Відзначена подякою київського міського голови.
Дослідниця наукового кіно в Україні.
Брала участь у «Книжковому арсеналі», «Львівському форумі», поетичному мегамарафоні «Віршень», у виступах на літературній сцені «Країна мрій»; у поетичних зустрічах в Національному музеї української літератури та Музеї видатних діячів України (була у складі журі юнацького поетичного конкурсу ім. Лесі Українки «Надія»).
Публікувалась у журналах «Дніпро», «Київ», «Золота пектораль», у газеті «Літературна Україна»; в поетичних антологіях «8 жінок», «Викрадення Європи», англомовній антології «Terra Poetica», альманасі сучасної української літератури «М’ята».
Учасниця поетичних проектів «Козирні дами» та «8 жінок».

Реквієм дощу
Може, й ні,
Може, дощ барабанить
мені не про нас,
І мелодія губить утрачені
ритми свої.
Смакувала вино і до оглуху
слухала джаз,
Ми – чужі, ми – чужі, ми – чужі,
ми – чужі.

Може, й ні,
Може, всі випадковості
значать не те,
Може, знаки у небі мене
не до тебе вели.
Ми вростали у безвість,
у нас проростало живе,
Але ми і його у ту прокляту
ніч прокляли,
Прокляли.

Може, й ні,
Може, дощ барабанить
мені не про біль,
Може, води по вікнах
не всі аж до тебе течуть.
Все розмелено й знищено,
так як ти захотів,
Й нас не чуть,
нас не чуть,
нас не чуть.

Вір мені
Скільки не сказано
і недописано різного,
Скільки не випито
і не потрачено зайвого.
Ти зачекався на справжнє,
своє й навіки
А на дорозі із тіней таки
не впізнав його.

Скільки проплакано, скільки
задарма потрачено,
Будь нині чесним, на цьому
сумному побаченні.
Будь мені щирим. Будь мені
нині молитвою,
Буду твоїм смолоскипом
у вічних битвах.
Мої шляхи всюди тобою
простелені,
Стань мені мохом, стань
мені стінами й стелею.
Стань мені силою. Стань
мені рідною хатою,
Щоби з далеких сторін
до тебе вертатися.

Скільки загублено, скільки
в руках не втримано.
Стань мені диханням, стань
мені пір’ям і крилами.
Стань мені волею. Стань
мені більшим за вічність.
Я замахнулась на долю,
а язики віщують.

Скільки відчуто, та від
сердець не віддано.
Стань мені нині єдиним,
стань мені рідним…
Стань мені нині надією,
щастям і вірою,
Стільки було даремного.
Але сьогодні вір мені.

***
Місто тебе питало: як ти?
і де ти?
Все, що в тобі загублене, все,
що стерте.
Все, що в тобі лишилося
і не вмерло,
Зараз пульсує у скронях
шаленим нервом.
Місто тебе питало:
ким хворієш?
Що із твоїми коханнями?
Як надії?
Що ж, не приходиш до мене
тепер на сповіді?
Я ж тебе стільки
звало,
Ти не приходиш все.
Ми ж із тобою, знаєш, були
як родичі,
Ти у мені розчинялася, а я –
знаходилось,
Ти у мені тонула,
а я рятувалось…
Місто сьогодні розклеїлось,
тебе чекало.
Протягом місто дихало
і замерзало,
Місто чекало на вулицях
і на вокзалах.
Шепче вечірнім вітром:
Як ти? О, де ти?..
Пишеш сьогодні про нього? Твориш сонети?
Чи засинаєш під шуми
нічного міста?
Чи не обридли тобі ще холод
і пліснява?
Місто хандрило, злилось,
клялось, що грішне,
В холод просило історій
і добрих віршів.