала на ліжку, на ній живого місця не було…

«Можливо, навмисне заманили…»

Близько опівночі до пані Оксани зателефонували із райвідділку поліції. «Ваша донька пішла…» — делікатно повідомили про страшне. «Куди пішла?!» — здивувалася жінка. «Пішла далеко…» — правоохоронці не хотіли по телефону вдаватись у подробиці, попросили приїхати.

— Мені не відразу сказали, що доньку закатували… Я подумала, що, можливо, вона потрапила в якусь неприємну історію. Мені стало зле, викликали швидку. На місце трагедії поїхав мій брат Микола. Вже вранці я дізналася, що тіло доправили на експертизу, — оповіла згорьована матір. — Досі не можу в це повірити… Майже тиждень я була в напівпритомному стані, кололи заспокійливі. Досі не розумію, чому Оленка туди пішла?! Донька не водилася з сумнівними компаніями, могла іноді прогулятися з однолітками, мала одну шкільну подружку, одну — із коледжу. Замордували її в старій хаті на вулиці Сичівка у Кременці — це аж за горами, в напрямку Шумська.

…Востаннє я бачила Оленку перед обідом в суботу. То був робочий день, донька забігла до мене на роботу, попросила гроші на багет, та я сказала, щоб зайшла додому і поїла супу. Вона послухала, чоловік ще просив допомогти прибрати у хаті, бо в нас саме фарбували стіни, але донька поспішала на четверту пару. До коледжу 10 хвилин ходьби, та вона так і не прийшла на заняття… Куди подалася? Загадка… Донька не мала телефону, бо незадовго перед тим його у неї викрали, тому я чекала її того вечора, хвилювалася… Поліція поки що не повідомляє подробиць, тому можна лише здогадуватися і робити припущення. Дещо розповідають люди… Я не бачила ні затриманої дівчини, ні хлопця, який нібито був там, не знаю, чиї вони діти. Ніхто з їхніх рідних не приходив на похорон, не висловлював співчуття… Донька завжди була відверта зі мною, але нічого не розповідала про того хлопця. Кажуть, що йому поза 20 років, того вечора його нібито покликала дівчина, яку підозрюють у вбивстві, щоб забрав від неї свої речі. Але чому там опинилася моя донька?  Можливо, її туди навмисне заманили… Господь один знає… Вражає жорстокість… Можливо, це якась секта… Бо хто тримає у хаті лопату, лом, вила?! Коли привезли мою дитину з моргу, я впізнала її лише за хрестиком та перстеником… Правий бік обличчя був приплюснутий, ока не видно, відкрита черепно-мозкова травма… Чим її так гатили?! Все тіло було синє, руки проколоті… Я купила їй білу мереживну сукню з рукавом, трохи прикрила рани… Доньку безжально катували… Не повірю, що це зробила одна дівчина… Оленка була сильна в руках, вона однозначно оборонялася б. Можливо, затриману хтось залякав, аби взяла злочин на себе. Єдиний спосіб дізнатися правду — відправити підозрюваних на детектор брехні.

Не проміняла на заробітки…

Оленка мала талант до малювання. Змалку вражала рідних неповторними картинами, брала участь у конкурсах. Закінчила школу мистецтв, обрала у коледжі спеціальність «малювання», мріяла стати дизайнером інтер’єру.

— З першого класу я перевела Оленку до Кременця, хотіла дати їй гарну освіту. Вона добре навчалася, бувало, плакала, коли отримувала не найвищий бал, — згадувала пані Оксана. — Донька закінчувала останній курс коледжу… Знаю, що вона нікому не вчинила зла за своє життя. «Яка в тебе добра дитина!» — казали мені люди. Я ще думала, щоб не наврочили… Змалку вона малювала, пригадую, у дворічному віці зобразила корову, я не повірила, що вона сама так гарно відтворила. Знайомі кликали мене за кордон на заробітки, але я завжди відмовлялася. «Моя донька росте без батька. То як можу забрати у неї маму?!» — відповідала я. Оленка була добра і щира. Чому її забрали?! Пригадую, як торік почула про вбивство дівчинки у Вишнівці, у мене тоді аж розболілося серце. Та я не могла подумати, що і з моєю донькою станеться страшне… В голові не вкладається, що на таке здатна дівчина, що можливе таке звірство… Моя Оленка — мучениця. Так мені сказали духовні особи. Я їздила в монастирі, просила молитися за її душу. Господь додає мені нині сил, інакше я би вже теж лягла у могилу…