Впало яблуко в високу траву.
Впало яблуко, віддало у скронях.
Я у сутінках м’яти нарву,
Хай п’янить мене тихо в долонях.
Загубилось воно в чебреці,
Будуть пахнути руки світанком.
Чорнобривці горять у руці,
І тумани лежать десь за ґанком.
Впало яблуко, гупнуло десь.
Будуть діти у травах шукати.
Серпень в пахощі вкутався весь,
Не дає мені по ночах спати.
Впало яблуко – літу кінець.
Пахне м’ята, меліса і кминок.
У волоссі духмяний чебрець…
Буде взимку смачний ліґомінок.
***
Інколи хочеться душу свою поділити,
Інколи хочеться плакати в сильне плече.
Випити добре і голосно в ніч голосити
Й не розуміти, що більше у грудях пече.
Інколи хочеться все і усіх розірвати.
Голосно вимовить дуже негарне слівце.
Битись, кусатись, у прірву від злості скакати,
Не посадити – зрубати мале деревце…
Тільки загляну у дзеркало – маску вдіваю.
Вільна уся, незалежна, холодна така.
Ще б окуляри одіти, що очі ховають,
Ще б не тремтіла зрадливо в кишені рука.
***
Спопеляє спомином серпень серед сутінок.
Солов’їним солодом стелить собі сон.
Серпантинно світиться, солодко сколихує.
Серенади скручує срібним саваном.
Серпень собі славиться, сам себе соромиться.
Скакуном-соколиком скаче серед скирт.
Силою-силенною спритно себе сповнює.
Сонечком солом’яним світить – ставить старт.

Інна Кінь