Українська Конституція, ухвалена 28 червня 1996 року, стала величезним кроком на шляху незалежної України. Проте сьогодні в Основному Законі потрібно закріпити більше ідей самоврядності, традиційних для українців з часів поширення Магдебурзького права, козацької суспільної угоди, відомої як Перша українська Конституція Пилипа Орлика. Таке закріплення додасть кожному українцю почуття відповідальності за себе, свою громаду і Українську державу, вважає міський голова Тернополя Сергій Надал.

Україна була батьківщиною однієї з найдавніших у світі конституційних угод. Більш ніж триста років тому угода гетьмана Війська Запорізького з козацтвом і старшиною, укладена Пилипом Орликом, кодифікувала традиційну українську систему взаємовідносин, що опиралася на міцне місцеве самоврядування. Суспільна угода — це, по суті, така система відносин, коли всі — влада, громада, підприємницькі кола — працюють разом на спільне благо. Конституція Орлика передбачала створення Ради, яку обирали з представників місцевих громад. Полковників (керівників відповідних областей) призначали за погодженням з місцевою громадою. Представників головного скарбника у регіонах обирала місцева громада і вони були підзвітні їй. Тобто, кажучи сучасною мовою, це була децентралізація фінансів, чого нам поки що бракує. Гетьман Пилип Орлик окреслив ідеї ефективної децентралізації, що по своїй суті була поширенням Магдебурзького права на всю країну.

Переконаний: нам потрібно повернутися до наших традицій, до оновленого Магдебурзького права. З відродження самоврядування почнеться відновлення України. Суть проста: більший контроль громади над власними ресурсами у поєднанні з кращим розумінням своїх проблем дає змогу ефективніше їх вирішувати. “Велика політика”, якою часто прикривають бездіяльність, незрозуміла для широкого загалу. Разом з тим ми всі добре знаємо, що нам потрібна конкретна дорога, ремонт школи, закладення нового громадського простору. Кожен з нас може оцінити роботу місцевих служб. І кожен може стати активним учасником громади не лише як контролер, а й як помічник, який долучається до планування бюджету, до міських проектів, до проектів з енергоефективності. Це сучасний вияв наших добрих традицій, коли люди вже вирішують свої спільні проблеми на тому рівні, де вони можуть щодня впливати на процес. Вони не чекають “управління згори”, не шукають винних і всесвітніх змов, а розуміють, що проект з утеплення будинку — це спільний добробут і спільна справа.

Я досить часто наводжу приклад Середньовічної Європи… Вона захлиналася від міжусобних війн, епідемій… І врятувало її введення Магдебурзького права. Воно дало можливість містам розвиватися. Думаю, сьогодні в Україні потрібні такі ж умови. Діяльність центральної влади і місцевого самоврядування — це паралельні процеси, які мають взаємодоповнювати один одного, а не творити суперечки, як часто буває нині. Якщо ми хочемо відділити центральну владу від місцевого самоврядування, то взаємодія має бути хіба що в рамках проведення певних консультацій, дорадчих зв’язків між центром і регіонами. Нічого більше. Має діяти принцип, що проблема, яку можна вирішити на місцях, повинні вирішувати на місцях. Сильне місцеве самоврядування з достатніми фінансовими можливостями – це вирішення таких проблем, як оновлення системи житлово-комунального господарства, підтримка у належному стані транспортної інфраструктури. Центральна влада повинна займатися вирішенням глобальних проблем, встановленням загальних правил для ведення підприємницької діяльності, питаннями обороноздатності, загальної стратегії економічної політики. Але на місця потрібно передати і реальні ресурси, щоб фінансова основа відповідала тим повноваженням, які нам сьогодні віддають. Бо сьогодні переданих видатків удвічі більше, ніж переданих додаткових доходів. Громади далі залишаються заручниками “централізації”, коли бюджети формують не «знизу», а “згори”.

Ті позитивні зміни, що маємо у Тернополі — це наслідок спільної роботи громади
На моє тверде переконання, саме громада має визначати, якими мають бути податки на території, скільки мають платити за тепло. Тоді не буде марнотратства, бо кожен розумітиме, що нема “державних нічиїх коштів”, а є кошти громади і кожного її члена, які мають витрачати на добробут цієї громади. Тоді буде більше бажаючих чесно платити податки, бо підприємець знатиме, що більшість його коштів пішло на якісну медицину, добрі дороги, гарні школи. Тоді кожен член громади намагатиметься не просто покритикувати “загальну владу”, а буде звертатися до місцевого самоврядування з конкретними і конструктивними пропозиціями. У нас є позитивні приклади. У Тернополі активно діють різні системи, які разом називаємо “Відкрите місто”. Тому у нас є постійний діалог між тернополянами і самоврядуванням. Багато ідей простих мешканців щодо благоустрою, енергоефективності, громадського транспорту реалізувалися завдяки активності самих тернополян. Такі приклади показують, що самоврядування, бізнес, громада можуть працювати спільно для спільного блага. Фактично ті позитивні зміни, що маємо у Тернополі, — це наслідок спільної роботи громади.
Якщо ми більш чітко на рівні Конституції утвердимо розмежування повноважень між центром і місцевим рівнем, на центральному залишимо тільки питання оборони, мовної і культурної політики, загальної економічної політики, а на місця передамо решту, якщо утвердимо принцип, що центральна влада обслуговує інтереси місцевих громад, а не навпаки, — від цього виграє вся Україна — вийде з постійних політичних криз, стане сильною і заможною.