Немає сенсу в черговий раз повторювати написане, всі і так розуміють, що вибір у нас невеликий — або нова опозиція зможе створити єдину дієздатну політичну силу і претендувати на владу, або ми підемо на вибори поодинці, дрібними групами і програємо. У такому випадку в Україні в черговий раз переможуть старі корупційні клани. Порошенко або Бойко — для простого громадянина різниця насправді невелика. Існуюча система в будь-якому випадку збережеться.

Звичайно, об’єднуватися завжди непросто. Я по собі знаю, наскільки повільно і туго зазвичай іде цей процес. Всі політики амбітні, кожен бачить лідером передусім себе і не хоче поступатися своїми інтересами. Напевно, це нормально. Але у нас немає іншого виходу, якщо ми справді хочемо вибратися з ями. Очевидно, що представники старих еліт не можуть і не хочуть запропонувати країні нічого нового. Якщо не провести радикальне оновлення влади, не припинити корупцію, не провести реальних реформ, Україна може просто не пережити наступні п’ять років в нинішніх кордонах.

Запас міцності у держави не нескінченний. Ми всі переконалися в цьому в 2014 році. Не можна без кінця викачувати з країни гроші, ресурси, людей. Рано чи пізно це обернеться ще більшою катастрофою. Влада скільки завгодно може імітувати реформи — економіку не обдуриш. Ми загрузли в болоті. Населення тікає з країни, в якій молодь не хоче жити і працювати. Маючи величезний потенціал, ми тільки мріємо про те, як могли б жити, замість того, щоб реалізовувати наші можливості.

Багато хто сьогодні вже змирився з тим, що вибирати доведеться між Порошенком і Тимошенко. Або ще гірше — між Порошенком і Рабиновичем. Але я переконаний, що це не так! У нас сьогодні є, як ніколи, високий шанс просунути до другого туру третю силу, запропонувати виборцям альтернативу. Головне — не загрузнути знову в нескінченних суперечках про те, кого підтримувати, і не розбитися знову на безліч маленьких груп, які будуть боротися не так за владу, як між собою.

Тому ми вирішили не тягнути час і вже нині підтримати кандидатуру Анатолія Степановича Гриценка, якого ми, як політична сила “Альтернатива”, бачимо найбільш гідним претендентом на президентську посаду з тих, хто сьогодні має реальні шанси на перемогу. Ми не вибирали “найбільш рейтингового” або того, хто пообіцяє нам і нашим прихильникам легкий політичний шлях. Ми багато разів зустрічалися з багатьма кандидатами, обговорювали ідеї, погляди і дії. І найбільш переконливим був саме Гриценко. Я не кажу про абсолютний збіг поглядів, це неможливо, але в більшості питань ми досягли взаєморозуміння.

Якщо ж розглядати Анатолія Гриценка як політика з великим досвідом, то і такий наш вибір обгрунтований. Кандидатура Анатолія Гриценка максимально відповідає критеріям патріотичності, професіоналізму і порядності. Його діти і онуки живуть в Україні, у нього немає бізнес-інтересів, і він не виводив грошей в офшори, він професіонал, який має успішний досвід державного управління. Все це не просто компліменти, Гриценко один з небагатьох політиків, які мають високий відсоток довіри людей. Серед усіх кандидатів, що мають шанси на вихід у другий тур, Анатолій Гриценко — єдиний, хто точно піде до кінця і не вступить в переговори з Порошенком і його оточенням.

Я знаю, що проти будь-якого політика в Україні завжди легко знайти сотню аргументів. Упевнений, що навіть якби Ілон Маск вирішив отримати українське громадянство і зайнятися політикою, його б на наступний день оголосили подвійним агентом Кремля і Держдепу, ставлеником Коломойського і псевдовчених. Обговорювати недоліки один одного набагато легше, ніж об’єднуватися і знаходити компроміси.

Можна як завгодно ставитися і особисто до мене, і до Гриценка, критикувати і лаяти нас, але факт залишається фактом — ніякий абстрактний “месія” нас рятувати не прилетить. Зрозуміло, це не означає, що в Україні немає інших гідних політиків. Таких чимало, але, на жаль, вони, згідно з соціологією, поки що не мають шансів на вихід у другий тур. Чому так сталося — тема окремої розмови. Так вирішило українське суспільство, під побажання якого нам в будь-якому випадку доведеться підлаштовуватися. Тому я вважаю логічним для нас об’єднатися навколо найбільш рейтингового і впізнаваного кандидата, щоб посилювати його шанси на успіх, а не грузнути в довгих і беззмістовних переговорах. На жаль, досвід таких переговорів у нас вже є.

Тягнути час немає сенсу. Всі головні претенденти на президентський пост вже розгорнули штаби і працюють, тому чекати, поки хтось ще надумає брати участь у виборах, я вважаю контрпродуктивним. Політична сила “Альтернатива” сьогодні на своєму прикладі демонструє пріоритет об’єднання зусиль перед політичними амбіціями. Ми стаємо частиною “Громадянської позиції”, щоб якомога швидше перейти від слів до дій. Єдина, монолітна опозиція — страшний сон будь-якої влади.

Ми закликаємо всі сили об’єднуватися і приймати рішення. Не потрібно вичікувати, поки визначиться фаворит і потім бігти до нього в команду. Поки ми будемо сумніватися і чекати, деструктивні сили будуть працювати і  зроблять все, щоб позбавити нас ще, як мінімум, п’яти років. Цього часу немає ні у нас, ні у країни.

Пора зрозуміти, що не буде ніякого супергероя-рятівника, вистачить марити цими рожевими картинками. Є ті, хто є. Зробити відповідальний вибір завжди важче, ніж голосувати проти всіх або нескінченно чекати “українського Макрона”. Ми повинні виходити з реального стану речей і навчитися робити цей вибір.

Єгор Фірсов, народний депутат VII-VIII скликань, координатор в політичній силі “Альтернатива”