Коли три роки тому прізвище путінського кума з’явилося у списку учасників так званого мінського переговорного процесу, не від Кремля — від України, багатьом захотілося обтертися, як від плювка. Обтерлися, проковтнули, заколисуючи власну совість мантрами про те, що, мовляв, блага мета виправдовує… А «голуб миру» Медведчук усе нахабніше територію під «скрєпи» мітив і з кожною наступною індульгенцією тільки ширше крила розправляв.
Віктор Медведчук – “герой” новинних хронік останніх тижнів. Спершу через скандал на телеканалі «1+1», коли журналісти збунтувались проти виступу його дружини в шоу “Танці з зірками”, потім через те, що з фільму про Василя Стуса видалили епізод про роль «адвоката» Медведчука, який був не адвокатом, а, по суті, пособником у розправі над поетом… Має що розповісти про діяльність псевдоадвоката і відомий український дисидент Микола Кунцевич. Це він і зробив у інтерв’ю для «Радіо Свобода» 

Дисиденту Миколі Кунцевичу 63 роки. За його плечима – три кримінальні справи, порушені проти нього радянською владою у 1974, 1980 та 1984 роках.

Він сидів в одній камері з Сергієм Параджановим, голодував у тюрмі, та йому вдалося написати з ув’язнення листа до президента США Рональда Рейгана…  У рамках останньої справи сторону захисту Кунцевича представляв Віктор Медведчук, нині — лідер проросійської сили «Український вибір» та кум президента Росії Владіміра Путіна. Медведчука часто звинувачують у порушенні адвокатської етики під час захисту іншого радянського дисидента – українського поета Василя Стуса. Микола Кунцевич стверджує, що і у випадку з його справою Медведчук радше нагадував прокурора, ніж адвоката, адже не лише проявляв бездіяльність у захисті, а й навіть особисто «посприяв», щоб Кунцевичу додали до передбаченого цією справою терміну три роки ще майже два.

«Перше враження від Медведчука було неприємне – чисто візуально. Потім переконався, що так і є»

– Мене возили на психіатричну експертизу, а потім слідчий прийшов і каже: «Завтра ми починаємо знайомитись зі справою». Я кажу: «Хвилиночку! Мені адвокат потрібен, мабуть». На що він мені: «Ваші батьки уже визначились з адвокатом».

– Як саме вони вибрали вам захисника?

– Мати розповідала мені, що слідчий показав список з 10 прізвищами і одразу сказав: «От цього», – і показав пальцем на Медведчука. Немає сумнівів, що цей список затверджувався десь нагорі. Коли мама прийшла до Медведчука, він сказав їй: «Ви мені винні 300 рублів». Мовляв, за те, що трохи перепрацював, хоча гроші йому мала платити держава.

– Яке у вас було перше враження від адвоката?

– Неприємне. Чисто візуально. Але потім я переконався, що так і є. Слідчий приніс нам три томи справи на ознайомлення, а Медведчук одразу мені: «Давайте быстренько все за два часа закончим». Я кажу: «Ні! Я буду читати стільки, скільки мені треба буде!» І я читав, робив виписки. Загалом десять днів я знайомився.

– Медведчук допомагав у цьому процесі?

– Із 10 днів він прийшов лише 5 разів. Навіть у ті 5 днів, коли Медведчук приходив знайомитись зі справою, він не зробив жодної виписки! Жодної! Просто сидів. Я кажу: «Зверніть на це увагу чи на це», – а він у відповідь: «Да это не нужно!» Але я собі все одно виписував.

«Просив відводу адвоката Медведчука шість разів»

– Призначили судове засідання. Що відбувалось далі?

— Почався судовий процес. Мене запитують, чи визнаю я себе винним. Я запитую: «У чому?» Мені пояснюють: «У тому, що поширював поему». Кажу: «Це не я поширював її, а журнал ЦК ВЛКСМ «Юность». Потім почався допит свідків.
26 їх, здається, було. Чотири із них — це ті, у кого нібито знайшли зошити з моїми віршами, решта – ті, хто чув, як я декламував на концерті «Братську ГЕС». Я запропонував провести експеримент: «Ви берете журнал «Юность» як оригінал, свідки сидять у залі, я читаю по пам’яті те, що я читав зі сцени. Ви перевіряєте у журналі, чи співпадає це з оригінальним текстом, а свідки підтверджують: це я читав чи не це». А адвокат Медведчук сказав: «Я категорически против. Непонятно, с какой целью подозреваемый хочет затянуть процесс».

Я заявив про відвід адвоката. Суд зробив перерву, щоб порадитись, але потім повідомив, що відмовляє. Причин було дві: перша – адвокат мені призначений державою, друга – за моєю статтею підсудний не може захищатися самостійно, без адвоката. Потім я ще
5 разів просив відводу Медведчука, суд вже на місці радився, але відповідь була незмінною.

– Скільки всього судових засідань було?

– Два.

– Як адвокат Медведчук себе поводив під час них?

– Він дуже обурювався, що я затягую судовий процес. Навіть одного разу попросив зробити мені зауваження на цій підставі. Він увесь час кудись поспішав.

– А що було між судовими засіданнями?

– Не підходив до мене жодного разу.

«Стараннями «адвоката» мені додали ще майже два роки до терміну ув’язнення»

– Що було під час другого дня судових слухань?

– Того дня прокурор сказав: «Безумовно, вина підсудного доведена. Це злочин, передбачений статтею 187-1 (поширення завідомо неправдивих вигадок, що паплюжать радянський державний і суспільний лад – ред.), тому прошу призначити максимальне покарання у вигляді трьох років позбавлення волі».

А потім слово взяв адвокат, який підтримав прокурора, що моя вина доведена і що покарання мені має бути максимальним – три роки. Водночас він додав: «Товариш прокурор чомусь не врахував, що згідно зі статтею 43 КПК до терміну цього покарання повинен бути доданий термін 1 рік 9 місяців і 19 днів з попереднього терміну».

– Що ви відчули в цей момент?

– Що я міг відчути, якщо я 6 разів просив його відводу?.. Ще на ознайомленні з матеріалами справи я в принципі зрозумів, хто такий Медведчук і який він «адвокат». А коли приїхали на судове засідання і почалося з того, що «з матеріалів справи видно, що він скоїв злочин…» Вибачте, якщо ти адвокат, то ти в будь-якому випадку повинен захищати свого підзахисного, а він лив на мене бруду більше, ніж прокурор! Потім мені дали останнє слово, а я кажу: «Товаришу суддя, справа в тім, що в мене таке враження, що скоро взагалі настане кінець радянській владі, і те, що ви тут написали, все піде до смітника. І все!»

– Чи був присутній адвокат Медведчук під час оголошення вам вироку?

– Вирок був, а адвоката ні. Він не прийшов на його зачитання. Я йому ще казав раніше, мовляв, після вироку нам треба зустрітися, касаційну скаргу подати, на що він мені відповів: «Не надо никаких  кассационных жалоб! Все как они скажут, так и будет».

– Тобто востаннє ви бачили Медведчука перед оголошенням вам вироку. Чи зустрічались ви з ним ще коли-небудь після цих подій?

– Так. Вже після звільнення. Одного разу керівництво Народного Руху України зустрічалось з керівництвом партії СДПУ (о).

– Він вас впізнав?

– Я йому нагадав. Але він дуже поспішав, з Кравчуком якраз був.

– Що ви йому сказали?

– Сказав: «А пам’ятаєте, ви мене захищали в Білій Церкві?» «А, так-так», – відповів він і побіг. Після цього я з ним зіткнувся ще одного разу, але тоді він зі мною навіть не говорив.

– Загалом, як би ви охарактеризували роль Медведчука у вашій справі?

– Як прокурор.

– Чи вважаєте ви його винним в тому, що він фактично допоміг засудити вас, а не захищав?

– Є таке розуміння, як адвокатська етика. Її порушення є кримінальним злочином. От у цьому він винний.